Переговори у Женеві: успішна оборонна операція на дипломатичному фронті 24.11.2025 21:51 Укрінформ Термін Трампа анульовано, «забаганки Москви» відхилено… Питання остаточно не вирішене, але найризикованішу початкову фазу ми завершили
Минулого тижня інформаційний простір України відчував неспокій через тривожні повідомлення. «План із 28 пунктів», «демілітаризація», «відмова від НАТО», «категоричний термін до Дня подяки» – ці фрази звучали як присуд. Складалося враження, що адміністрацію Білого дому цікавить лише швидкість досягнення згоди, а не її цінність чи неупередженість. Однак 23 листопада у Женеві трапилося те, що дипломати стримано визначають як «зміну парадигми», а експерти – тактичною звитягою Києва.
Зустріч української та американської делегацій не передбачає підписання здачі позицій. Навпаки, вона спровокувала перегляд правил гри. Замість ультимативних вимог пролунали слова про «найбільш результативний день», а суворі терміни Трампа несподівано стали «гнучкими».
То що ж насправді відбулося у Швейцарії? Чому американці змінили свій тон, як до справи долучилися європейські лідери та чому аналітики вважають, що найважливіше – реакція Москви – ще попереду?
Розглядаємо у подробицях.
ВІД «ПЕРЕЛІКУ ПОТРЕБ КРЕМЛЯ» ДО ДІЙСНОЇ ДИПЛОМАТІЇ
Отже, обстановка напередодні перемовин була напруженою. Інформація у західних ЗМІ представляла ситуацію, де Вашингтон начебто готовий нав’язати Києву проєкт, авторами якого таємно виступали росіяни (так званий проєкт «Дмитрієва-Віткоффа», – ред.). Проте неділя, 23 листопада, принесла неочікуваний для багатьох песимістів результат. Замість затвердження невигідних умов, сторони повідомили про початок конструктивної роботи над оновленням документу.
Офіційні висновки висловлюють особливий оптимізм.
У спільній заяві України та США зазначено: «Обидві сторони визнали консультації дуже результативними. Обговорення виявили значний прогрес у погодженні поглядів і визначенні конкретних подальших кроків. Сторони підтвердили, що будь-яка майбутня угода повинна цілком поважати суверенітет України та забезпечити сталий і справедливий мир».
Важливою ознакою зміни настроїв стала реакція Марко Рубіо, який назвав консультації «найбільш продуктивними та вагомими» за останні 10 місяців, наголосивши, що Вашингтон готовий вносити зміни до свого плану, спираючись саме на пропозиції Києва. «Я не хочу заявляти тут про перемогу чи остаточне рішення. Ще є над чим працювати, але сьогодні ми набагато далі просунулися, ніж були, коли починали сьогодні вранці, і точно, ніж тиждень тому», – зауважив держсекретар США. Ця фраза – «далі, ніж тиждень тому» – є, ймовірно, найсуттєвішим показником того, що початковий варіант, який важко було сприйняти у Києві, більше не є непорушним.
Подібне повідомлення передає і Банкова: «Ми провели дуже плідну першу зустріч з американською делегацією. Досягли дуже гарного поступу та рухаємося до справедливого й довготривалого миру».
Держсекретар США Марко Рубіо
Проте, найважливіший результат Женеви – це фактична деконструкція так званого «плану з 28 пунктів».
Радник керівника ОП Олександр Бевз був безкомпромісним: «Україна обговорила зі США кожен пункт запропонованого плану. Плану з 28 пунктів у тому вигляді, в якому його всі бачили, більше не існує. Частину пунктів було виключено, частину – змінено. Жодне зауваження української сторони не залишилося без відповіді».
Що саме змінилося?
За інформацією іноземних ЗМІ, сторонам вдалося узгодити більшість технічних та гуманітарних питань, але «винести за межі» найбільш проблемні політичні вимоги.
Важливу роль у зміні американської позиції відіграв «європейський десант». Поки в Женеві тривали переговори, Британія, Німеччина та Франція виклали на стіл свій альтернативний план, який став потужним аргументом проти капітуляції. Європейська пропозиція виглядає значно більш реалістичною та безпечною для України: жодних територіальних поступок, обмеження армії не 600, а 800 тисяч, вступ до НАТО залежить від консенсусу, а не від заборони, надійні гарантії безпеки та, що вкрай важливо, відсутність визнання окупованих територій російськими навіть де-факто, відновлення санкцій «snap-back» (якщо Росія порушить угоду, санкції повертаються миттєво, – ред.).
Цей європейський план став тим інструментом, який дозволив українській делегації показати американцям: ми не самотні, і примусити нас до капітуляції не вдасться. Як влучно зазначила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн перед консультаціями: «Україна є суверенною державою, і щодо її збройних сил не може бути жодних обмежень, які могли б зробити країну вразливою для майбутніх нападів».
Сам Дональд Трамп, який раніше вимагав угоди до Дня подяки (27 листопада), визнав реальність. Термін анульовано. «Штати відмовилися від жорсткого терміну і тепер терміни будуть гнучкими», – підтвердив Марко Рубіо. Це означає, що бліцкриг з примусу України до швидкого й невигідного миру зазнав невдачі, поступившись місцем складній, але справжній дипломатії.
ЕКСПЕРТНИЙ АНАЛІЗ: ЯК КИЄВУ ВДАЛОСЯ «ЗМІНИТИ» МЕХАНІЗМ ПРИМУСУ
Думки провідних українських експертів щодо подій у Женеві напрочуд збігаються у своєму стриманому оптимізмі. Вони бачать у результатах переговорів не стільки прорив до миру, скільки успішну оборонну операцію на дипломатичному полі.
Дипломат Вадим Трюхан пропонує розглядати ситуацію без ілюзій, але з розумінням важливості моменту. На його думку, головним досягненням є поховання проблемних ідей.
Вадим Трюхан
«Вчора в Женеві сталося те, що багато хто хотів би назвати «мирними переговорами». Але давайте відверто: до миру ще далеко. А ось до поховання найнебезпечніших пунктів попереднього американського плану – дуже близько», – стверджує експерт.
Він виділяє декілька ключових перемог української дипломатії в цьому раунді. По-перше, це узгодження саме «основи», а не конкретної угоди, що дає можливість для маневру. По-друге, зняття з порядку денного прямих територіальних поступок та обмежень суверенітету. «Заборона вступу до НАТО й обмеження ЗСУ – теж у смітник. Жодного слова про «нейтралітет». Жодного слова про «600 тисяч максимум». Жодного слова про зміну Конституції. США чітко усвідомили, що такі речі не пройдуть ні в Україні, ні в Європі, ні навіть у власному Конгресі», – наголошує Трюхан.
Особливу увагу експерт звертає на роль Конгресу США, який фактично виступив запобіжником проти реалізації проросійського сценарію. Республіканці та демократи дали зрозуміти, що план, який виглядає як «перелік потреб Кремля», не знайде підтримки на Капітолійському пагорбі. «Висновок: у Женеві не домовилися про мир, у Женеві домовилися про те, яким мир точно не буде. І це – важливо. Бо коли «основу» будуть писати не між Москвою і Вашингтоном, а між Києвом, Вашингтоном і Брюсселем – шанс на справедливий мир, а не на «новий Мінськ», значно вищий», – підсумовує Трюхан.
Політолог Володимир Фесенко наголошує на тому, що українська тактика «стратегічного терпіння» та залучення в процес дала свої результати. Замість того, щоб зайняти оборонну позицію і відкинути ініціативи Трампа, Україна пішла на діалог, поступово виключаючи з пропозицій неприйнятні пункти.
Володимир Фесенко
«Україна виконала значну частину своєї роботи і дотрималася тактики, яку обрала від початку: ми не відкидаємо план, навіть якщо окремі його положення для нас неприйнятні, а входимо в переговорний процес. Це – звична наша лінія: витримати жорсткий тиск, а потім переходити до предметних дискусій по кожному пункту», – пояснює Фесенко.
На його думку, Рубіо та його команда прийняли, що дипломатія у нашому випадку – це двосторонній рух.
«Остаточного тексту документу ще немає, але тенденція, яка вимальовується, на цей момент є цілком позитивною для України», – додає політолог.
Водночас Фесенко застерігає від надмірної радості щодо європейського альтернативного плану. Хоча він є вигідним для України, базою для переговорів все одно залишається американський документ.
«Яким би привабливим європейський план не був, він не стане основою подальшого переговорного процесу. І це треба чітко розуміти. Але реакція Рубіо показова: він просто про нього не чув», – зазначає експерт, натякаючи, що головна гра все одно ведеться у трикутнику Київ-Вашингтон-Москва, де Європа виступає важливим, але допоміжним гравцем.
Політолог Ігор Рейтерович звертає увагу на психологічний аспект переговорів з Трампом. Для 47-го президента США важлива перемога, «угода», яку можна представити виборцю. І Україна, схоже, навчилася використовувати ці особливості.
Ігор Рейтерович
«Ми ввійшли в процес, змогли частково змінити ситуацію, активно залучили європейців. І якби нам вдалося довести все до логічного завершення у вигляді комунікації з Трампом і його заяви про те, що фінальний варіант погоджений з Україною і США його підтримують, – це була б дуже красива історія», – вважає Рейтерович.
Він підкреслює, що зняття жорсткого терміну 27 листопада – це тактичний успіх, але стратегічна мета залишається незмінною: вийти на особисту зустріч президентів з готовим рішенням.
«Ключовим моментом є питання, чи відбудеться особиста зустріч Зеленського з Трампом. Вони можуть на ній погодити принципово важливі речі», – прогнозує політолог.
За такою логікою цей варіант має бути переданий Росії: «Трамп скаже, що ми з Україною вже все узгодили, тепер ваша черга. А якщо Росія відмовиться? Є ризик, що росіяни спробують зараз влізти в переговорний процес і почати просувати свій порядок денний – у тому числі через Віткоффа. Вони вже починають вкидати тези, мовляв, готові говорити лише про початковий варіант. Тому нам важливо вже зараз це перебити, щоб не повернутися до того, з чого все починалося».
Зрештою дипломат Володимир Огризко зазначає, що наразі важко робити якісь конкретні висновки: «У подібних обставинах делегації зазвичай майже нічого не повідомляють – це нормальна практика. Будь-яке передчасне слово може викликати небажані відхилення з одного чи іншого боку. Тому подібні речі не оприлюднюють до останнього моменту».
Втім, якщо орієнтуватися на заяви української та американської сторін, виглядає так, що поступ є – принаймні у частині врахування українських інтересів.
Володимир Огризко
«Це, безсумнівно, добре. І, чесно кажучи, найкраще ілюструє ситуацію реакція Москви. Якщо там кричать, що їм не подобається європейський план, а подобається американський, тобто фактично московський, – це означає, що все йде правильно. А коли до цього «московського» плану, вносять якісь зміни, то реакція прогнозована: «Ми жодних змін не хочемо, це наш ультиматум: приймайте або до побачення. Тому в підсумку всі ці процеси – нам на користь», – додав Огризко.
ФАКТОР РОСІЇ: ПАСТКА ДЛЯ ПУТІНА ТА СЦЕНАРІЇ МАЙБУТНЬОГО
Найбільша інтрига розгортається не в Женеві чи Вашингтоні, а навколо реакції Москви. Досі Кремль перебував у зручній позиції спостерігача, чекаючи, що Трамп «дотисне» Україну до капітуляції. Проте перетворення американського плану в документ, погоджений з Києвом та європейцями, руйнує російську стратегію.
«Ми вже сьогодні чуємо заяви (з боку Кремля, – ред.): мовляв, якщо «все наше» не враховано, нам такий план не потрібен. З цього випливає простий висновок: тоді Україна й Європа скажуть президенту США – «Шановний пане Трамп, ви маєте справу з бандитом, який вкотре хоче обвести тебе навколо пальця».
Огризко також наголошує на економічному чиннику, який робить час ворогом Путіна. Росія не може вести війну нескінченно, і відмова від компромісу зараз може коштувати їй краху в найближчі роки.
«Для Росії узгоджений документ справді виглядав би як рятівний варіант. Тому що, враховуючи катастрофічний стан російської економіки, яка, за прогнозами самих російських аналітиків, у 2026 році почне просто «падати», як корова на льоду… Частка росіян без будь-яких заощаджень на випадок втрати основного доходу досягла 65%», – наводить цифри дипломат, підкреслюючи, що Путін заганяє себе в безвихідь.
Які ж сценарії розвитку подій бачать експерти?
Сценарій 1: Російська відмова і безвихідь.
Володимир Фесенко вважає цей варіант найбільш ймовірним. Москва, побачивши, що план не передбачає капітуляції України, відкине його. «Так вони свого часу відкинули «квітневі пункти» 2022 року. Це найреалістичніша перспектива», – каже Фесенко. У такому випадку дипломатичний трек заморожується, а війна триває, але вже за повної підтримки США, які будуть ображені на непоступливість Путіна.
Сценарій 2: Імітація переговорів (Стамбул 2.0).
Менш ймовірний, але можливий варіант, де Путін вирішить пограти у дипломатію, щоб не псувати стосунки з Дональдом Трампом одразу. «Москва може сказати: “Добре, давайте обговорювати”. Вони не знімають своїх вимог, але погоджуються на дискусію. І тоді починаються повноцінні переговори за участі делегацій України, Росії, США», – моделює ситуацію Фесенко. Проте експерт попереджає: у цьому випадку бойові дії не припиняться. «Бо Путін продовжить тиснути на переговорний процес військовим шляхом».
Сценарій 3: Тристоронній/багатосторонній тиск.
Ігор Рейтерович припускає, що після фіналізації плану між Києвом і Вашингтоном почнеться гра нервів. «Москва обов’язково заявить, що її щось не влаштовує, і почне вимагати змін. Далі ситуація може перейти у формат тристоронніх обговорень чи перемовин. Не виключено, що американці паралельно передадуть цей план росіянам, і коли Зеленський зустрінеться з Трампом, уже буде певне розуміння позиції РФ», – зазначає політолог.
Але, скоріш за все, позиція РФ буде «нам це не підходить».
«Путін, відкидаючи будь-які шанси на домовленості, фактично підписує собі смертний вирок. У Трампа у такому сценарії з’являється алібі: “Я зробив усе, що міг”. Не забуваймо також, що американські оборонні компанії навряд чи будуть у захваті, якщо їх позбавлять можливості заробляти мільярди на замовленнях ЄС, – каже Володимир Огризко. – Додайте до цього позицію американських сенаторів і конгресменів обох партій. Вони відкрито говорять: “Досить. Ми вже втомилися від Путіна, треба завершувати цю історію”. У Трампа є величезний арсенал важелів, щоб поставити Росію на коліна – і зробити це швидко».
Усі експерти погоджуються в одному: Україна виграла час і простір для маневру. Найгірший сценарій – нав’язування плану капітуляції без права голосу – вдалося відвернути. Тепер м’яч на полі Кремля, і будь-який його хід несе ризики для самої Росії: або погодитися на компроміс, який не відповідає цілям «СВО», або піти на конфронтацію з Трампом, втративши надію на лояльність Вашингтона.
ВИСНОВОК
23 листопада 2025 року точно не увійде в підручники історії як день, коли настав мир. Але він, безсумнівно, стане прикладом того, як професійна дипломатія здатна змінювати розклад сил у, здавалося б, програшній грі.
Україна пройшла між Сциллою російських ультиматумів і Харибдою вимогливості Трампа, вийшовши з цього раунду з більш прийнятним проєктом рамкової угоди. «Перелік потреб Кремля», який маскувався під «мирний план», сподіваємося, відправлено до архіву. Натомість на столі – документ, що враховує українські червоні лінії та базується на підтримці європейських союзників.
Попереду найскладніше: особиста зустріч Зеленського і Трампа, реакція розлюченої Москви та важка зима. Проте головний підсумок Женеви полягає в тому, що Україна перестала бути об’єктом, чию долю вирішують без її участі. Мирний процес трансформувався з диктату в діалог. І хоча до «справедливого і тривалого миру» ще довгий шлях, перший крок – відмова від капітуляції під тиском – вже зроблено. Як влучно підсумував Фесенко: «Ми нейтралізували чергову атаку, яка насправді була ініційована Москвою. Проблема ще не вирішена остаточно, але найризикованішу початкову фазу ми завершили».
Мирослав Ліскович. Київ
Переговори США Швейцарія Трамп Женева Україна проти Росії Війна Кислиця Зеленський Рубіо
Источник: www.ukrinform.ua
