Минула «половина» наступу РФ: «велика літня кампанія» захлинається 02.07.2025 12:02 Укрінформ Аналізуємо ключові напрямки фронту, оборонні спроможності та економічні сигнали з Кремля
Так званий «літній наступ» Росії, що фактично розпочався у травні, перетнув свій умовний екватор. Минуло два місяці інтенсивних боїв, і вже можна робити перші проміжні висновки. Кремль, вочевидь, робив ставку на виснаження України, відсутність західної допомоги, зокрема з боку США, а також швидкий прорив фронту. Проте реальність виявилася для агресора значно складнішою. Попри тактичні просування на окремих ділянках, стратегічні цілі кампанії залишаються недосяжними, а ціна, яку платить російська армія, ставить під сумнів її здатність підтримувати такий темп надалі.
ФРОНТ: ВІД СУМЩИНИ ДО ДОНБАСУ. ТАКТИЧНІ «МІЛІМЕТРИ» ЦІНОЮ СТРАТЕГІЧНОГО ПРОВАЛУ?
Західні медіа, зокрема британське видання The Telegraph, дедалі частіше говорять про те, що літній наступ РФ «провалюється». На перший погляд, така оцінка може здатися занадто оптимістичною, адже ворог продовжує тиснути по всій лінії фронту і подекуди має просування. Проте суть військової аналітики полягає не лише у фіксації змін на мапі, а й у співставленні задекларованих цілей, витрачених на них ресурсів та отриманих у підсумку результатів. Саме під цим кутом зору картина для російського командування виглядає вкрай невтішною.
Керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI», капітан першого рангу запасу ВМС України Павло Лакійчук, детально розкриває цю логіку: «Оцінка The Telegraph про те, що «літній наступ росіян захлинається», хоч і поверхнева, і можливо не зовсім правильно сформульована, але вона характеризує ВІДПОВІДНІСТЬ СИТУАЦІЇ НА ФРОНТІ – ЗАДУМУ РОСІЯН. Дійсно, на полі бою майже на всіх напрямках ворог має перевагу, тисне, не безуспішно. Це стосується і головних напрямків на Донеччині, і флангових, допоміжних, як-то на Сумщині чи Запоріжжі. Так, ворог має тактичне просування на південь від Покровська, на Новопавлівському напрямку, на Лиманській і на Куп’янській ділянках фронту. Але чи досяг він своїх цілей? Адже коли планується і готується наступальна операція (а це узгоджені за часом і місцем дії сил на різних ділянках фронту, які об’єднані єдиним задумом, цілями й задачами), то під кожен етап операції спеціально визначаються потрібні наряд сил і засобів, накопичуються необхідні резерви й ресурси. Якщо операція йде «не за планом», то ці ресурси витрачаються не так, як було розраховано. Зрештою виникає ситуація, коли проміжні цілі начебто й досягнуті, але далі розвивати наступ виявляється нічим і ніким – виділені ресурси вже витрачені, а тих, що залишилися, не вистачає на реалізацію поставлених завдань. Саме це мають на увазі автори матеріалу в The Telegraph, коли пишуть що «літній наступ РФ провалюється». Вони дивляться не тільки на карту, а й співвідносять витрачені зусилля з кінцевими задачами. І констатують – «ресурсів не вистачає».
За словами Лакійчука, це не стільки провина російських генералів, скільки заслуга українських захисників, які проводять власну стратегічну оборонну операцію з метою виснаження ворога. І хоча остаточної мети ще не досягнуто, зрив планів агресора – це вже значний успіх.
Північний фронт: Сумська авантюра та харківський глухий кут
Спроба росіян відкрити новий фронт на півночі України стала одним із ключових елементів «літньої кампанії» і, водночас, її найбільш показовим провалом. Згідно задуму ворога, це мало розтягнути українські резерви і створити паніку. Військовий експерт Михайло Самусь зазначає, що цей сценарій був цілком прогнозованим: «Я б хотів повернутися до тих прогнозів, які озвучував раніше. Тоді я припускав, що ситуація в Сумській області розвиватиметься за сценарієм, схожим на події у Вовчанську на Харківщині у 2024 році. Зокрема, йшлося про спробу росіян прорватися вглиб на 7–8 кілометрів, із шириною фронту приблизно 10 кілометрів, після чого українські сили мали їх зупинити. Загалом, саме так і сталося. І це та реальність, в якій ми зараз перебуваємо».
Ситуація на Сумщині
Військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко дає вкрай жорстку оцінку цій операції: «Ще одним провалом стала спроба створити так звану «буферну зону» в Сумській області. Наразі наступ російських військ у цьому регіоні захлинувся. Навіть прокремлівські «воєнкори» визнають: втрати Курського угруповання в Сумській області катастрофічні. А між тим, усе починалося пафосно – навіть Путін натякав на можливість окупації Сум. У більш широкому контексті можна стверджувати: Сумська операція виявилася невдалою для Курського угруповання військ РФ, яке входить до складу групи «Північ». Їхні плани провалилися, і на цьому етапі вже можна чітко констатувати – це фіаско російської наступальної ініціативи на цьому напрямку».
Ситуація на Сумщині
Таким чином, замість створення реальної загрози Сумам та відтягування значних українських сил, російське угруповання «Північ» саме виявилося знекровленим і втратило наступальний потенціал. Заяви Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського про стабілізацію ситуації та підготовку до контрнаступальних дій на Сумщині є логічним підсумком цієї авантюри.
Донбас: пекельна м'ясорубка без стратегічного результату
Основні зусилля ворог, як і раніше, концентрує на Донбасі, намагаючись реалізувати давню мету – вихід на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей. Найгарячішими залишаються Покровський, Костянтинівський, Торецький та Лиманський напрямки. Проте і тут, попри шалений тиск і концентрацію величезних сил, російська армія не демонструє здатності до оперативного прориву.
Куп'янський напрямок
Олександр Коваленко наводить яскравий приклад неефективності та поганої координації російських військ на прикладі боїв за Торецьк: «Найбільш ганебною частиною цієї фази наступу стала ситуація на стику Покровського та Костянтинівського напрямків. Там російське командування зосередило 8-му загальновійськову армію, підсилену двома дивізіями – 20-ю та 150-ю мотострілецькими. Ця армія мала допомогти 51-й армії, яка загрузла в боях за Торецьк – населений пункт, що, за планами РФ, мав бути повністю окупований ще до кінця 2024 року. Втім, бої за нього тривають досі. У результаті, ситуація обернулася навпаки – виснажена 51-ша армія змушена направляти свої підрозділи на підтримку 8-ій армії, яка за півтора місяця зазнала важких втрат і не виконала навіть половини поставлених завдань».
Донбас
Не менш показовою є ситуація довкола Часового Яру. Це місто є стратегічним ключем до агломерації Костянтинівка-Дружківка-Краматорськ-Слов'янськ. Його захоплення було однією з головних цілей не лише літньої, а й весняної кампанії. Проте, як констатує пан Коваленко, «бої на цьому напрямку тривають понад два роки, а безпосередньо в місті – понад півтора. За цей час росіяни так і не змогли його захопити, хоча це місто є для них ключовим. І нинішня фаза літнього наступу жодним чином не змінила ситуацію на їхню користь».
Запорізький напрямок: імітація для відволікання
Активність, яку російські війська демонструють на Запорізькому напрямку, експерти схильні розцінювати не як підготовку до повноцінного наступу, а як добре сплановану операцію з дезінформації та відволікання українських сил. Олександр Коваленко називає цей напрямок «зоною стратегічного відволікання»: «Росіяни стягують туди ресурси не для масштабної загальновійськової операції, а з метою імітації активності. Їхня задача – створити враження підготовки до широкого наступу у другій, завершальній фазі літньої кампанії. Це спроба скувати наші сили, відвернути увагу та не допустити передислокації українських підрозділів на критичні напрямки – зокрема, Покровський, Костянтинівський і Новопавлівський».
Він також звертає увагу на інформаційну складову цієї операції: «Упродовж червня російська пропаганда активно поширювала дезінформацію про «захоплення» Дніпропетровської області – аж до Павлограда та Дніпра. Заявлялося, що росіяни нібито зайшли й закріпилися на території області. Насправді ж ці твердження не мають нічого спільного з дійсністю, попри те, що на цьому напрямку діє одна з найбільш боєздатних частин РФ – 90-та танкова дивізія».
Харківщина
Підсумовуючи аналіз фронту, Михайло Самусь наголошує на відсутності у росіян будь-яких інновацій. Їхня стратегія звелася до простого масштабування старих підходів: «Це був сценарій не новий – його намагались реалізувати ще торік. Але цього літа Росія вирішила зробити ставку на масштаб. Ті самі підходи, що й у 2024-му, тільки ширші фронти, більше «м’яса», більше тиску, більше спроб прориву». Така екстенсивна модель, за його словами, наштовхнулася на інтенсивну оборону України, яка виявилася ефективнішою.
РЕСУРСИ ТА СТРАТЕГІЇ: МІНИ, ЕКОНОМІКА Й МЕЖА МІЦНОСТІ
Успіх чи провал будь-якої військової кампанії залежить не лише від ситуації на передовій, а й від глибинних процесів: оборонних можливостей сторін, стану їхніх економік та здатності поповнювати втрати. І саме тут, за фасадом щоденних зведень, відбуваються тектонічні зсуви, які визначатимуть хід війни у другій половині року. Тенденції для Кремля виглядають дедалі тривожнішими.
Українська відповідь: корпуси та міни проти «м'яса»
Важлива річ – завершується формування нових корпусів у ЗСУ.
«Це серйозне підсилення. Корпуси забезпечать кращу координацію, оперативну гнучкість і сталість оборони. Призначення генерала Михайла Драпатого командувачем Об’єднаних сил – надзвичайно важливий крок. Вперше з початку широкомасштабної війни у нас є конкретний командувач, який відповідає за всю стратегічну оборонну операцію на фронті. До цього часу функції були розпорошені. Командувач Сухопутних військ, зокрема, відповідав не лише за бойові дії, а й за генерацію сил. Головнокомандувач – за стратегічне планування. А от операційна відповідальність лежить саме на командувачі Об’єднаних сил – і тепер ця структура нарешті запрацює так, як має бути», – акцентує Михайло Самусь.
За його словами, формування корпусів надає змісту цьому підходу – це вже не фрагментована оборона, а цілісна система. І це означає, що найближчими тижнями російській армії буде дедалі складніше й думати про просування вперед. Наші позиції будуть насиченими, щільними, добре скоординованими.
«Так, у 2024 році ми втратили чимало територій. Але ці втрати стали каталізатором переосмислення підходів. Ми зрозуміли, що необхідні корпуси, новий рівень координації, посилені фортифікації – і почали системно це впроваджувати. Але навіть у найважчі періоди не було втрачено головного – оборонного імпульсу, стратегічної цілісності», – наголосив Самусь.
Зрештою, на напрямку «оптоволокно» ми теж не стоїмо на місці. І щодо «Шахедів» – у нас є рішення: це і дрони-перехоплювачі, і турелі з ШІ, й легкомоторна авіація.
Одним із найважливіших стратегічних рішень України за останній час стала заява про вихід з Оттавської конвенції, яка забороняє виробництво та використання протипіхотних мін. Експерти одностайні: це не просто назрілий, а життєво необхідний крок в умовах, коли Росія, не будучи підписантом конвенції, масовано застосовує міни, а її основною тактикою стали піхотні штурми.
Павло Лакійчук емоційно, але влучно описує абсурдність ситуації, в якій опинилася Україна: «Як на мене, це захід не просто запізнілий, а зробити це слід було ще десять років тому… Ми ведемо оборонну війну! Україна має право на самозахист, використовуючи усі доступні засоби – для нашого народу це екзистенційна битва. І тут складається парадоксальна ситуація: на нас напала держава-агресор, яка відмовилася підписувати Конвенцію… І використовує протипіхотні міни «на повну». Ми – захищаємося. Так, ми також в обороні застосовуємо міни, в тому числі протипіхотні. Ми вимушені це робити. Бо протистоїмо на порядок потужнішому ворогу. І ми ж, а не агресор, піддаємося критиці всіляких міжнародних фондів, правозахисних організацій… Нас, жертву агресії, звинувачують в застосуванні «негуманної зброї». Росію – ні! Адже вона «не підпадає під дію конвенції»! Абсурд!!!».
За його словами, вихід із конвенції є сигналом і для Росії, і для світу, а в практичній площині «може дозволити нам отримувати від держав підписантів Оттавської конвенції обладнання, необхідне для власного виробництва мін».
Олександр Коваленко підкреслює, що це рішення є прямою й дуже ефективною відповіддю на деградацію російської армії: «Російська армія дедалі більше покладається на піхотні штурми – часто за підтримки легких транспортних засобів. Великі механізовані прориви за участі танкових колон… стали рідкістю. Причина проста – у Росії банально не вистачає техніки… Саме тому використання протипіхотних мін нажимного типу стає надзвичайно ефективним. Якщо танк може проїхати над такою міною без суттєвих наслідків, то, скажімо, мотоцикл з двома штурмовиками і повним баком пального – це зовсім інша історія. Наслідки – не лише тактичні, а й психологічні: міна стає точкою відсічі для ворожої живої сили».
Слід розуміти, що вихід з Оттавської конвенції не означає миттєвого застосування Україною цих засобів. Процедура потребує до пів року – з урахуванням юридичних і дипломатичних процесів в рамках ООН. Але це не означає, що ми будемо чекати, склавши руки. «Паралельно можна і треба налагоджувати виробництво, тестування, логістику й підготовку особового складу до використання нових засобів мінної оборони», – підкреслив Коваленко.
Ресурсна межа Росії: міф про нескінченність дає тріщину
Російська пропаганда роками створювала образ країни з невичерпними військовими та економічними ресурсами. Третій рік повномасштабної війни наочно демонструє, що це лише міф. Деградація російської військової машини стає дедалі очевиднішою.
Олександр Коваленко детально описує цей процес: «Починаючи з кінця 2024-го і особливо з початку 2025-го року, ми бачимо системну деградацію російської механізованої компоненти. Замість танків і бронетехніки під час штурмових дій дедалі частіше фіксуємо використання «буханок», «Нив», «жигулів», мотоциклів та іншого «цивільного» транспорту. Це не тактична інновація – це ознака дефіциту. У росіян бракує техніки для ведення класичної війни. Їхній військово-промисловий комплекс не здатен відновити втрати. Заяви про «130 танків на місяць» – це міф. В реальності Росія спроможна виробити хіба що роту Т-90 на місяць, тобто близько десяти одиниць. Усе інше – це не виробництво, а модернізація, ремонт або розконсервація».
Окупанти їдуть на штурм на "шістці"
Проблеми стосуються не лише техніки, а й людського ресурсу. Попри приховану мобілізацію, компенсувати щомісячні втрати, які, за оцінками Коваленка, становлять понад 32 тисячі осіб лише за червень, стає дедалі складніше. Це змушує Кремль шукати допомоги в сателітів. «Росія виявилася настільки виснаженою, що не може самотужки вести війну проти України. І це без урахування успішної української операції «Павутина», проведеної в червні, яка знищила десятки російських стратегічних ракетоносців… Москва знову змушена звертатися до КНДР, прохаючи про відправку піхотинців», – зазначає експерт. І додає: «Росія має межу. Вона не нескінченна. І ми починаємо цю межу досягати. Це ключове усвідомлення для всіх, хто ще вагається щодо стратегії «добити чи домовлятись». Європа, схоже, це вже розуміє. А от за океаном ситуація складніша. Сьогодні ми маємо президента США, який або не бачить цієї межі, або не хоче її визнавати. Чи впораємось без США? Звісно. Європейська підтримка, плюс підтримка інших партнерів дає надію. Але це буде важче, довше, болісніше. І, головне, коштуватиме набагато більше життів наших військових. А з американською допомогою усе могло б бути швидше, простіше, ефективніше. В будь-якому разі, ми на історичному переломі. І або світ визнає, що Росія вичерпується і її треба дотиснути, або знову повторить стару помилку: "втримати баланс", "не принижувати Москву", "дати шанс домовитись"»
Провал геополітичної ставки Путіна
Ключовим фактором, що підриває здатність Росії вести тривалу війну, – є провал її геополітичних розрахунків. Михайло Самусь розкриває логіку Кремля, яка базувалася на надії на глобальну дестабілізацію: «Судячи з риторики Пєскова, самого Путіна й кількох інших російських функціонерів, Москва щиро сподівалася, що Сполучені Штати втягнуться у багаторічну війну [з Іраном] – за аналогією з В’єтнамом. На думку Кремля, це відволікло би США від України, вичерпало б ресурси Вашингтона, а ціни на нафту злетіли би до $150–200 за барель. У такому разі Росія отримала б фінансовий ресурс для продовження війни ще на 2026, 2027, а можливо, і 2028 рік».
Впевненість у цьому сценарії була настільки великою, що Путін дозволяв собі демонстративні заяви, як-от «якщо доведеться взяти Суми – візьмемо Суми». Проте «сценарій розвернувся на 180 градусів: ціни на нафту пішли вниз, що ще більше вдарить по доходах Росії», – пояснює Самусь.
Наслідки цього прорахунку для російської економіки є катастрофічними. «Кремлівські економісти вже визнають, що Росія на межі. Національний фонд добробуту буде вичерпано до кінця цього року, якщо ситуація з нафтою не зміниться», – констатує експерт. Це створює для Путіна чіткий дедлайн. Час, який він намагався виграти, обернувся проти нього. Ситуацію для Кремля погіршив і нещодавній саміт НАТО, який, за словами Самуся, «став ще одним серйозним ударом». Рішення про те, що допомога Україні може зараховуватися до 5% оборонних витрат країн-членів, він називає безпрецедентним кроком, який «фактично інтегрує Україну в фінансову архітектуру Альянсу» і є набагато важливішим за будь-які декларації про «відкриті двері» чи «мости».
Саміт нато 2025 у Гаазі
«Я, чесно кажучи, не очікував настільки стрімкої й позитивної для нас зміни ситуації. Для Путіна ж усе вийшло прямо протилежно – дуже негативно. Його літня кампанія мала зовсім іншу логіку та розрахунок. Путін опинився в надскладній ситуації. Звісно, він до кінця намагатиметься лавірувати – і політично, і фінансово. Але об'єктивна реальність працює проти нього», – резюмував Самусь.
ВИСНОВОК
Перша половина російського «літнього наступу» продемонструвала фундаментальну невідповідність між цілями Кремля та його реальними можливостями. Попри локальні тактичні просування, оплачені колосальними втратами, російська армія не змогла досягти жодного оперативно-стратегічного прориву. Спроба створити «буферну зону» на півночі провалилася, а головний удар на Донбасі загруз у виснажливих боях.
Водночас Україна демонструє здатність до адаптації, посилюючи оборону асиметричними методами, як-от вихід з Оттавської конвенції, та формуючи нові армійські корпуси. На тлі військових невдач Росія зіткнулася з вичерпанням економічних та матеріально-технічних ресурсів, що змушує її шукати допомоги в КНДР і сигналізувати про можливі економічні проблеми.
Безумовно, попереду ще важкі місяці боротьби. Росія намагатиметься тиснути до останнього. Проте вже зараз очевидно, що стратегічна ініціатива поступово вислизає з її рук. І хоча говорити про повний провал ще рано, тенденція очевидна: стратегічна ініціатива поступово, але невпинно переходить до рук України. А «літня кампанія» РФ може увійти в історію як початок кінця наступального потенціалу армії агресора.
Донбас Путін Суми Торецьк Україна ЗСУ Харків Війна Війна з Росією Рашизм Покровськ Часів Яр
Источник: www.ukrinform.ua
