Як повторюється історія: повчання Америки вікової давності 20.10.2025 18:21 Укрінформ Хіт 1915 року в Штатах – «Я не ростила свого сина для війни» – один із перших антивоєнних мотивів, або Яким чином США долучалися до Великої війни
Дану пісню співали мільйони. Агресивний Теодор Рузвельт зазначив, що «нерозумні» ті люди, котрі її виспівують. Бо це майже ідентично, якби вони виспівували: «Я не ростила свою доньку мамою». Також він написав у газеті Metropolitan Magazine за 1915 рік: «Щодо жінки, яка підтримує пісню «Я не ростила свого хлопчика воїном», то її місце в Китаї – переважно в гаремі – а не в Сполучених Штатах. Кожна жінка, яка не виховала свого хлопчика вояком в разі потреби, по-нежіночому має намір перекласти подвійний тягар на іншого хлопчика, чия матір була патріоткою».
Нейтралітет перш за все, або противники війни проти прихильників війни
Але Теодор Рузвельт вже не був очільником США. Очільником був демократ-миролюб Вудро Вільсон. Його інша президентська кампанія 1916 року проходила під девізом: «Він захистив нас від війни». Промови Вільсона та його штабу були точні й однозначні: перемога республіканців призведе до війни як з Мексикою, так і з Німеччиною. «Америці війна не потрібна. Існує лише один вихід – це шлях мирних переговорів». Це засвідчувало те, що спільнота США на зорі Першої світової війни була в основному проти вступу у війну і політики повинні були це враховувати. Хтось був пацифістом з етичних міркувань, як, наприклад, геній автомобілебудування Генрі Форд, а хтось сприймав криваву різанину на Європейському материку лише як суперечку між імперіалістичними та мілітаристськими великими державами, уряди яких, на їхню думку, були зіпсованими і не вартими підтримки. Були й відверті прихильники Німецької імперії.
Натомість конкурент Вільсона, кандидат від республіканців, Чарльз Еванс Г’юз закликав до того, щоб більше уваги приділяти мобілізації та підготовці до війни. За ним стояли так звані атлантисти – політично консервативна частина соціуму, яка беззастережно підтримувала союзників, насамперед Англію. Серед найвідоміших шанувальників англофільського східного істеблішменту був і колишній президент США Теодор Рузвельт.
Потоплення американського танкера «Ілінойс» німецьким підводним човном 18 березня 1917 року. Фото wikipediaЗміна поглядів
Однак згодом громадська думка зазнала змін – американці почали бачити в Німецькій імперії головного європейського агресора. На це вплинули певні відомі випадки війни, в яких німці виглядали не найкращим чином. Зокрема, негативного іміджу вони набули після повідомлень про жорстокості в Бельгії в 1914 році, страту британської медсестри Едіт Кавел та затоплення британського океанського лайнера «Лузітанія» торпедною атакою підводного човна Німецького імператорського флоту біля південного узбережжя Ірландії в травні 1915 року. Серед інших, тоді загинули й 128 американців. Фінальною краплею стала «телеграма Циммермана» – таємна телеграма, надіслана міністром закордонних справ Німеччини Артуром Циммерманом німецькому послу в Мексиці в січні 1917 року, в котрій пропонувалося, щоб Мексика долучилася до війни проти США. Натомість, в разі тріумфу Німеччини, мексиканцям обіцяли повернути втрачені землі (Техас, Нью-Мексико, Арізону). Британська розвідка перехопила та розшифрувала телеграму, після чого її було передано США та оприлюднено в пресі в березні 1917 року. Її публікація в ЗМІ розгнівала американців якраз в той момент, коли німецькі підводні човни почали топити американські торгові кораблі у Північній Атлантиці в рамках своєї кампанії необмеженої підводної війни.
Гіпотетичний розподіл США Центральними державами; малюнок, який з’явився на обкладинці Life у 1916 році. Фото wikipediaРішення про вступ у війну: від гасла просто «Мир» до «Мир з гідністю»
Тому 2 квітня 1917 року Вільсон звернувся з клопотанням про проведення особливої сесії Конгресу для проголошення війни Німецькій імперії. При цьому він заявив: «У нас немає меркантильних намірів». Щоб презентувати участь у конфлікті у більш привабливому світлі, він ідеалізував його, заявивши, що війна «зробить світ безпечним для демократії», і згодом – що це «війна, спрямована на зупинення війни». Майбутнє світу вирішувалося на полі битви і національні інтереси США потребували рішучих дій. Вільсон вважав, що перемога Центральних держав матиме для Сполучених Штатів негативні наслідки. Німеччина почала б домінувати на континенті і, вірогідно, отримала б контроль над морями. Латинська Америка цілком могла опинитися під контролем Берліна. Мрія про поширення демократії, лібералізму та незалежності було б зруйновано. З іншого боку, якби союзники перемогли без будь-чиєї допомоги, існувала б загроза, що вони розділять світ між собою, не беручи до уваги комерційні інтереси США.
Гасло «Мир» не відкидали, але до нього додали невеличку поправку: «з гідністю». 6 квітня 1917 року Конгрес проголосував за оголошення війни Німеччині. Американські війська почали прибувати до Європи того ж року. Вони брали участь у великих операціях на Західному фронті під командуванням генерала Джона Дж. Першинга, особливо під час останнього Стоденного наступу.
Армія США: ані людей, ані зброї
Попри те, що від початку війни США надавали союзникам колосальну економічну підтримку, у самих Сполучених Штатів не було пристойної армії. Держава залишалася осторонь гонитви озброєнь, яку вели європейські країни протягом десятиліть, що передували Великій війні. У 1916 армія США налічувала приблизно 100 000 діючих солдатів. На той час французька, англійська, російська та німецька армії брали участь у битвах, у яких лише за день гинули понад 10 000 людей. Іншими словами, вся армія Сполучених Штатів, якою вона була напередодні втручання, могла бути знищена лише за тиждень бойових дій, характерних для тієї війни, яка тривала до цього часу на Європейському материку.
Військово-повітряні сили були крихітними. Екіпажі «Техасу» та «Нью-Йорка», двох найновіших і найбільших лінкорів, жодного разу не проводили стрільби, а моральний дух моряків був низьким. У квітні 1917 року лише десять відсотків бойових кораблів ВМС було повністю укомплектовано екіпажами. Попри потік нових систем озброєння, створених британцями, німцями, французами та іншими під час війни в Європі, американська армія приділяла їм мало уваги. Наприклад, вона не проводила жодних досліджень окопної війни, отруйних газів, важкої артилерії або танків і була зовсім не знайома зі швидкою еволюцією повітряної війни.
Формування армії для її участі в бойових діях у Європі спочатку йшло досить повільно. Закон «Про військову службу» був прийнятий лише в травні 1917. Система обов’язкового призову дала змогу залучити до армії майже 4 мільйони осіб для участі у бойових діях на Західному та Італійському фронтах, хоча до цього часу в США не було обов’язкової військової повинності на постійній основі.
Колона американських військ проходить повз Букінгемський палац у Лондоні, 1917 рік. Фото wikipediaАмерика долучається до війни або «Лафайєте, ми тут!»
Втім, союзникам довелося довго чекати на допомогу. Знадобився фактично ще рік, поки європейські партнери Америки відчули дружнє плече США на полі бою. Це був рік напруженої дипломатичної роботи, умовлянь, тиску. Генерал Першинг розробив план перекидання у Францію американської армії чисельністю як мінімум в мільйон осіб «якомога швидше», але таку армію потрібно було ще створити.
Зліва направо: генерал Філіп Петен, британський фельдмаршал сер Дуглас Хейг, генерал Фердинанд Фош і генерал Джон Джозеф Першинг, 1918. Фото wikipedia
26 червня 1917 року до Франції прибув перший американський контингент чисельністю 14 000 чоловік, що жодним чином не вплинуло на воєнні дії. Людей потрібно було навчати, а також дочекатися підкріплення, яке з’явиться лише через три місяці. Новоприбулі були в основному задіяні на будівництві ліній комунікацій, складів, навчальних споруд. Деякі «артилеристи» прибули не те що без гармат, але навіть не знали, як ті виглядають. Солдати були майже не підготовлені. Промовистий випадок: французький генерал підійшов до американського солдата. Той, замість того, щоб стати струнко, радісно передав генералові гвинтівку і присів на порозі, щоб викурити сигарету.
Тому американці прибули, але всі питали: «А де ж американці?». Тим не менш, 4 липня, у День Незалежності США, коли американські війська проходили парадним маршем у Парижі до могили Лафайєта – одного з авторів Декларації прав людини і громадянина, створеної під час Французької революції і який воював проти британців під час американської Війни за незалежність, французи із захопленням зустрічали американців. Особливо розчулив їх вигук полковника Чарльз Стентона: «Лафайєте, ми тут!»
Атака американських військ біля Кантіньї, 28 травня 1918 р. – перший повноцінний бій американців. Фото wikipedia
Англійці та французи наполягали на якнайшвидшому вливанні американських підрозділів до лав союзників – Англії та Франції, на що генерал Першинг казав категоричне «ні», мотивуючи власну відмову тим, що США вступили у війну в якості окремої сили. Він наполягав на тому, що в Європі має воювати повноцінна американська армія.
Живі сили у знекровлену Францію
1 червня 1918 року німецькі війська опинились за 65 км від Парижа. Французи вкотре звернулися до Першинга з проханням хоча б тимчасового злиття американських частин з французькими, щоб утримати фронт, який розвалювався на очах. Непохитний генерал відмовив знову. На пропозицію терміново відправляти в Європу непідготовлених солдатів і навчати їх на місці, або, наприклад, у Британії, Першинг теж відповів відмовою. Натомість він запропонував знизити мобілізаційний вік для французів. Ллойд Джордж перебив його: «Генерале Першинг, ви всерйоз пропонуєте кидати в окопи хлопчиків?» На що американський генерал парирував: «Пане прем’єр міністре, ви тільки-но запропонували, щоб ми відправляли в окопи американських хлопчиків, не так добре підготовлених, як французькі. Не бачу великої різниці».
Утім Першинг все ж пішов на певні поступки й американці суттєво допомогли французам стримати німців під Парижем. Ба більше, вони навіть трохи відтіснили супротивника. Це надзвичайно підняло бойовий дух французів – як армії, так і цивільного населення. Офіцер армії Петена, Жан де П’єрфе, записав у щоденнику: «Ми всі відчули, як у наші вени вливається свіжа кров. Життєві сили просто ринули в тіло Франції, яка вже помирала…»
Відзначимо, до речі, це було влітку 1918-го року, десь за три місяці до капітуляції Німеччини…
Питання підкріплень
Питання американських підкріплень залишалося невідкладним. 21 червня 1918 р. прем’єр-міністр Канади Роберт Борден, який переправився через Атлантику з конвоєм із 13 суден, що доставили в Британію більше 30 000 американських вояків, написав колезі в Оттаву: «…Ситуація у Франції дуже серйозна, й закінчення війни може залежати від швидкості, з якою будуть організовані, навчені й екіпіровані американські війська». Канада погодилась допомагати США у навчанні солдатів – їх інструктували канадські офіцери, які мали великий досвід бойових дій. «Проблема в тому, – пояснював він, – щоб утримати лінію фронту на Заході доти, поки американці не будуть готові завдати суттєвий удар». Він додавав, що в американців чудові солдати, які рвуться в бій, але найближчі місяці «будуть дуже тривожні, і в цей час можна очікувати шалених атак».
Американські війська на марші у Франції, 1918. Фото wikipedia
На початок липня 1918 року особовий склад американських збройних сил у Франції сягнув мільйона осіб. Щодня у французькі порти поступало до 20 000 тонн необхідного їм спорядження і продовольства. Поволі США налагодили й випуск зброї. Однак британський військово-морський флот вони наздогнали лише на початку Другої світової війни…
Епізод війни, або коли ще слова мали цінність
14 липня 1918 року у повітряному бою загинув 20-річний американський льотчик Квентін Рузвельт. Його літак збили біля села Шамрі неподалік від Фер-ан-Тарденуа. Говорили, що він помилково приєднався не до своїх, а до німецької ескадрильї. «Чи не правда, ми доволі огидний народ, якщо хочемо сидіти в стороні й спостерігати, як Англія та Франція б’ються за нас, намиваючи золото в наші кишені…», – писав він нареченій перед тим, як піти на фронт Першої світової. Всі сини Теодора Рузвельта пройшли військову підготовку і всі воювали. «Гідний життя лише той, хто не боїться смерті, – написав він про свого загиблого сина, – і не гідний смерті той, хто ухиляється від… виконання обов’язку».
Лейтенант Квентін Рузвельт, льотчик 95-ї авіаційної ескадрильї ВПС США, 1918 рік. Фото wikipedia
…1 вересня 1919 року остання американська дивізія, яка брала участь у боях, залишила Францію, відпливши з Бреста. Кожен солдат одержав документ про демобілізацію, мундир, пару черевиків, шинель і 60 доларів премії. Через цю процедуру пройшли понад три мільйони осіб – колосальна цифра, враховуючи ту, яка була на початку. Військові втрати США у Першій світовій війні склали майже 48 000 – приблизно стільки ж втратили Індія або Сербія, тоді як втрати головних учасників бойовиська перевищували мільйони.
Війна не стала каталізатором перетворення США на супердержаву – цей процес уже тривав до початку війни, але, безумовно, суттєво прискорила настання доби американської гегемонії.
Світлана Шевцова, Київ
Перше фото – фрагмент картини Джона Сінгера Сарджента «Отруєні іпритом». Фото wikipedia
США Перша світова
Источник: www.ukrinform.ua
