Ситуація на фронті і «15 дивізій»: Путін готує «останній ривок»? Не факт 10.04.2025 20:20 Укрінформ Аналізуємо ситуацію на найгарячіших напрямках, ризики з Білорусі та задуми РФ перед ймовірними переговорами восени
Ситуація на фронті багатовимірна: тривають важкі бої на Сході (Куп’янськ, Лиман, Покровськ, Торецьк тощо), водночас Росія намагається наступати на Сумщину/Харківщину і може готувати провокації з Білорусі під час навчань «Захід-2025», як застерігає Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. Додатковим фактором є заявлені плани РФ щодо набору ще 150 тисяч військових. Аналізуємо: чи зможе Росія, попри втрати, реалізувати плани щодо набору 150 тисяч нових солдатів, і чи є нинішня активність відчайдушною спробою Путіна зробити «останній ривок» перед можливою «осінньою відлигою» у вигляді переговорів?
НАВЧАННЯ «ЗАХІД–2025» ТА БІЛОРУСЬКИЙ ВЕКТОР: ПРИХОВАНА ЗАГРОЗА ЧИ ДЕМОНСТРАЦІЯ СИЛИ?
Заява Сирського щодо масштабних навчань «Захід–2025», запланованих на осінь в Білорусі за участі російських військ, викликала серйозне занепокоєння. Генерал прямо вказав, що такі маневри можуть слугувати прикриттям для створення нового ударного угруповання РФ: «Всі навчання мають якусь мету. І одна з таких цілей – це приховане створення угруповань наступальних військ. Тобто видимість навчань – це найбільш прийнятний спосіб перебазувати, перекинути війська, сконцентрувати на якомусь напрямку і створити угруповання військ».
Історично навчання «Захід» завжди були елементом демонстрації сили Москвою, а в 2017 році вони вперше чітко вказали на відпрацювання сценаріїв війни проти України та потенційної загрози для Сувальського коридору.
Директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь звертає увагу на нетипову невизначеність щодо цьогорічних навчань: «Ще наприкінці минулого року я звертав увагу на те, що не названо ні точних дат, ні конкретики, навіть білоруське керівництво, як мені відомо, їх не має. Це насторожує».
На думку Самуся, в умовах "оперативного глухого кута" на основному фронті, коли жодна зі сторін не може досягти стратегічного прориву через паритет, зокрема у дронових технологіях, Білорусь може розглядатися Кремлем як єдиний можливий напрямок для асиметричного удару. «Якби я був російським генералом, то розглядав би Білорусь як майданчик для асиметричного удару. Кремль потребує хоч якогось результату, особливо на тлі потенційних переговорів Путіна і Трампа, для демонстрації, що Росія все ще здатна наступати», – зазначає експерт.
Путін і Лукашенко
Водночас він вважає, що Лукашенко, ймовірно, опиратиметься прямій участі своєї армії у вторгненні, розуміючи ризики для власного режиму. Однак це не виключає використання білоруської території Росією. «Втім, навіть без прямої участі білорусів, Росія може спробувати сформувати на білоруських полігонах ударне угруповання, скажімо, у 50 тисяч військових», – припускає Самусь. Критичним сигналом стане не просто присутність російських військ, а їх чисельність (понад 20-40 тисяч) та якісний склад (ракетні, артилерійські компоненти, авіація, РСЗВ). Тому, підсумовує Самусь, «для України критично важливо посилювати захист уздовж усього білоруського кордону – розгортати фортифікації, готувати плани оперативного реагування, посилювати логістику».
Військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко називає дещо інші цифри: «Ворогу необхідно буде сконцентрувати на території РБ 100-150 тисячне угруповання з обов'язковою резервною компонентою у 50 тисяч особового складу. Тобто загальна чисельність угруповання має бути 150-200 тисяч з урахуванням резервів», – оцінює експерт.
Коваленко підкреслює, що «формування угруповання в 100-150 тисяч осіб провести непомітно просто неможливо». Наразі, за його даними, нині російське угруповання в Білорусі не перевищує 2 тисяч осіб, тобто не здатне до наступу. Він визначає рівні загрози: до 10 тисяч – незначне накопичення; 15-20 тисяч – вимагає уваги; 30-40 тисяч і більше – «червоний код». «Рівень загрози не варто применшувати, але й напасти несподівано і накопичити необхідний для вторгнення ресурс росіяни не зможуть», – резюмує Коваленко.
НАСТУП НА СУМЩИНУ ТА ХАРКІВЩИНУ: ДИВЕРСІЇ, «БУФЕРНА ЗОНА» ЧИ ЩОСЬ БІЛЬШЕ?
Друга заява Головнокомандувача Сирського стосувалася того, що РФ фактично розпочала наступ на Сумську та Харківську області. Це твердження потребує конкретизації, адже характер бойових дій у цих регіонах відрізняється від повномасштабних операцій на Донбасі.
Олександр Коваленко зазначає, що «інтенсифікація бойових дій російських окупантів на Харківщині та Сумщині триває вже доволі тривалий час, однак поки що вона має характер скоріше диверсій». Експерт підкреслює: «загроза формування ударного угруповання, яке могло б становити серйозну небезпеку для таких міст як Харків або Суми, наразі не спостерігається. Водночас для прикордонної зони ця загроза реальна – ворог має потенціал для проведення диверсій та терористичних дій». Чи можна це вважати великим наступом? Коваленко каже: «Власне, будь-які спроби просування вглиб території супротивника є наступальними діями, тож це можна так трактувати. Проте говорити про загальновійськову операцію – зарано».
Михайло Самусь розглядає активність ворога на півночі в ширшому контексті. Він нагадує, що спроби прориву на Вовчанському напрямку були частиною плану, який також передбачав наступ на Сумщині з метою відтягнути українські резерви з Донбасу. Однак, за його словами, «атака на Вовчанськ провалилась», а українська операція в Курській області в серпні «значною мірою зірвала плани щодо наступу на Сумщину». Зараз, на думку Самуся, основною метою Кремля є створення «буферної зони» глибиною 30–50 км на території України. Проте реалізація цього плану наражається на спротив ЗСУ, які «перехопили ініціативу – зайшли на територію Бєлгородської області, змістивши фокус бойових дій і змусивши росіян реагувати». Самусь вважає, що «зараз українські сили самі формують тактичну буферну зону вже на території Росії» і не виключає подібних дій на Брянському напрямку.
Керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук уточнює: «Коли Головнокомандувач ЗСУ говорить про Харківський напрямок, ми інтуїтивно сприймаємо це як тил наших підрозділів, які ведуть бойові дії на російській Білгородщині. Але це не так. Куп'янськ – теж Харківщина. І ворог там тисне все потужніше». Щодо Вовчанська і Липців, «наші оборонці тримають ініціативу», і спроби прориву там «малоймовірні – не вистачає сил у росіян діяти "всюди і одночасно"». Стосовно Сумщини Лакійчук підкреслює: «Ворог не відмовився (і не збирається відмовлятися, це для них принципово) від планів витіснити наші сили зі «своєї» території (Курської та Бєлгородської областей, – ред.). І докладає до цього максимум зусиль – його угруповання на Сумському напрямку не розтягли на підкріплення на інші напрямки (а ці сили їм дуже потрібні на інших ділянках, наступ «буксує»)». Однак, на думку експерта, наявних там сил «максимум на обмежену тактичну операцію, результатом якої може бути спроба створити так звану «буферну зону» до 30 км по фронту. Це якщо у них вийде. Однак їх здатність прорвати перший рубіж нашої оборони на Сумщині викликає великі сумніви. Тим більше, прорватись на Суми чи Конотоп».
Військовослужбовець ЗСУ і політолог Кирило Сазонов підтверджує, що основні сили ворога (60-64 тисячі) сконцентровані на Курщині і «саме цією масою вони й намагаються влізти на територію України». Він вважає, що початкові плани РФ щодо «раптового» наступу були зірвані превентивними діями України: «Ми вдарили першими, щось пішло не так». «І за нинішніх умов, коли ми добряче їх там розмотали, коли у нас там стоять бойові бригади і пристойна кількість дронів, коли саме там відмінно працює наша ударна авіація – на що вистачить цього угруповання? Точно не йдеться про наступ на Суми… Про Харків тим більше, навіть не смішно. Максимум – залізти в прикордоння і там окопатися. Оголосити про створення буферної зони», – оцінює Сазонов. Він додає, що це призведе до виснаження російських елітних підрозділів, «які стягнули на Курщину», і вони не зможуть бути використані на інших напрямках.
Отже, «наступ» на Сумщину та Харківщину наразі проявляється у вигляді інтенсивних боїв у прикордонні, диверсій та спроб створити «буферну зону». Більш масштабні плани ворога були зірвані активними діями Сил оборони України, зокрема на території РФ. Прямої загрози для обласних центрів немає, однак ситуація в прикордонних районах залишається небезпечною.
СИТУАЦІЯ НА ФРОНТІ: ЕПІЦЕНТР БОЇВ ТА «ПОВЗУЧИЙ НАСТУП» ВОРОГА
Донецька область залишається ареною найзапекліших боїв. Павло Лакійчук зазначає: «Де найгарячіше – там найважче». Він наводить цифри Генштабу: «Покровський напрямок – 30-40 боєзіткнень за добу, Торецький – 15-17, Новопавлівський, Краматорський, Сіверський, на Лиманському напрямку кількість боєзіткнень зросла до 21 за день, Курський – 20-25».
Покровський напрямок
Покровський напрямок залишається одним із найгарячіших. Хоча українські контратаки змогли загальмувати ворога, останнім часом окупанти збільшили кількість штурмів і відновили частину позицій біля Шевченка та Удачного, активізувались біля Воздвиженки. Проте, за словами Олександра Коваленка, «нам вдалося не лише стабілізувати лінію боєзіткнення, а й розпочати системні контратаки, завдяки чому ми повертаємо під свій контроль деякі позиції». Ворог діє переважно «м'ясною тактикою». «Російські війська, маючи чисельну перевагу в піхоті, безперервно атакують українські позиції… Ворог переважно не залучає велику кількість бронетехніки, натомість кидає в бій піхоту», – пояснює Коваленко.
Куп'янський напрямок
На Куп'янському напрямку ворог розширює плацдарм на правому березі Осколу. До Куп'янська – 6 км. Південніше, біля Борової, звільнено село Надія.
Лиманський напрямок
На Лиманському напрямку агресор розширює виступ на західному березі Жеребця і зайшов до Ямполівки. Коваленко зазначає, що росіяни «перекидають підрозділи 1-ї танкової армії», що може призвести до «зростання інтенсивності наступу».
Торецький напрямок загострився. Бої тривають 9 місяців, ворог відтіснив ЗСУ з центру до околиць. Військово-політичний аналітик Дмитро Снєгирьов зазначив: «Важкі бої точаться на Торецькому напрямку. Окупанти намагаються використовувати тактику проникнення в оперативні тили українського угруповання з використанням підземних комунікацій. Важкі бої ведуться в районі шахтоуправління Торецька». Втрата Торецька, як зазначає колишній речник Генштабу ЗСУ Владислав Селезньов, загрожувала б створенням плацдарму для атаки на Костянтинівку. «А Костянтинівка – це складова великої агломерації «Слов'янськ-Краматорськ-Дружківка та Костянтинівка…» – каже Селезньов.
Торецький напрямок
На Новопавлівському напрямку ворог намагається вийти на дорогу Донецьк-Запоріжжя. Бої йдуть за Костянтинопіль. Тиск вздовж річки Мокрі Яли наближає бої до Дніпропетровщини.
Новопавлівський напрямок
Павло Лакійчук підкреслює, що «ворог від своїх довгострокових планів – досягнення цілей «Північнодонецької наступальної операції» – не відмовляється. Де може – нарощує зусилля». Задум ворога такий: «Покровсько-Торецько-Краматорська дуга – задачі без змін: перерізати логістику, вийти на Костянтинівку-Дружківку. Успіху не досягає, має тактичні здобутки. Північний фланг, Лимансько-Сіверський, – не досягши успіху, змінює напрямок ударів, "не києм, то палицею". Нарощує зусилля». Мета північної групи – «бути готовою до дій на Слов'янськ-Краматорськ», якщо вдасться прорив на Костянтинівку. Проте Лакійчук зберігає оптимізм: «Чи вдасться це русні у весняно-літній кампанії-2025? Навряд». Експерт також згадує другорядні, але жорсткі напрямки: «На південному сході – це Новопавлівська ділянка: Костантинополь-Богатир. На північному – Куп'янський: Дворічна, плацдарм на Осколі».
Загальна тенденція, за оцінкою Олександра Коваленка, – «млявий повзучий наступ» з величезними втратами для Росії. «Щоб захопити один квадратний кілометр української землі, Росія втрачає нині в середньому 366 солдатів… Це прямо пов'язано з критичним дефіцитом техніки», – констатує експерт. Він вважає, що «з таким ресурсом російські війська не мають можливості прорвати нашу оборону» і прогнозує можливі українські успіхи у другій половині 2025 року.
ПЛАНИ НАРОЩУВАННЯ НА 150 ТИСЯЧ: МОБІЛІЗАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РФ ТА ЙОГО МЕЖІ
Останнім часом також озвучуються плани росіян щодо нарощування цьогоріч свого угруповання на 150 тисяч осіб, що є еквівалентом приблизно 15 мотострілецьких дивізій. Цифра викликає закономірні питання: звідки ворог планує взяти таку кількість людей, чим забезпечити та наскільки реалістичними є ці плани в контексті поточних втрат?
Михайло Самусь пояснює, що ця цифра не є випадковою, а вписується в раніше оголошені плани військового керівництва РФ. «Якщо подивитися на плани Шойгу, які були опубліковані ще наприкінці 2022-го і деталізовані в 2023-му році, там чітко прописано, скільки нових з’єднань має бути створено… Там усе розкладено по поличках – аж до структури нових дивізій, кількості особового складу, офіцерів, сержантів. Ці 150 тисяч – це не поповнення втрат, а штатне формування нових бойових одиниць. Фактично – до 15 мотострілецьких дивізій», – зазначає експерт. Він додає, що першочергово ці сили планувалися для досягнення цілей кампанії 2023 року – окупації Донбасу, Запоріжжя, Херсона, подальшого утримання територій або продовження наступу. Однак більшість цих планів провалилася, тому «питання не лише в тому, що вони планують створити 15 дивізій, а ще й наскільки це зараз реально».
Олександр Коваленко переконаний: «Росія зможе зібрати 150 000 особового складу лише за умови проведення мобілізації». Поточні темпи набору (близько 30-35 тисяч на місяць) «не покривають втрати» (понад 36-41 тисячу на місяць). «Тому для формування таких великих угруповань необхідно або оголошувати загальну мобілізацію, або вдаватися до часткової мобілізації, як це було у вересні 2022 року», – вважає Коваленко. Він припускає, що це вимагатиме репресивних методів, оскільки «навіть за значні виплати – до 5 мільйонів рублів – росіяни не охоче підписують контракти». Тож Коваленко висловлює сумніви щодо можливості зібрати таку кількість людей.
Кирило Сазонов теж скептично ставиться до можливості швидкого формування боєздатних підрозділів з такої кількості людей: «150 тисяч мобілізованих або контрактників біля стін військкомату – це не бойові підрозділи. Сировина». Він наголошує на колосальних супутніх проблемах: «Їх потрібно всіх одягнути і взути… Їх потрібно чогось навчити… Їх потрібно годувати… Їх потрібно озброїти, екіпірувати і десь розміщувати». Приховати підготовку таких масштабів неможливо. А мета таких зусиль очевидна: «Чинне на українському фронті угруповання не справляється і не може вирішити поставлені Кремлем завдання».
«ОСТАННІЙ РИВОК» ПУТІНА: АГОНІЯ РЕЖИМУ ЧИ ПІДГОТОВКА ДО ПЕРЕГОВОРІВ?
На тлі військових невдач, економічної нестабільності, невизначеності через фактор Трампа та можливого падіння цін на нафту шириться думка, що Путін усвідомлює неминучість переговорів восени. Згідно з цією логікою, нинішня активізація на фронті – це спроба здійснити «останній ривок», щоб досягти хоча б якихось результатів і покращити свої позиції перед потенційними торгами.
Олександр Коваленко: «Це спроба Путіна показати, що Росія все ще має потугу для наступу, навіть коли її армія виснажена. Можна сказати, що це останні «конвульсії» вже мертвого тіла», – вважає експерт. Мета цього наступу – «зберегти ультимативну позицію на переговорах і змусити Захід, зокрема Трампа, вірити, що Росія все ще має потенціал. Він сподівається, що таким чином зможе продовжувати вести переговори, не роблячи істотних поступок». Водночас Коваленко попереджає про небезпеку недооцінки мобілізаційного потенціалу РФ: «Якщо в Росії буде оголошена часткова мобілізація, Росія не тільки не виснажиться до осені, але й продовжить війну за рахунок людських ресурсів… Росія може мобілізувати не 150 000 осіб, а 300 000… може зібрати 500 000 або навіть 600 000 осіб… Ці люди будуть використовуватись як «м'ясо» для штурмів». Це, за його прогнозом, може призвести до «формату повністю піхотних наступів» у 2026 році.
Павло Лакійчук висловлює значно більший скепсис щодо готовності Путіна до реальних переговорів чи компромісів. «Говорити про довгострокову перспективу зарано… Я схиляюсь до того, що в Кремлі не бачать для себе хороших перспектив від "Трампівського перемир'я", і не збираються шукати компроміси», – вважає експерт. На його думку, Путін діє, виходячи все ще з хибного уявлення про близькість колапсу України: «Путін вірить, що Україна на межі і от-от капітулює. Але от йому дзуськи!».
Путін і лідер Китаю Сі Цзіньпін
Михайло Самусь пов'язує можливий «останній ривок» із несприятливими для Росії економічними та геополітичними тенденціями. «Сьогоднішня геополітична турбулентність, – а тепер і економічна – створює для Росії несприятливі умови для подальшої ескалації. Падіння цін на нафту та загальне виснаження ресурсів ставлять під сумнів її здатність ще хоча б пів року підтримувати нинішню інтенсивність бойових дій», – зазначає він. Самусь вказує на провал сподівань Кремля на зміну позиції Заходу та зростаючу вразливість через економічну залежність від Китаю, який сам перебуває під тиском США. «Тож не дивно, що Кремль зараз намагається зробити «останній ривок». Але водночас вікно можливостей для цього швидко закривається», – аналізує Самусь. Він вважає ймовірним, що «ближче до осені Путіну доведеться сідати за стіл переговорів, хоч він і сподівався на інший розвиток подій».
Як бачимо, інтерпретація експертів поточних планів Росії як «останнього ривка» є неоднозначною. А реальний розвиток подій залежатиме від здатності Росії підтримувати мобілізаційні та економічні зусилля, стійкості української оборони та подальшої динаміки міжнародної підтримки України.
Мирослав Ліскович. Київ
Білорусь Лукашенко Переговори Путін Суми Трамп Україна ЗСУ Харків Війна Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
