«Останній і вирішальний» удар по Донбасу: блеф «з цифрами» 05.09.2025 14:34 Укрінформ Аналізуємо разом з експертами, чого насправді хоче ворог, перекидаючи додаткові сили до Донецької області
Інформаційний простір знову наповнений тривожними повідомленнями. Британська розвідка, аналітики Інституту вивчення війни (ISW) та авторитетне видання Bloomberg майже одноголосно заявляють: Росія проводить масштабне перегрупування своїх сил, перекидаючи на Донецький напрямок до 100 тисяч солдатів. Війська виводяться з Харківської, Сумської та навіть Херсонської областей, щоб зосередити ударну силу для, як передбачається, «повної окупації Донецької області».
У центрі уваги були підрозділи, які російська пропаганда називає «елітними»: підрозділи 40-ї та 155-ї бригад морської піхоти, 177-го полку морської піхоти Каспійської флотилії, підрозділи 11-ї та 76-ї десантно-штурмових бригад та 70-го мотострілецького полку. Деякі аналітики традиційно стверджують, що така концентрація свідчить про намір окупантів зосередити свій осінній наступ на захопленні решти Донецької області, зокрема в районах Добропілля, Покровська та Костянтинівки. Водночас зниження активності на Сумському та Харківському напрямках свідчить про провал спроб Росії створити так звану буферну зону на півночі.
Ми знову стикаємося з низкою закономірних питань. Чи це підготовка до того самого «остаточного та вирішального» удару, про який ми чуємо майже щосезону? Наскільки загрозливою є цифра в 100 тисяч солдатів? І найголовніше, чи вистачить у ворога сил і засобів для досягнення стратегічних цілей, поставлених в осінньо-зимовій кампанії?
“ОСІННІЙ ПЕРЕВИЩЕННЯ” ЧИ ЩЕ ОДИН IPS?
Повідомлення про підготовку Росією масштабного наступу з'являються з певною циклічністю, що вже встигло сформувати відповідний скептицизм у суспільстві. Щовесни та щоосені лунають тези про «остаточний удар» та «мобілізацію всіх ресурсів». Тож наскільки серйозно варто ставитися до поточних новин?
Військовий оглядач групи «Інформаційний опір» Олександр Коваленко закликає обережно ставитися до інформації про масштаби передислокації. Він підтверджує, що окремі підрозділи справді перекидаються, але вважає «глобальну концентрацію сил» перебільшенням.
«Пам’ятаєте, як у 2022-2023 роках активно поширювалися міфи про нібито сотні тисяч резервістів десь «за Уралом». Насправді ж у Росії просто немає таких ресурсів. Наразі Москва намагається мобілізувати більше людей, ніж втрачає, щоб хоча б зберегти загальний потенціал. Але виділити 100 тисяч «з нуля» нереально», – пояснює Коваленко.
На його думку, нинішні маневри є радше тактичними кроками, пов'язаними з гострою нестачею резервів у глибокому тилу. Російське командування змушене “латати дірки” на пріоритетних для себе напрямках, перекидаючи підрозділи з менш активних ділянок фронту. Це свідчить не про накопичення сил для стратегічного прориву, а радше про оперативну кризу.
Схожої думки дотримується й військовослужбовець Збройних Сил України Кирило Сазонов, який зазначає, що ворог діє ситуативно, реагуючи на успіхи Сил оборони України. Аналізуючи провал російського наступу на Куп'янськ, він вказує на тактичні прорахунки окупантів, які вони намагаються компенсувати кількістю, а не якістю.
Отже, якщо оцінювати ситуацію за умовною шкалою «апокаліптичності» від 1 до 10, то поточні події заслуговують десь на 3-4 бали. Йдеться не про підготовку до фінальної битви, а про чергову спробу перехопити ініціативу в одному з найгарячіших напрямків, що є логічним продовженням війни на виснаження.
МАГІЯ ЧИСЕЛ: ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ: «РОСІЯ ПЕРЕПРИКЛАДАЄ ДО 100 ТИСЯЧ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ»
Цифра у 100 000 військовослужбовців, озвучена Bloomberg, безумовно, справляє враження. Таке угруповання здатне суттєво змінити баланс сил на будь-якому фронті. Однак експерти закликають дивитися не на самі цифри, а на те, що за ними стоїть.
Олександр Коваленко категорично заперечує можливість одноразового перекидання такого контингенту. Він наголошує, що йдеться про передислокацію окремих бригад, а не повноцінних армій.
«Що таке 100 тисяч? Це цифра, якої цілком вистачило б, умовно кажучи, для створення умов для оточення Покровська. Якби до вже існуючого угруповання додали ще 100 тисяч, цього дійсно вистачило б для масштабного наступального сценарію. Але нинішні передислокації… Йдеться про бригади, які будуть розподілені між Покровським, Костянтинівським і частково Новопавлівським напрямками… Щоб розуміти: бригада — це не 50 чи 100 тисяч, а до 4 тисяч особового складу», — уточнює аналітик.
Таким чином, за словами Коваленка, реальне підсилення набагато скромніше, ніж може здатися на перший погляд. Перекидання кількох бригад не здатне вирішити стратегічні завдання. Це тактичне підсилення, спрямоване на ліквідацію прогалин та підтримку темпів наступу на вузьких ділянках.
Він пояснює, що 100 тисяч – це фактично дві повноцінні загальновійськові армії на повній службі з технікою та логістикою. Сформувати та перекинути таке угруповання непомітно практично неможливо, і наразі немає жодних ознак підготовки до операції такого масштабу. Тому, на думку експерта, цифри, що з'являються в західних ЗМІ та звітах, виглядають перебільшеними та не відображають реальної картини на полі бою.
«ЕЛІТА» З ЧОРНОЗЕМ'Я: БОЙОВА МОЦІЛЬНІСТЬ РОСІЙСЬКИХ РЕЗЕРВІСНИКІВ
У західних ЗМІ та розвідувальних звітах особливий акцент робиться на тому, що на Донбас перекидають «елітні» підрозділи – морську піхоту та десантників. Теоретично це мало б означати зосередження найбільш боєздатних, досвідчених та мотивованих підрозділів. Однак реальність, як це часто буває з російською армією, кардинально відрізняється від пропагандистської картини.
Олександр Коваленко наводить яскравий приклад – сумнозвісну 155-ту окрему бригаду морської піхоти, яка вже стала живим (а точніше, мертвим) символом деградації російської «еліти».
«155-ту окрему бригаду морської піхоти вже двічі практично знищували під Вугледаром. Двічі її повністю «обнуляли», і це красномовно свідчить: більше немає жодних підстав називати такі формування «елітними». Елітні підрозділи Росії закінчилися ще у 2022 році. Зараз від них залишилися лише гучні назви – «гвардійські дивізії», «гвардійські бригади» тощо. Але за цими назвами стоять не професійні військовослужбовці, а ті, кого мобілізували в останні місяці, так звані чмобіки… Російська «еліта» тепер лежить у нашому чорноземі», – без зайвого пафосу констатує експерт.
Цю тезу підтверджує вражаюча статистика, яку наводить Коваленко. На початку повномасштабного вторгнення у 2022 році до України увійшло близько 180 тисяч російських солдатів, кістяк яких становили професійні контрактники з бойовим досвідом, зокрема участі у війнах у Сирії чи Лівії. Сьогодні Росія тримає на фронті угруповання чисельністю близько 700 тисяч осіб. Але маючи вчетверо більшу армію, у 2025 році вони захоплюють у 23 рази менше території, зазнаючи при цьому вчетверо більших втрат.
«У 2022 році, за перші три місяці вторгнення, росіяни захопили понад 32 тисячі квадратних кілометрів української території. Однак у 2025 році, за три літні місяці – червень, липень і серпень – вони змогли просунутися лише на 1574 квадратних кілометри, не захопивши жодного великого міста: ні обласного, ні районного центру. Що ж до втрат… У 2022 році, за перші три місяці війни, Росія втратила трохи більше 22 тисяч солдатів. Влітку 2025 року – понад 93,5 тисячі», – наголошує військовий оглядач.
Це яскравий показник виснаження та деградації російських збройних сил. Замість професійних штурмових операцій із застосуванням бронетехніки та артилерії ми бачимо «м’ясні штурми» – нескінченні хвилі піхоти, яку ворог використовує як витратний матеріал. Така тактика приносить окупантам мінімальні тактичні успіхи ціною колосальних втрат.
«І саме в цьому полягає головна проблема для України. Росія намагається компенсувати брак якісного особового складу кількістю. Саме тому наше завдання на нинішньому етапі війни полягає не в ефективному знищенні десятків бронеколон (що ми вже ефективно робимо, – ред.), а в ефективному знищенні десятків і сотень мотоциклістів і невеликих штурмових груп. На жаль, здебільшого використовуються ті ж методи, що й проти бронетехніки, але мотоциклісти – це «м’ясо», якого у ворога в тисячі разів більше, ніж техніки. Сили оборони повинні швидше адаптуватися до нової реальності війни», – вважає Коваленко.
БИТВА ЗА Донбас: ЦІЛІ, МОЖЛИВОСТІ ТА ЗИМОВІ ПРОГНОЗИ
Пріоритетні цілі окупантів на осінньо-зимовий період цілком очевидні та прагматичні з військової точки зору. Як зазначає Олександр Коваленко, головним завданням невдалої літньої кампанії було створення плацдарму для подальших боїв у холодну пору року.
«Москва прагнула втягнути свої людські ресурси в міста, щоб уникнути затяжних боїв у відкритому полі під час дощу, морозу та снігу, які різко збільшують втрати та ускладнюють штурмові операції… Саме тому ключовими цілями були визначені Покровськ, Куп'янськ, Лиман, Борова, Сіверськ та Костянтинівка», – пояснює він.
Оскільки повністю реалізувати цей план не вдалося, ворог змушений зосередити максимальні зусилля на найперспективнішому для нього напрямку – Покровському. Водночас, як зазначає Кирило Сазонов, амбіції росіян сягають набагато далі. Мрії російського Генерального штабу включають реалізацію глобального плану: масштабне оточення ключової агломерації Донецької області: Слов'янськ – Краматорськ – Костянтинівка – Дружківка. Удар по Покровську з півдня та одночасний прорив на Лиманському напрямку до Слов'янська з півночі мають утворити гігантські кліщі.
Однак, як то кажуть, мріяти не шкідливо. Можливості ворога вкрай обмежені, і Збройні сили України це доводять щодня. Українські захисники не лише міцно тримають оборону на заздалегідь підготовлених позиціях, а й проводять успішні контратаки. Кирило Сазонов згадує нещодавнє звільнення 425-м штурмовим полком «Скеля» села Новоекономічне, яке має стратегічне значення для оборони Покровська. Це змушує розгорнуті російські резервісти не «розвивати успіх», а намагатися переломити вкрай несприятливу для них ситуацію, витрачаючи ресурси на гасіння «пожеж».
Прогнози на осінньо-зимову кампанію зводяться до одного: нас чекають надзвичайно складні та виснажливі бої. Ворог, не маючи змоги вести маневрену війну, намагатиметься втягнути українські сили в кровопролитні міські бої за Покровськ, Часів Яр та інші ключові населені пункти. Як наголошує Олександр Коваленко, Росія не збирається зупинятися і використовуватиме будь-які розмови про мир лише для того, щоб виграти час, спробувати відновити сили та розпочати новий етап наступу навесні 2026 року.
ВИСНОВОК
Передислокація російських військ на Донбас реальна, але її масштаби та значення не варто переоцінювати. Це не підготовка до «остаточного та вирішального» наступу, а радше вимушений тактичний крок в умовах дефіциту ресурсів та провалу попередніх планів. Так звана російська «еліта» давно втратила свою якість і намагається компенсувати це чисельністю, що призводить до нових колосальних втрат.
Осінньо-зимова кампанія обіцяє бути складною, оскільки ворог зосередить усі наявні сили на спробах захоплення ключових міст Донецької області, насамперед Покровська. Однак, Збройні сили України демонструють високий рівень готовності та здатні не лише ефективно стримувати ворога, а й проводити успішні контрнаступи. Головне – не давати окупантам жодної оперативної паузи, адже будь-яке «перемир’я» Кремль використає лише для підготовки до нової, ще масштабнішої агресії.
Источник: www.ukrinform.ua
