Позивний «Кір»: був «смертельною хворобою» для ворога 19.11.2025 11:12 Укрінформ Юний боєць єдиний із частини врятувався під час бойових дій у Серебрянському лісництві
Кирило Гиндич із Житомирщини ріс на прикладі військовослужбовців – учасників АТО/ООС і також плекав надію приєднатися до армії. Тому, коли настав час, свою перспективну цивільну роботу в Німеччині проміняв на боротьбу за Вітчизну. Юнак у 21 рік став добровольцем і отримав псевдонім «Кір», тому що знищував противника, як злісна інфекція.
Він починав із позиції бойового лікаря і піднявся до командира підрозділу. Під час боїв у Серебрянському лісі військовий отримав тяжке ушкодження, після якого пережив більше 20 хірургічних втручань і не зміг продовжувати службу.
Наразі Кирило працює в правоохоронних органах і відповідає за ветеранську сферу.
У ВІЙСЬККОМАТІ СКАЗАЛИ: «ПРИХОДЬ, КОЛИ ЗМУЖНІЄШ»
– Служба в війську мене цікавила давно, – розповідає Кирило. – Ще під час АТО/ООС до нас на зібрання в школу приходили батьки деяких моїх товаришів – люди, які воювали. Я спостерігав за ними, захоплювався і теж бажав стати частиною тих подій, але був ще малий. Пізніше зразком для мене став приятель мого дядька, який служив у 95-ій бригаді. Обожнював слухати його розповіді про війну і одного разу повідомив йому, що щойно мені виповниться 18 років, також піду в ЗСУ. Він запропонував спершу здобути освіту, набратися трохи життєвого досвіду, а потім іти до війська. От я його і послухав.
Після дев’ятого класу школи хлопець пішов навчатися на агроінженера в Житомирському агротехнічному професійному коледжі. Під час навчання поїхав на практику до Німеччини, де в цілому пропрацював за фахом три роки. У 2021 році хотів підписати контракт із ЗСУ, однак за станом здоров’я йому відмовили.
У лютому 2022 року Кирило прибув у відпустку додому. Першого березня планував знову їхати до Німеччини разом зі своєю дівчиною. Зізнається, що коли чув розмови про можливий початок повномасштабної війни, не вірив у них, проте вирішив: якщо це все ж станеться, він залишиться в Україні.
– Коли почалася війна, я не міг просто сидіти вдома і дивитися відео про те, як вбивають людей. Хотілося бути максимально корисним своїй державі, тому вирішив: а хто, якщо не я. Мама з дівчиною відмовляли мене, але я пішов у військкомат. Мені тоді був 21 рік, і там сказали: «Приходь, коли змужнієш», – згадує ветеран.
ВИРІШИВ СТАТИ БОЙОВИМ МЕДИКОМ, ЩОБ РЯТУВАТИ ЖИТТЯ
Він звернувся в Національну гвардію, і туди його прийняли. Спершу служив у Житомирі. Незабаром дізнався про формування роти спеціального призначення для здійснення бойових завдань, в яку набирали добровольців, і захотів перейти туди.
– Пройшов відбір у цю роту і потрапив на посаду стрільця, – розповідає Кирило. – Згодом перейшов на посаду бойового медика взводу, оскільки, на мою думку, саме ця особа робить максимум для збереження життів. Поїхав на курси, де нас навчали інструктори зі США та Канади. Після цього ознайомлював хлопців свого взводу з медициною, щоб вони знали, як правильно діяти, коли виникне така необхідність.
Разом зі своєю ротою виконував завдання на деокупованій території Харківщини.
Коли почув про формування Гвардії наступу, перейшов у батальйон оперативного призначення ім. Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького. Кирило потрапив у взвод, де були добровольці віком його батька і ще старші, котрі воювали з 2014 року. Згадує, що знання та вміння, якими вони ділилися, безцінні. Це був не тільки підрозділ однодумців, а й надійна команда, де всі підтримували один одного.
– На початку 2023 року наш батальйон поїхав у Білогорівку на Луганщині, де виконував перші бойові завдання, – згадує воїн. – Обстріли мене не лякали, оскільки я їх наслухався ще на Харківщині. Страх виник лише тоді, коли в нас був перший поранений. Те, що я бачив на манекенах, стало дійсністю. Тоді мені вдалося надати належну допомогу. Паралельно з обов’язками бойового медика я чергував на спостережних постах і відбивав атаки.
В ОТОЧЕННІ ВОРОГА ПЕРЕБУВАЛИ МАЙЖЕ ТИЖДЕНЬ
Невдовзі батальйон передислокувався на Харківщину, де мав змінити одну з десантних бригад. Бійці знали, що росіяни планують штурм, тому готувалися до нього.
Кирило розповідає, що спочатку на його позиції перебувало 10 бійців, а незабаром стало майже 30, адже до них перейшли воїни із сусідніх флангів, які не могли втриматися. Військові опинилися в облозі й вирішили, що будуть давати відсіч. Майже тиждень ворог обстрілював їх з артилерії, безпілотників, кидав піхоту і застосовував фосфорні боєприпаси.
– Якось увечері почалися сильний вітер і дощ, і ми вирішили, що це наш шанс на вихід, – згадує ті події ветеран. – Почали відходити по одному, евакуюючи поранених. Ми встигли передати по рації, щоб нас зустріли. В якийсь момент по нас почав гатити ворожий танк, і троє наших побратимів отримали поранення. Я побачив, що по моїй руці стікала кров, але відчував, що свідомість ще не втрачаю, тому почав рятувати одного з воїнів із важким ушкодженням ноги. Далі нас забрав евакуаційний транспорт. У шпиталі до мене підійшов лікар і сказав, що я правильно надав допомогу своєму побратимові, тому що якби допустив хоч найменшу похибку, йому б ампутували ногу. Той хлопець уже два роки лікується, і ми досі з ним контактуємо.
За виконання того завдання Кирило Гиндич отримав відомчу відзнаку НГУ «За доблесну службу». Після лікування і короткої відпустки він знову вирушив на фронт. Цього разу вже з іншим батальйоном, який підпорядковувався бригаді «Азов», і ще з більшою відповідальністю, адже тимчасово виконував обов’язки командира взводу.
ПІСЛЯ ПОРАНЕННЯ ПЕРЕНІС БІЛЬШЕ 20 ОПЕРАЦІЙ
Підрозділ прибув на виконання завдання у Серебрянський ліс, де точилися запеклі бої.
– Мій взвод складався із чудових хлопців. Я завжди був разом із ними, оскільки відчував велику відповідальність. Звісно, мав страх, але я цього не показував, оскільки вів за собою людей. Намагався показувати приклад, якому б вони наслідували, – каже Кирило.
Він з гордістю згадує великий штурм, під час якого ворог мав значну перевагу. Із того завдання взвод повернувся без жодного пораненого та загиблого. Бійців ставили за приклад іншим, а їм натомість це додавало неабиякої впевненості в собі.
«Кір» пробув у Серебрянському лісі два з половиною місяці. Уночі 24 грудня 2023 року вороги розпочали великий штурм: пустили танки, а також загони «Шторм Z».
Взвод Кирила отримав завдання зайняти ворожу позицію і закріпитися там. Цілу ніч тривав бій. Незважаючи на осколкове поранення правої руки командир відбивався нарівні з усіма. У якийсь момент зав’язався стрілецький бій, що невдовзі перейшов в окопний. Із семи воїнів живими залишилися «Кір» та його товариш.
– В окопі по мені випустили автоматну чергу, яку я не зміг відбити, – розповідає ветеран. – Дев’ять куль поцілили у ліву частину мого тіла. Шість із них витримав бронежилет, хоча вони поламали ребра і залишили синці. Одна куля пробила мені легеню, через що стався пневмоторакс, а дві потрапили у плече. У мене опустилася ліва рука, і з неї випав автомат. Побратим, який залишався в окопі, сказав, щоб я тікав. Я побачив, що моя куртка закривавлена, і відчував жар. Тільки вийшов і передав по рації, що я трьохсотий, у мене на очах вбили побратима. Я ще встиг сказати, що зі мною двохсотий, і впав непритомний.
Через декілька днів він прокинувся у лікарняній палаті в Дніпрі. Там дізнався, що втратив понад 2,5 л крові і перебував у штучній комі дві доби.
– Хлопці сказали, що я народився у вишиванці, – говорить Кирило.
Заняття з бразильського джиу-джитсу для ветеранів
СПОРТ І ДОПОМОГА ВЕТЕРАНАМ
Воїн переніс понад 20 операцій і живе зі штучною артерією. Більшу частину своєї лівої руки він досі не відчуває. Попереду в нього ще чотири операції. Лікарі сподіваються, що після цього зможуть частково відновити рухливість пальців.
Військовий хотів продовжувати службу, проте за станом здоров’я не зміг. Він має другу групу інвалідності. Вже два роки робить усе однією рукою, навіть керує автомобілем. На тернистому шляху лікування та реабілітації його постійно підтримувала і мотивувала дружина.
Кирило з дитинства захоплювався спортом і тренується навіть зараз. Відвідує заняття з бразильського джиу-джитсу у тренера Івана Ковальчука, який займається з ветеранами, а також бере участь у змаганнях «Сильні України». Окрім того, здобуває освіту психолога в Поліському національному університеті.
Кирило з тренером Іваном Ковальчуком
З лютого 2025 року Кирило Гиндич працює помічником очільника Головного управління Національної поліції в Житомирській області з питань ветеранської політики. Він був одним із перших в Україні, хто обійняв таку посаду.
Каже, що спілкується з поліціянтами, які пройшли війну, на рівних, оскільки розуміє їх. Допомагає їм вирішувати багато питань, а ще відвідує поранених і підтримує контакт із родинами захисників.
Уже працюючи в поліції, Кирило Гиндич отримав відзнаку Президента «За оборону України».
Поліція Спорт Житомир Ветерани війни Військові Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
