Нова роль: чому я буду журналістом, що висвітлює довіру до науки
Як новий репортер STAT, що спеціалізується на довірі до науки, я прагну глибше зрозуміти, як виникає сумнів і чому люди перестають довіряти науковим досягненням. Це особиста подорож для мене, адже я сам стикаюся з проблемами, які часто стають причиною такого скептицизму.
У свої 34 роки я борюся із зайвою вагою, високим рівнем холестерину та тиском. У мене СДУГ, через який я часто забуваю навіть про такі буденні речі, як чищення зубів. Коли лікар, до якого я потрапив лише через кілька місяців очікування, запитав, від яких саме станів я приймаю високу дозу антидепресантів, моя відповідь була просто: “Від усього цього”.
Я розповідаю це вам, будучи першим репортером STAT, який займатиметься темою довіри до науки. Я знаю, що це таке – шукати пояснення власним недугам і спосіб їх позбутися. І я також не з чуток знаю, як розчаровує усвідомлення того, що сучасна медицина не завжди має відповіді. У погані дні, коли я надто тривожний або дієта не дає результатів, слова Роберта Ф. Кеннеді-молодшого про те, що американська медична система перетворилася на “систему охорони здоров’я, яка підтримує хвороби”, що винагороджує лікарів, лікарні та фармацевтичні компанії, знаходять у мені відгук, якого б я не хотів.
У найвідчайдушніші моменти я пробував кето-дієту, колол пептиди та жменями ковтав харчові добавки. Саме цей світогляд формуватиме мою роботу на новій посаді.
Надто багато висвітлень зниження довіри до науки базується на припущенні, що скептики – це лише невелика група неінформованих людей. Зрештою, опитування показують, що більшість все ще вірить у те, що вчені діють в інтересах суспільства. Але, можливо, ми ставимо не те запитання. Важливішим є не те, чи довіряють люди вченим, а те, що відбувається, коли наукові знання стикаються з такими емоціями, як страх, розгубленість і розчарування.
Зниження довіри до науки часто асоціюється з недовірою до вакцин, але ця тема стосується всього, чим займається STAT. Майже кожне рішення, прийняте під час пандемії COVID-19, було референдумом щодо суспільної довіри. Так само, як і дебати щодо заходів громадського здоров’я, таких як центри для вживання наркотиків під наглядом та фторування води. Навіть такі загальноприйняті практики сучасної медицини, як антидепресанти та статини, зараз ставляться під сумнів. Навіть пастеризація – широко прийнята практика охорони здоров’я протягом понад століття – обговорюється. (Більше чверті людей у нещодавньому опитуванні заявили, що сире молоко корисніше за пастеризоване, а ще чверть не знала відповіді).
Візьмемо, наприклад, мої власні експерименти з харчовими добавками: я звернувся до NAC, добавки, яку люди зазвичай приймають для зміцнення імунної системи та покращення здоров’я печінки, у відчаї після того, як зрозумів, що другий препарат, який я пробував від ОКР, не працює так добре, як я сподівався. Ідея не була зовсім безпідставною – були деякі клінічні випробування, що показували, що вона може допомогти, впливаючи на нейромедіатор глутамат у мозку. Але коли мій лікар вказав на прогалини в даних, я виявив, що раціоналізую своє рішення продовжувати її приймати. Я не сумнівався в науці чи своєму лікарю, але боявся, що так почуватимуся вічно, і був готовий зробити будь-що, щоб це припинити. Я бачу, як батьки, стурбовані зростанням рівня аутизму та відсутністю наукового консенсусу щодо його причин, намагаються уникати всього, що, за чутками, може бути причиною, включаючи вакцини.
Хоча докази того, що вакцини не викликають різноманітних шкідливих наслідків, які стверджують скептики, лише накопичуються з часом, виклики, з якими стикаються батьки, стають дедалі складнішими. Активісти стали надзвичайно вправними у видаванні антивакцинальної догми за легітимну науку. Я заробляю на життя, висвітлюючи науку, і часто мені важко спростувати дослідження, які стверджують про наявність доказів різних шкідливих наслідків від вакцин. І я знаю, як читати наукову статтю. Наявні дані свідчать про те, що наукова грамотність перебуває в кризовому стані: дослідження 2020 року показало, що лише 50% дорослих у США можуть визначити наукову гіпотезу. Якщо я не зможу співчувати цим людям, я не виконуватиму свою роботу.
Я розумію спокусу гніватися на людей, які відмовляються від вакцин. Одна з моїх перших журналістських поїздок на нову посаду була на конференцію організації, яку колись очолював Кеннеді, Children’s Health Defense, у Вашингтоні в четвер. Часом я не міг повірити в те, що говорилося, зокрема в заяви про те, що параліч, пов’язаний з поліомієлітом, спричинений не поліомієлітом, а пестицидами, і що вакцина проти грипу збільшує ризик хвороби Альцгеймера.
Але спогад, який залишиться зі мною, – це обійми від жінки, яка подякувала мені за те, що вислухав історію її сина, який, за її словами, був паралізований незабаром після отримання вакцини. Я не знаю всіх деталей досвіду її сина – моя перша реакція була, що його нещастя не пов’язане з вакциною – але це не означає, що я маю відкидати цю жінку, її очевидний біль та причини втрати довіри до науки. Занадто довго ми, у ЗМІ, уникали таких історій, боячись розпалити безпідставний страх. Я усвідомлюю цей виклик, але вірю, що ми повинні розповідати ці історії відповідально. Є мало речей, з якими я погоджуюся з Кеннеді щодо вакцин. Але я не можу не погодитися, коли він минулого тижня сказав, що навіть якщо побічні ефекти від вакцин “рідкісні, у нашій країні ми дбаємо про рідкісні хвороби та смерті”, і що ми повинні дбати про тих, хто вважає, що постраждав від вакцин.
Дебати щодо медичних продуктів – зокрема вакцин – оповиті дезінформацією. І я не буду вагатися викривати це, навіть якщо це означатиме складні розмови з людьми, яких я висвітлюю. Якщо твердження неправдиве, я вкажу на це – чи то з вуст мами з передмістя, чи то від міністра охорони здоров’я та соціальних служб. Сфера діяльності цієї ролі включає розслідування та викриття мереж людей, які фінансово та політично виграють від поширення необґрунтованих сумнівів. (Повідомлення вітаються за адресою [email protected].) Але розуміння першопричин недовіри до науки вимагає чесного вивчення того, чому шахраї так легко можуть експлуатувати звичайних американців.
Якщо ви уважний читач STAT, ідея про те, що нам потрібно зрозуміти, чому люди не довіряють науці, може не здатися вам спірною. Але ви можете мати добрі наміри і все ж таки сприяти проблемі довіри до науки в Америці. Нам потрібно вести розмови про те, як взаємодія лікарів з батьками, які не довіряють вакцинам, надто часто ще більше поляризує ці сім’ї, так само як нам потрібно розібратися, як агресивне прагнення фармацевтичних компаній до прибутку полегшує зображення їх як корумпованих акторів. На цій новій посаді жоден елемент нашої системи охорони здоров’я чи дослідницького підприємства не буде позбавлений критичного аналізу, оскільки проблему зниження довіри до науки неможливо вирішити без щирого оцінювання того, що працює, а що ні.
Хоча ви можете не погодитися з кожною статтею, яку я напишу на цю тему, я сподіваюся, що кожна з них кине виклик вашим упередженням і зрештою наблизить нас на один дуже маленький крок до вирішення цієї дуже великої проблеми. Я вітаю ваші відгуки – позитивні і особливо негативні – щодо кожної моєї статті. Якщо у вас є ідея, як відновити довіру, я весь слух.
Якщо ви вважаєте, що цю проблему можна просто ігнорувати, і вона зникне сама собою, я закликаю вас переглянути свої переконання. І нагадаю, що Френсіс Бонд, засновник провакцинального Товариства Дженнера, у 1902 році передбачив, що антивакцинальний рух буде “придушений” з часом.
Було б розумно припустити, що страхи щодо вакцин зникнуть 100 років тому. Тоді вони були відносно новими. Але ці страхи залишаються. Як суспільство, ми маємо більше наукових знань під рукою, ніж будь-коли. Наукові експерти можуть ділитися цими знаннями не лише через рецензовані журнали, але й через TikTok, TED Talks та твіти. Але одного лише знання явно недостатньо. Я не впевнений, у чому полягає рішення, але я захоплений викликом спробувати його знайти.
За матеріалами: www.statnews.com