Американська зброя на паузі: чи є в України «план Б»? 04.07.2025 20:42 Укрінформ Нестабільність у позиції США змушує Україну шукати радикально нові шляхи для виживання та перемоги
Рішення США призупинити постачання Україні ракет для систем ППО Patriot та інших високоточних боєприпасів на невизначений термін стало холодним душем для багатьох. За даними українського порталу Defense Express, найімовірніше йдеться про ракети до систем ППО Patriot, 155-мм боєприпаси, високоточні ракетні системи GMLRS, ракети «земля-повітря» Stinger, ракети «повітря-повітря» AIM та гранатомети. Важливий нюанс: це все не із запасів армії США, а те, що було замовлено для України в американського ОПК за програмою USAI (Ukraine Security Assistance Initiative) ще за часів адміністрації Байдена. Це рішення йде слідом за попереднім кроком адміністрації Трампа, яка перенаправила 20 000 ракет до ППО, обіцяних Україні, на потреби Ізраїлю.
Політичні причини такого кроку є темою для окремих дискусій, і багато що може змінитись після розмови між президентами України та США (відбулася 4 червня і тривала близько 40 хвилин). Можливо, сторони домовилися про відновлення допомоги. Або ж Київ запропонував Вашингтону пряму закупівлю озброєнь або схеми, за яких європейські країни купуватимуть американську зброю для України. Проте, якщо жоден із цих варіантів не спрацює (чи спрацює ненадовго і Трамп та його адміністрація через кілька днів/тижнів знову щось утнуть), доведеться шукати вихід самостійно.
Саме тому нас цікавить не стільки політика, скільки прагматика. Наскільки критичною для України є відсутність американської зброї? Які існують варіанти дій, чи є реальні альтернативи, здатні компенсувати американське озброєння? Якщо так, то які саме і де їх шукати? Експерти сходяться на думці, що в найкоротші терміни повністю замістити постачання зі США неможливо. Проте в перспективі, за умови активізації європейського ВПК і розвитку власної військової промисловості, Україна здатна звести проблеми до мінімуму.
НЕЗАМІННІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА «АХІЛЛЕСОВА П'ЯТА» ППО
Припинення американської допомоги є асиметричною загрозою. Якщо дефіцит одних видів озброєння можна компенсувати, то втрата інших створює прогалини, закрити які в короткостроковій перспективі практично неможливо. Йдеться насамперед про дві системи, які свого часу змінили правила гри на полі бою в Україні: ЗРК Patriot та РСЗВ HIMARS.
Протиракетний щит під загрозою
Найбільш болючим ударом є зупинка постачання ракет до комплексів Patriot, особливо перехоплювачів PAC-3 MSE. Військовий експерт Михайло Самусь категоричний у своїй оцінці: «Американці надали Україні унікальну систему Patriot – наразі це єдина система, здатна ефективно перехоплювати балістичні ракети». Саме ці комплекси захищають нас від російських «Іскандерів» та «Кинджалів». Як зазначає військовий експерт Михайло Жирохов, якщо постачання Patriot припиниться, «великі українські міста (передусім, Київ) можуть суттєво постраждати від ракетних ударів».
Проблема не лише в унікальності системи, а й у вкрай обмежених обсягах виробництва ракет до неї. Авіаексперт Костянтин Криволап наводить невтішну арифметику: «Росіяни здатні виробляти на місяць близько 18 аеробалістичних ракет «Кинджал» та «Іскандер-М». Щоб збити 18 таких ракет, потрібно мінімум удвічі більше ракет для Patriot – 35-36. А їх стільки у світі не виробляється».
ЗРК Patriot
Головний редактор військово-аналітичного порталу Defence Express Олег Катков пояснює, чому швидко наростити виробництво не вдасться. За його словами, компанія-виробник Lockheed Martin вийшла на темп 600 ракет PAC-3 MSE на рік, і це вже після значного прискорення. Проблема в ланцюжках постачання. «Коли мова про нарощення виробництва озброєння, завжди йдеться про такий собі синхронний біг строєм, – пояснює Катков. – Щоб Lockheed Martin виготовила більше ракет, вона має отримувати більше радіолокаційних головок самонаведення від Boeing. Треба дістати більше твердопаливних двигунів… якщо ракета складається зі 1000 вузлів, то їх постачають, умовно, 100 компаній і одночасно усі комплектатори мають пришвидшити свої виробництва».
Через цю залежність від американських компонентів, за словами Каткова, марною є й надія на Японію, яка виробляє близько 30 ракет на рік за ліцензією. Вони лише збирають їх з американських комплектуючих.
Хірургічна точність HIMARS
Другою критичною позицією є ракети GMLRS для систем HIMARS. Військовий експерт Павло Нарожний підкреслює їхню незамінність для ураження мобільних, чутливих до часу цілей. «Ракети GMLRS для систем HIMARS із дальністю до 80 км є ключовим інструментом для швидкого ураження цілей, таких як російські артилерійські установки чи комплекси «Іскандер». Ці ракети летять зі швидкістю 3 Махи, долаючи 80 км за 3 хвилини. Дрон на таку відстань летітиме 20 хвилин, за які ціль може відстрілятися і зникнути», – зазначає він, роблячи висновок: «Альтернативи GMLRS немає».
З ним погоджується і Михайло Жирохов. Він нагадує, що саме поява HIMARS свого часу допомогла нам локально переломити ситуацію та перейти в наступ на Харківському та Херсонському напрямках. Втрата цих можливостей, на його думку, означатиме, що «Росія отримає значно більше простору для маневру резервами у тилових районах».
Таким чином, саме у сферах протиракетної оборони та високоточних дальніх ударів залежність України від американської допомоги є абсолютною. І саме тут пошук альтернатив є найскладнішим завданням.
«ПЛАН Б»: ЄВРОПЕЙСЬКІ ПЛЕЧІ, ВЛАСНИЙ ВПК ТА КРЕАТИВНІ РІШЕННЯ
Якщо замінити Patriot та HIMARS «тут і зараз» неможливо, то в інших сферах ситуація виглядає не так апокаліптично. Компенсація американської допомоги вимагатиме синергії трьох ключових елементів: максимального залучення потенціалу європейських партнерів, прискореного розвитку власного ОПК та тактичної гнучкості на полі бою.
Європейські аналоги: потенціал та обмеження
Головною європейською альтернативою Patriot у ніші протиракетної оборони є франко-італійський комплекс SAMP-T. Проте, як зазначає військовий експерт Сергій Згурець, з ним є серйозні проблеми. «У нас всього 2 батареї і проблема в тому, що темпи виготовлення ракет до них надзвичайно повільні… цих комплексів надто мало і кількості ракет до них не існує навіть такої, як до Петріот», – каже він. Згурець також додає дещо іронічну деталь про логістику виробництва: через небажання Франції та Італії зосередити збірку в одній країні, компоненти «фактично тягають через Альпійські гори», що аж ніяк не пришвидшує процес.
Водночас, як вважає Михайло Самусь, нинішня криза може змусити Європу діяти. «Європейським країнам, особливо Німеччині й Польщі, можливо, доведеться переглянути свою залежність від американського постачання й серйозно інвестувати у виробництво SAMP-T як власної протиракетної парасольки». У перспективі такий розвиток подій вигідний і Україні, оскільки може призвести до появи потужного європейського виробника систем ПРО, незалежного від політичних циклів у США.
В інших сегментах ППО ситуація краща. За словами Самуся, системи на кшталт NASAMS функціонально взаємозамінні з німецькими IRIS-T, що не створює «критичного вузького горла».
Критичним для фронтової ППО, на думку Михайла Жирохова, може стати дефіцит ракет до ПЗРК Stinger. Однак тут на допомогу приходить українська винахідливість. Експерт нагадує про програму FrankenSAM – спільний проєкт України та США зі створення гібридних систем ППО: «Україна отримала технічну документацію на ЗРК типу FrankenSAM… і тепер здатна самостійно реалізовувати ці системи… Станом на зараз відомо про три типи ЗРК FrankenSAM: «малий», «середній» та «великий»… це комплекси, які використовують ракети класу «повітря – повітря» AIM-9M Sidewinder, Р-27 та RIM-7». Це дозволяє адаптувати наявні західні ракети до радянських пускових установок, компенсуючи дефіцит боєприпасів».
Артилерійське питання: снаряди проти стволів
Ще одна гостра проблема – 155-мм артилерійські снаряди. США були їх ключовим постачальником. Михайло Самусь нагадує, що криза з американськими поставками на початку 2024 року вже призводила до гострого дефіциту. Проте, за його словами, «з того часу ситуація змінилася». Європейські виробники нарощують обсяги, Україна також поступово збільшує свої потужності, а «чеська ініціатива» дозволила закупити сотні тисяч снарядів у країнах, які не афішують свою допомогу.
155-мм артилерійські снаряди
Однак Михайло Жирохов вказує на менш очевидну, але не менш серйозну проблему – артилерійські стволи. «Якщо 155 мм снаряди виробляють багато де у світі, то знайти заміну гарматним стволам дуже непросто, адже їх виробництво знаходиться майже виключно у США», – попереджає він. Зношення стволів може зупинити використання американських САУ М109 та гаубиць М777. Це змушує шукати альтернативи, наприклад, робити ставку на 105-мм гаубиці L119. Також, за словами експерта, без американців доведеться забути про використання, наприклад, найбільш потужної артилерійської системи, яка є на озброєнні ЗСУ – 203 мм 2С7 «Піон», бо з 2023 року для неї використовують виключно снаряди американського виробництва.
Ставка на власні сили
На тлі невизначеності з допомогою від партнерів, Україна все активніше розвиває власні ударні спроможності. Як зазначає Михайло Самусь, «тут ми вже виходимо на рівень, який дозволяє діяти не лише тактично, а й оперативно та навіть стратегічно». Йдеться про крилаті ракети, дрони-камікадзе та інші засоби ураження. «За умов належного інвестування, організації виробництва і логістики ці напрямки можна послідовно нарощувати – як за участі внутрішніх ресурсів, так і за підтримки європейських партнерів. У Європи є гроші, виробничі потужності (та ж Данія, наприклад) та необхідна компонентна база – технічно це питання цілком вирішуване», – додав експерт.
Проте, як застерігає Павло Нарожний, дрони не є панацеєю. «Бетонне укріплення і 500 дронів не зруйнують, а артилерійський снаряд може», – наголошує він. Це означає, що власні розробки мають доповнювати, а не повністю замінювати класичні види озброєння.
ВИСНОВОК: КРИТИЧНО, АЛЕ НЕ СМЕРТЕЛЬНО
Призупинення військової допомоги від США є, безперечно, найсерйознішим викликом для України з початку повномасштабного вторгнення. Це критичний, але не смертельний удар. Аналіз ситуації показує, що негайна й повна компенсація американських поставок неможлива, однак і «кінець світу» не настає.
Найгострішою проблемою в короткостроковій перспективі є дефіцит ракет PAC-3 для захисту від балістичних загроз. Це пряма небезпека для українських міст і стратегічних об'єктів, яку наразі нічим повноцінно замістити.
У середньостроковій перспективі ключовими викликами стануть відсутність ракет GMLRS, що обмежує можливості нанесення швидких та точних ударів, та зношення стволів до західної артилерії, що може суттєво знизити вогневу міць ЗСУ.
Шлях виходу з цієї кризи лежить через комплексну стратегію, що спирається на три стовпи:
- Політичний тиск та співпраця з Європою: змусити європейських партнерів прискорити власне виробництво (SAMP-T, снаряди, ракети) та провести аудит власних складів для передачі Україні наявного озброєння.
- Інвестиції у власний ОПК: агресивне масштабування програм на кшталт FrankenSAM, виробництва далекобійних дронів, ракет та інших ударних систем.
- Тактична адаптація: гнучка зміна тактики на полі бою для компенсації дефіциту певних видів озброєнь, як це вже відбувалося під час «снарядного голоду».
«Американська пауза» – це болісний, але, можливо, необхідний іспит на зрілість для України та Європи. Він змушує виходити із зони комфорту залежності від одного, хоч і найпотужнішого, партнера і будувати власну, більш стійку та автономну систему безпеки. Цей шлях вимагатиме колосальних ресурсів, політичної волі та технологічних проривів. Проте, як показує досвід цієї війни, здатність до адаптації та винахідливість є не менш цінною зброєю, ніж ракети та снаряди. Вашингтонський вузол доведеться розрубувати довго і складно, але ми не маємо права залишати місце для відчаю – лише для прагматичних та швидких дій.
Мирослав Ліскович, Тетяна Негода. Київ
США Трамп Україна Війна Зеленський Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
