Озокерит — це природна речовина, яку часто називають гірським воском, земляним воском або земним салом. Вона належить до групи нафтидів (бітумів) і утворюється внаслідок природних процесів у нафтоносних покладах. Зовні озокерит нагадує бджолиний віск: пластичний, жирний на дотик, з характерним запахом нафти або гасу. Колір варіюється від світло-жовтого і зеленого до бурого, коричневого чи майже чорного залежно від вмісту смол і домішок.
Назва походить від грецьких слів «ozo» (пахнути) і «keros» (віск). Термін запропонував німецький мінералог Ернст Фрідріх Глокер у 1833 році. Хоча озокерит не вважається справжнім мінералом (через відсутність чіткої кристалічної структури), він відіграє важливу роль у промисловості, медицині та косметиці.
Важливо сказати, що купити озокерит в Україні можна в інтернет-фітоаптеці Fitodar.
Історія відкриття та видобутку
Згадки про викопний віск трапляються ще в XVI столітті. Польський вчений Марцин з Ужендува описував його використання для лікування та виготовлення свічок. В Україні найдавніші відомості про озокерит сягають початку XIX століття. Особливо тісно історія речовини пов’язана з Прикарпаттям.
Найбільше у світі родовище озокериту розташоване в Бориславі (Львівська область). Його відкрили в середині XIX століття, а активний видобуток розпочався з 1860-х років. У період розквіту (кінець XIX — початок XX століття) у Галичині працювали десятки копалень. Пік видобутку припадав на 1870-ті роки, коли щорічно видобували тисячі тонн. Бориславський озокерит цінували за високу якість і використовували навіть для ізоляції підводних телеграфних кабелів, зокрема трансатлантичних.
Сьогодні видобуток продовжує ПрАТ «Бориславський озокерит». Запаси родовища оцінюються в сотні тисяч тонн. Озокерит також зустрічається в інших країнах — Туркменістані (Челекен), Узбекистані, Румунії, США (штат Юта), але українське родовище залишається одним із найвідоміших.
Хімічний склад і фізичні властивості
Озокерит — це складна суміш твердих насичених вуглеводнів (переважно парафінів і церезинів), рідких нафтових олій, смолистих речовин і невеликої кількості мікроелементів (кальцій, магній, залізо, цинк, сірка тощо). Елементний склад: вуглець — 84–86 %, водень — 13,5–15 %.
Основні фізичні характеристики:
- густина — 0,85–0,97 г/см³;
- температура плавлення — 52–98 °C (залежно від складу, найчастіше 58–85 °C);
- висока теплоємність і дуже низька теплопровідність;
- нерозчинний у воді, добре розчиняється в бензині, гасі, бензолі, хлороформі, скипидарі.
Завдяки низькій теплопровідності нагрітий озокерит повільно віддає тепло. Це дозволяє накладати його на шкіру при температурі 50–70 °C без ризику опіків — речовина швидко твердне зверху і створює захисний шар.
Утворення в природі
Озокерит утворюється при охолодженні та кристалізації високопарафінистих нафт у процесі їх міграції по тріщинах гірських порід. Тверді вуглеводні осідають у вигляді жил і прожилків. У Бориславському родовищі жили можуть досягати потужності до кількох метрів.
Застосування озокериту
У медицині (озокеритотерапія).
Це один із найпоширеніших методів теплолікування. Озокеритові аплікації використовують при:
- захворюваннях опорно-рухового апарату (артрити, артрози, остеохондроз, контрактури, міозити);
- захворюваннях периферичної нервової системи (неврити, радикуліти, невралгії);
- хронічних запальних процесах внутрішніх органів (у період ремісії);
- наслідках травм;
- деяких гінекологічних і урологічних станах;
- трофічних порушеннях шкіри.
Терапевтичний ефект базується на глибокому прогріванні тканин, покращенні кровообігу, протизапальній, знеболювальній і розсмоктувальній дії. Процедури проводять курсами (10–20 сеансів) кюветно-аплікаційним методом або у вигляді компресів.
У промисловості.
Очищений озокерит (церезин) застосовують як електроізоляційний матеріал, для виробництва лаків, мастил, просочування тканин і деревини, виготовлення свічок і полірувальних засобів.
У косметиці та фармації.
Озокерит входить до складу кремів, мазей, вазеліну, помад і засобів для волосся. Він виконує роль загущувача, стабілізатора та оклюзивного компонента, що утримує вологу.
Як проводять озокеритотерапію
Медичний озокерит розплавляють на водяній бані або в спеціальних нагрівачах до 70–80 °C, потім охолоджують до робочої температури (зазвичай 48–55 °C для чутливих зон, до 60–70 °C для інших). Розплавлену масу заливають у кювети, вистелені клейонкою, дають застигнути і накладають на потрібну ділянку тіла. Зверху вкривають плівкою та рушником. Тривалість процедури — 15–40 хвилин. Після зняття аплікації шкіру витирають і пацієнт відпочиває.
Важливо: озокеритотерапію призначає лікар. Протипоказаннями є гострі запальні процеси, онкологічні захворювання, туберкульоз, тяжкі серцево-судинні порушення, вагітність, індивідуальна непереносимість, підвищена температура тіла.
Переваги озокериту порівняно з парафіном
Озокерит має вищу теплоємність і нижчу теплопровідність, ніж парафін, тому довше утримує тепло і глибше прогріває тканини. Крім того, він містить біологічно активні речовини, які посилюють терапевтичний ефект.
Сучасне значення
Сьогодні озокерит залишається цінним природним матеріалом. В Україні його використовують у санаторіях Трускавця, Східниці та інших курортах Прикарпаття. У світі він застосовується в косметичній і технічній галузях. Попри конкуренцію з синтетичними восками, природний озокерит цінують за унікальні властивості.
Озокерит — яскравий приклад того, як природні ресурси України можуть служити здоров’ю людини і промисловості. Від шахт Борислава до процедур у сучасних клініках — ця речовина пройшла довгий шлях і продовжує зберігати свою актуальність.
При будь-якому використанні озокериту в лікувальних цілях обов’язково консультуйтеся з лікарем. Тільки кваліфікований спеціаліст може правильно оцінити показання та безпеку процедур.