У ритмі «Янголів»: як визволяють мешканців зруйнованих селищ Дніпропетровщини Звіт 14.10.2025 11:51 Укрінформ Журналісти Укрінформу провели декілька годин в обстановці спецгрупи «Білі янголи», яка вивозить людей з-під вогню та атак дронів
Формування, що проводить евакуацію населення з небезпечних місць, з’явилося в Донецькій області на початку широкомасштабної війни. Одними з його ініціаторів є правоохоронці Артем Щусь і Василь Піпа. Раніше репортери Укрінформу бачилися з ними в одному із сіл Донецького регіону. Тепер зустрічаємося на Дніпропетровщині. Декілька місяців тому лінія фронту перемістилася, обстановка стала гострішою, і виникла потреба організовувати вивезення жителів з деяких районів області. Місцеві урядовці вирішили не мудрувати – звернулися за підтримкою до «Білих янголів», щоб ті навчили місцевих правоохоронців евакуаційній справі. Отже, спецзагін зараз має свої групи і тут.
На даний момент дніпровські «янголи» співпрацюють із курахівськими поліціянтами, добровольцями та армійцями.
ПОЇЗДКА ПІД ЗВУК СИРЕН
У складі одного з екіпажів нам належить поїхати на евакуацію в село на стику двох областей – Донецької та Дніпропетровської. До лінії бойового зіткнення звідти лише декілька кілометрів.
– Бронежилети, шоломи брати та вдягати в обовʼязковому порядку, – застерігає по телефону Василь Піпа та надсилає геолокацію зустрічі.
Василь Піпа
Зустрічаємось у селищі Покровському на Дніпропетровщині. На місце вже прибули волонтери різних доброчинних установ, зокрема й тих, які потім доставлятимуть евакуйованих до транзитних пунктів. Евакуація йде з самого ранку. За день екіпажі роблять три-чотири «вилазки». Тут, у Покровському, вони обговорюють шлях пересування, уточнюють кількість людей, яких потрібно вивезти, та уважно відстежують повідомлення щодо безпекової ситуації.
– Зараз поїдемо в населений пункт, який зветься Підгаврилівка. Це на кордоні з Донецьким регіоном, біля села Андріївка-Клевцеве, попередня назва – Іскра. Непроста ситуація, але відносно контрольована. Двічі до цих людей вже приїжджали, вмовляли. Там є маломобільний чоловік, лежачий, але люди обидва рази відмовлялися покидати домівку. Позавчора одна із жінок з цієї сім’ї прийшла у двір до сусідів, які приїхали забрати речі, і попросила їх про сприяння в евакуації. То ці сусіди вже нам зателефонували, – повідомляє перед виїздом Василь.
Артем Щусь і Василь Піпа
– То цим людям, можна сказати, повезло. Якби сусіди не приїхали, то сьогодні б їх не вивозили? – запитую.
– Вони б вийшли на контакт з нами. Тут іронія в тому, що за день-два до того їх умовляли виїхати. Ситуація там досить непроста: з одного боку – Андріївка-Клевцеве, з іншого – Іванівка, за яку вже йдуть битви, далі Зелений Гай, – говорить Василь.
Він знайомить нас з евакуаційним екіпажем, до якого нас прикріплено. Його очільник – Сергій Галда. Він перебуватиме за кермом спеціального броньованого транспорту, обладнаного засобами РЕБ.
Сергій Галда
– Я також пильную за небом, тому що мені потрібно захистити свій особовий склад і людей, яких ми вивозимо, від ураження дронами та попередити про наближення РСЗВ чи КАБ. З цієї причини ми постійно відстежуємо обстановку на території, куди їдемо, – каже Сергій.
– Що відомо про сім’ю, яку повинні вивезти? – питаю.
– До цієї родини вже втретє збираємося їхати, – важко зітхає. – До цього було дві відмови.
– Вірите, що цього разу виїдуть?
– 50 на 50, якщо відверто. Але ж цього разу вони сказали, що виїдуть, бо вже дуже гучно, – відповідає.
У складі екіпажу, крім Сергія, працює поліціянт Євген Афендіков. Його позивний – «Чорний», але є ще один, неофіційний, жартівливий, так би мовити, «для своїх» – «Бусінка».
Також працюватимуть двоє волонтерів – Христина та Михайло.
Ознайомившись з усіма, одягнувши захист, сідаємо в авто. Вирушаємо з Покровського і чуємо завивання сирен: оголошено повітряну тривогу, загроза пусків керованих авіаційних бомб саме в бік перетину областей. Тобто туди, куди ми, власне, і подалися. У Сергія починають спрацьовувати сигналізатори – апаратура, яка повідомляє про наближення дронів.
Фотокор Дмитро сидить на передньому сидінні разом із Михайлом, я – у салоні, поруч із Христиною та Євгеном. У нас є ще три вільних місця.
Христина
– Має вистачити, але в разі чого будемо їхати стоячи або десь тут собі місце знайдемо, – каже Христина.
Додає, що одна особа маломобільна, і поки що незрозуміло, як саме доведеться розміщувати цього чоловіка – на ношах чи на сидінні.
Євген «Чорний»
Чим далі їдемо, тим сильніше «пищить» апаратура. Дивлюся на Євгена: на точці збору він був усміхненим – справді «Бусінка», а зараз – тільки «Чорний». Його обличчя суворе, він зосереджений і мовчазний. Схоже, Євген «відчуває небо» навіть через броню авто і закриті вікна. Вирішую поки що до нього з питаннями не лізти.
ЗЛИЙ СОБАКА, КУПА РЕЧЕЙ І НЕЗАЧИНЕНА ХВІРТКА
Після двох невдалих спроб евакуювати людей з Підгаврилівки екіпаж має сумніви, що третя буде результативною. Христина, яка займається волонтерською діяльністю з 2014 року, сповнена рішучості переконати людей, що їм все ж таки потрібно виїхати.
– Ми повинні їх переконати, бо там стає небезпечно. Там навколо будинки зруйновані, КАБи прилітали. Там дуже мало людей залишилось. До того ж у сімʼї є маломобільний, – каже вона.
За ці роки Христина об’їздила всі небезпечні напрямки, була там, де є хоч якась маленька можливість надати допомогу людям.
– Якщо ми можемо щось зробити, то повинні це зробити, щоб не шкодувати. Щоб совість потім не мучила, – додає.
Поки їдемо, бачу крізь вікна потрощені хати, порожні вулиці.
– Свіжий приліт. Цього не було минулого разу, – каже хтось із хлопців.
Встигаю через вікно машини роздивитися подвір’я, куди влучив ворожий снаряд. Видно, що була пожежа, від будинку залишилися руїни.
Авто зупиняється, з нього швидко вискакують Сергій, Христина, Михайло та Євген. Вони прямують до одного з будинків, вигукуючи: «Чи є хтось вдома?».
Ми біжимо за ними. На вулиці ані душі, чути лише звуки вибухів і постійне пищання сигналізатора – наче ти опинився в реанімації, де працює обладнання.
У будинку нікого немає. Вибігаємо швидко на вулицю і бачимо літню жінку на узбіччі дороги. Вона – одна з тих, за ким ми приїхали. Мчимо до неї, але на нас чекає неприємний сюрприз. Злий пес, якого покинули господарі, зайшов у двір через городи. Собака постійно гавкав і був налаштований досить агресивно. Поки волонтери і «Білий янгол» зайшли в хату по речі, Сергій з рушницею стежив і за собакою, і за небом. Відверто кажучи, у той момент мене найбільше лякали не дрони чи артилерія, а саме цей пес. Я намагалася не випускати його з поля зору ні на мить, Сергій також.
Христина та хлопці виносили заздалегідь запаковані сумки. Все потрібно було робити швидко. Речей виявилося багато, Михайло одну за одною переносив торби до машини. Місця в салоні ставало все менше.
Михайло Роман
Несподівано у дворі з’явилася старенька жіночка із палицею – була десь на городі. Христина запитала, чи готова вона виїхати. Бабуся розгублено запитувала, а де Тоня (її дочка) і чи виїжджатиме вона. На бабусю швидко накинули верхній одяг, запитали, чи є в неї паспорт, і повели до автомобіля.
– Як вас звати? – запитую у неї.
– Дунька. Явдоха, – каже, поправляючи хустку.
– А скільки вам років?
– Скільки років? Я з 1931-го, – відповідає.
Христина веде до евакуаційного авто пані Явдоху, якій 94 роки
Сумки не закінчувалися, вибухи ставали все гучніші та частіші. Усі розуміли, що треба вже звідси тікати. На вулиці з’явився ще один місцевий – його називають Валько. Чоловік також чекав на евакуацію. Йому наказали швидко брати речі.
Михайло взяв ноші та знову побіг у дім. За декілька секунд разом з Євгеном вони винесли чоловіка. Вирішили його не класти в салоні, а посадити на сидіння та пристебнути.
Його звати Борис Іванович. Через два місяці йому виповниться 74 роки.
– Чому так довго сиділи і не виїжджали? – запитую.
– Тому що ми не боялися. А як воно у сусідів розірвалося, то злякалися. Впало за 50 метрів від нас. Не знаю, що впало, але завал. Все впало. Сусіди там вже не живуть, – говорить.
Він розповів, що живе з дружиною і тещею.
Борис Іванович
– Не ходите давно? – питаю у нього.
– А я вам зараз скажу. З 15 березня 2023 року. Не давно, а дуже давно, – каже.
Їхати їм нікуди. Як виявилося, у 2022 році Борис з дружиною покинули село Зелений Гай Донецької області. Приїхали в Підгаврилівку, бо тут жила теща.
Явдоха
Сергій наказав мені сісти вглиб машини, закинув ще декілька сумок, завів дружину Бориса Івановича, а сам побіг за Вальком.
Його довелося чекати, оскільки Валько спочатку зачиняв вікна, потім перекривав газ, згадав, що не зачинив хату, повернувся перевірити, чи замкнений сарай… Хотів ще повернутися, щоб замкнути на ключ хвіртку, але нерви у хлопців здали.
– Та ти що, не розумієш, що тут не можна стільки часу стояти? Зараз прилетить дрон чи КАБ – і все одно буде, чи зачинена хвіртка твоя. Покладе нас тут усіх, і будинок твій розвалить, – нагримав «Чорний».
«Чорний» і Валько
Валько зайшов до авто, місця вже не було, то сів на сумки. Почав то виправдовуватися, то намагатися жартувати. На нього постійно гарчали Борис Іванович і Тоня.
– Та закрий ти вже рота… Вальку, ну помовч, Богом прошу…
Люди не розуміли, де вони їдуть, адже у вікнах бачили знищене село, в якому не впізнавали дворів. Час від часу пані Антоніна говорила до чоловіка, що бачила розбиту хату то одного знайомого, то іншого.
Коли доїхали до більш-менш безпечної ділянки, у салоні почали жартувати та сміятися. Дійшли до того, що Валько не одружений і має одружитися з пані Явдохою, і буде у них одна велика сім’я.
МЕТУШНЯ МОЖЕ ЗАСКОЧИТИ СМЕРТЬ
Вирішую все ж таки поговорити з «Чорним». Він – старший інспектор сектору евакуаційних заходів «Білі янголи» Волноваського району. На Дніпропетровщині працює з квітня. Згадує, як 26 квітня під час однієї з евакуацій зазнав поранення.
– Ми виїхали в точку евакуації, вже людей пересадили та відправили волонтерів. Повинні були їхати другою ходкой. Ворожий FPV полював за нами. Ми стояли втрьох, я почув звук, крикнув своїм, що летить FPV, але він вже пікірував. Ми не встигли навіть пів кроку зробити. Отримав осколкові поранення. Постраждали обидві ноги, рука, тулуб, груди, обличчя. На відновленні був рівно 113 днів, – каже.
Сергій стежить за небом
Він повернувся до евакбригади тільки три тижні тому. Питаю, наскільки сильно змінилася за цей час ситуація в цій місцевості.
– Сьогодні ми забирали людей з вами там, де у нас нещодавно точка пересадки була. Тобто було відносно спокійно, ми там стояли, каву пили, обідали, спілкувалися. А сьогодні там бачили ж що, – відповідає.
– Бачила, що ви постійно стежили за небом сьогодні.
– Була загроза FPV-дронів, скидів. Потрібно постійно слухати, бо «Мавік» може висіти метрів за 500 і просто скинути на тебе боєприпас, і ти не почуєш звуку. FPV добре чути, а дрони зі скидами – ні, треба дуже добре прислухатися. Тому доводиться пильнувати, підганяти людей, може, навіть прикрикнути на них, – пояснює.
– Сьогодні евакуація відбувалася швидко чи довго? – уточнюю.
– Ми були понад 15 хвилин, це дуже довго. Найшвидша евакуація у нас була на Покровському напрямку. Я тоді був за кермом, під’їхав до воріт, відчинив двері машини і не встиг навіть вийти, як із сумкою заскочив хлопець, який чекав на нас в укритті. Це було за лічені секунди. Так і має бути, якщо відверто, – зазначає «Чорний».
«Білі янголи» просять людей брати лише найнеобхідніше.
– І котів забираємо, і собак, і папуг, і декоративних щурів, – додає Сергій.
Сергій
Волонтер Михайло Роман виконував під час евакуації фізично важку роботу – йому доводилося тягати сумки з будинку до авто, допомагати виносити чоловіка. Я бачила на його обличчі втому. Незважаючи на це, він каже, що за рівнем складності евакуація була «середня».
– Різне трапляється. Іноді потрібно бути психологом, переконувати людей, що життя триває. Найважче було в Покровську, де лежачого чоловіка залишили напризволяще. Його рідні поїхали, а людина, яка не може ні ходити, ні говорити, залишилася одна з трьома кішками. Нам сусіди повідомили. Ми його вивозили, – згадує.
Михайло не приховує, що в таких виїздах страх є, але це нормально. Страх має бути, бо інакше цінність життя не усвідомлюєш, каже.
ПРЕЗУМПЦІЯ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ
Ми повернулися до Покровського, і буквально за лічені хвилини приїхали волонтери, які повинні були відвезти людей з Підгаврилівки до транзитного центру у Волоське. У евакуйованих ще раз перевірили документи, пересадили їх до спеціальної волонтерської машини, завантажили всі речі.
На передньому плані Антоніна , донька Явдокіі
На цьому робочий день евакуаційної бригади не закінчився. За словами Сергія Галди, у них є ще одна заявка.
Волонтери перевантажують людей до свого авто аби відвезти в транзитний центр
В цілому в Маломихайлівській ОТГ, до складу якої входить Підгаврилівка, залишилося ще приблизно 60 жителів. Це в основному люди похилого віку, пенсіонери.
У Покровському до евакуаційної бригади підходить їхня колега – інспектор сектору евакуаційних заходів спецпідрозділу «Білі янголи» Інна Разон. Їй 23 роки, вона наймолодша в бригаді.
Інна Разон
– Як тільки було оголошено, що в нашій області створюватиметься новий підрозділ, мені запропонували спробувати. Запитали, чи готова ризикнути, було сказано, що це небезпечно, є ризики, що будемо виїжджати в села, які вже під обстрілами. Я вирішила, що варто спробувати. Завдяки донецьким «Білим янголам», які нас стажували, мені сподобалося, і я залишилася. Ми намагаємося підтримувати людей, вислухати, але через себе не пропускати, бо дуже важко, коли бачиш сльози, особливо людей похилого віку, дітей. Іноді важко стриматися, – каже вона.
– Були випадки, коли було і страшно, і небезпечно? – питаю.
– Підгаврилівка, Гаврилівка, Вишневе – там небезпечно, і там досі люди є. Страшно було, коли в Новоолексіївку виїжджали. Вночі туди прилетів КАБ, загинуло троє людей, і нам потрібно було їх знайти. Ми поїхали екіпажем утрьох: двоє шукали, а один стояв і контролював небо. Почалися виходи арти, і близько біля нас було чути, як прилітало. Але мені допомагає в таких ситуаціях те, що я впевнена у своїх напарниках, ми в екіпажі довіряємо одне одному. Навіть за поглядом можемо зрозуміти, що хочемо один від одного, – говорить.
Про більшість заявок, які надходять від людей, бригада знає звечора. Однак якщо вночі будуть обстріли, то на ранок ситуація може кардинально змінитися, і людей, яких потрібно вивозити, може стати в багато разів більше.
– Після обстрілів люди дуже налякані, бояться за себе, за життя дітей та рідних. Ми забираємо звідти, куди волонтери не можуть дістатися, – пояснює.
Тим часом до нас підходить Василь Піпа. Він був разом з іншою групою на іншій евакуації. Василь каже, що роботи тепер у «янголів» багато. Буває, по 50-80 людей вивозити доводиться.
– Тут, на Дніпропетровщині, люди більш
Источник: www.ukrinform.ua
