Підсумки літніх боїв: як Сили оборони зірвали плани окупантів 27.08.2025 19:10 Укрінформ Літня наступальна кампанія 2025 року стала для російської армії черговим свідченням невідповідності її амбіцій та реальних можливостей
Літо 2025 року, яке в Москві, вочевидь, планували завершити переможними реляціями про «звільнення» Донбасу, добігає кінця зовсім з іншим результатом. Замість стрімкого прориву української оборони та виходу на оперативний простір – багатомісячне криваве «продавлювання» фронту, що поглинуло колосальні ресурси. Так званий «великий літній наступ» окупаційних військ, що мав стати вирішальним, захлинувся, не досягнувши жодної зі своїх стратегічних цілей. Проте це не означає, що загроза минула. Провалившись у реалізації максималістських планів, ворог зумів створити низку вкрай небезпечних тактичних переваг на окремих ділянках. Напередодні осінньо-зимового періоду важливо тверезо оцінити, що саме планував Кремль, де Сили оборони України змогли його зупинити і які нові виклики постали перед нами на карті бойових дій.
ЗАДУМ НА МІЛЬЙОН, ВИКОНАННЯ НА КОПІЙКУ: АМБІЦІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ РОСІЙСЬКОГО НАСТУПУ
Плани російського командування на літню кампанію були водночас амбітними та прагматичними, виходячи з наявних у них ресурсів. Стратегічна мета, як зазначають експерти, полягала у створенні умов для повної окупації Донбасу та примушенні України до капітуляції на умовах Кремля.
Керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук так описує першочерговий задум ворога: «Ще до початку літньої кампанії росіян на сході України багато хто з оглядачів називав її «великим літнім наступом» і «останньою спробою» Путіна примусити українців до капітуляції посередництвом розгрому Сил оборони України «на землі». Вже в травні було зрозуміло, що основний напрямок удару – Донбас. Кремль ставив на виснаження України, різке зменшення західної допомоги, зокрема з від Сполучених Штатів і, як наслідок, швидкий прорив фронту з подальшим обрушенням лінії оборони та ефектом доміно».
За словами Лакійчука, план був простим і самовпевненим: «розвиваючи успіх на Курахівському і Селідовському напрямках охопити Покровський вузол оборони та перерізати комунікацію Покровськ – Костянтинівка, таким чином зайшовши в фланг і тил стаціонарної лінії оборони Торецьк – Часів Яр». Експерт пояснює, що падіння Покровська та наступ на Костянтинівку з півдня мали б спричинити загрозу оточення всього північнодонбаського угруповання ЗСУ. Це, у свою чергу, створило б умови для захоплення агломерації Костянтинівка – Дружківка – Краматорськ, а удар з Лиманського напрямку в бік Слов'янська оточив би Сіверський виступ. «Стратегічна поразка ЗСУ на великий ділянці фронту, за задумом російських генералів, мала б призвести до ланцюгової реакції обрушення оборони України не тільки на Північно-Донбаському напрямку, а й по всій лінії оборони», – підсумовує Лакійчук.
Військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко додає тактичних деталей до цієї стратегічної картини. Він стверджує, що основна мета наступу полягала у створенні сприятливих умов для осінньо-зимової кампанії. Російське командування, за його словами, чудово усвідомлює, що їхня армія не здатна до класичних загальновійськових операцій, а її головний ресурс – це «м'ясо».
«Саме тому перед окупантами стояло завдання протягом літа просунутися до Покровська, Костянтинівки, Сіверська, Лимана, Борової та Куп’янська», – зазначає Коваленко. Логіка цього плану, на його думку, очевидна: з настанням холодів та негоди вести наступальні дії у відкритому полі, забезпечуючи логістику, стає вкрай важко. «І якщо влітку вони ще можуть використовувати піхоту з мінімальним технічним забезпеченням (піхота на мотоциклах, електросамокатах чи навіть на віслючках і конячках), то в зимових умовах це практично нереально. Тому для Москви критично важливо було перевести бойові дії в урбаністичне середовище, де логістика простіша, а оборонні можливості вищі», – пояснює експерт.
Таким чином, росіяни планували до кінця літа вийти на околиці ключових міст, щоб взимку вести бої вже безпосередньо в їхній забудові. Однак, як часто буває з російськими планами, між задумом та реалізацією пролягла прірва.
КАРТА БОЙОВИХ ДІЙ: ДЕ ВОРОГ ПРОВАЛИВСЯ, А ДЕ СТВОРИВ НЕБЕЗПЕКУ
Аналізуючи результати літньої кампанії, експерти сходяться на думці: стратегічні цілі наступу провалені. Проте на тактичному рівні ворог все ж мав певні досягнення, які створили серйозні загрози для Сил оборони.
Олександр Коваленко категоричний у своїй оцінці: «Станом на кінець літа можна констатувати: росіяни не досягли успіху на жодному з визначених напрямків… У кращому випадку можна говорити про виконання не більш як 10% від того, що планувало їхнє командування». Ключовим провалом, за його словами, є те, що окупанти так і не вийшли на околиці міст, які мали стати ареною зимових боїв. «Для повноцінних і ефективних міських боїв необхідно забезпечити мінімум три напрями удару, щоб оточити місто чи хоча б створити загрозу такого оточення. Наразі жодне з ключових міст – ані Покровськ, ані Костянтинівка, ані Сіверськ, ані Лиман, ані Куп’янськ – таких умов не має», – підкреслює оглядач. Навіть там, де є просування, воно має обмежений характер: на Куп'янськ тиснуть лише з одного боку, на Покровськ – так само.
Павло Лакійчук погоджується, що «красива» стратегічна наступальна операція перетворилася на багатомісячне продавлювання розтягнутої української оборони». Він зазначає, що ціна такого «наступу» виявилася значно вищою за заплановану, а ресурси, призначені для розвитку успіху, «згорали» у спробах виконати першочергові завдання.
Водночас обидва експерти виділяють кілька небезпечних ділянок, де ворог зміг просунутися.
Причиною тактичних досягнень ворога, попри стратегічний провал, Олександр Коваленко називає повільну адаптацію Сил оборони до нової реальності війни. «Ми не підготувалися до того, щоб ефективно знищувати не десятки бронетанкових колон, а десятки та сотні мотоциклістів та невеликих штурмових груп. Використовуються ті самі методи, що й проти бронетехніки, але мотоциклісти – це «м’ясо», якого у противника у тисячі разів більше, ніж техніки». Ця неадаптованість, на його думку, є причиною того, що у 2025 році Україна втрачає більше територій, ніж у 2024-му.
ПРОГНОЗИ НА ОСІНЬ: ВІДВОЛІКАЮЧІ МАНЕВРИ ТА ГРА НА ВИСНАЖЕННЯ
Оскільки план виходу до великих міст до зими провалився, осінньо-зимова кампанія розгортатиметься не за сценарієм Кремля. Проте ворог не полишить спроб досягти своїх цілей, адаптуючи тактику до нових умов.
Олександр Коваленко прогнозує, що в осінньо-зимовий період «можна прогнозувати певне уповільнення просування російських військ у польових умовах». За його словами, основна увага противника буде сконцентрована навколо трьох ключових точок:
- Покровськ, де бої ще загострюватимуться.
- Куп'янськ, де окупанти намагатимуться розширити зони контролю.
- Часів Яр, який вони спробують остаточно захопити.
Крім цього, Коваленко очікує відволікаючих дій на інших напрямках. «Мета – відволікати Сили оборони України, створюючи ілюзію загрози Херсону чи Запоріжжю та змушуючи нас утримувати значні ресурси в Запорізькій і Херсонській областях». Також можливі спроби розширити зони контролю у прикордонні Харківщини чи Сумщини, щоб потім використовувати ці «здобутки» як розмінну монету на дипломатичному полі.
Павло Лакійчук додає: «Обстановка складна? Так. Але очевидно зовсім не така, якою мала б бути на кінець літа за задумом російських генералів. І Путін це теж розуміє – навіть якщо йому його підлеглі щось брешуть, намагаючись приховати реальний стан речей, не бачити таке «відхилення від планів» неможливо. Тому й поспішає, блефує на «дипломатичному фронті».
Водночас наш співрозмовник вказує на обнадійливу тенденцію з боку ЗСУ, наголошуючи на тому, що Сили оборони України, не зважаючи на брак ресурсів, останнім часом демонструють перехід до активної оборони, контратак, майже на усіх ділянках фронту. «Це поки що не перехоплення ініціативи, не злам, але тенденція обнадійлива… Маневрена оборона – складна, ризикована. Але саме вона дає змогу підважити ворога, перехопити ініціативу. А хто володіє ініціативою – той і диктує умови, нав’язує противнику свою волю», – акцентує Лакійчук.
ВИСНОВОК
Літня наступальна кампанія 2025 року стала для російської армії черговим свідченням невідповідності її амбіцій та реальних можливостей. Стратегічні цілі – прорив фронту, оточення українських угруповань та створення плацдармів для зимової війни в містах – не були досягнуті. Ворог зазнав величезних втрат і спалив значну частину резервів лише для того, щоб досягти обмежених тактичних просувань на кількох ділянках. Безумовно, прорив на трасу Покровськ-Костянтинівка та небезпечна активність на Новопавлівському напрямку створюють серйозні виклики для Сил оборони. Попереду важка осінь та зима. Але ворог теж не почуватиметься комфортно.
Попри зовнішню «стабільність», яку намагається демонструвати Кремль, експерти вказують на критичне перегрівання економіки РФ через колосальні військові видатки і невідворотні наслідки санкцій. Це багато в чому пояснює поспіх Путіна: йому потрібен вирішальний результат на полі бою, перш ніж економічний фундамент його режиму почне розсипатися. Зрештою, поки Кремль намагається виграти цю гонку з часом, Україна не стоїть склавши руки. Навпаки, наш оборонно-промисловий комплекс нарощує спроможності, розробляючи нові засоби ураження, здатні кардинально змінити баланс сил. Поява таких проєктів, як нові крилаті ракети «Фламінго» та «Довгий Нептун», є свідченням цього. Ці ракети, здатні вражати цілі на відстані в тисячі кілометрів, становлять пряму загрозу для стратегічних об'єктів у глибокому тилу ворога. Не забуваймо й про наші далекобійні дрони (за даними мілітарного видання Defense Express, ми щомісяця виробляємо три тисячі дронів FР-1, а ще ж і є дрони «Лютий», «Бобер», «Морок» та інші далекобійні БПЛА). І це вже не теорія, а практика. Результати системних ударів по больових точках російської економіки відчуваються по всій її території: паливна криза на Курилах, де повністю зник бензин А-92 (на черзі Примор'я та Забайкалля), уночі 27 серпня, наші дрони розбомбили «трубу», яка з’єднує Рязань з Москвою. Російська столиця залишилася без трубопровідних нафтопродуктів. Це все прямий наслідок українських ударів по НПЗ. Далі буде і зараз головне – не зупинятися на півдорозі, послідовно «звільняючи» від бензину (і не тільки) всю територію Росії.
…Отже, ситуація залишається складною, але аж ніяк не йдеться про глуху оборону без перспектив. Літня кампанія вкотре довела: плани Кремля – це не вирок, а лише набір завдань, які Збройні сили України вчаться зривати і зривають.
Мирослав Ліскович. Київ
Донбас Україна ЗСУ Війна Лиман Війна з Росією Покровськ Костянтинівка Куп’янськ Прифронтові території
Источник: www.ukrinform.ua
