Тренерка Іллі Ковтуна: Росіяни на Олімпіаді? Їх не буде. Ні зараз, ні потім. Крапка!

Фото: ФБ Ірини Горбачової

Тандем Ірини Горбачової і її підопічного Іллі Ковтуна є одним з найуспішніших в українському спорті. Ілля за рік зібрав безліч нагород найвищого ґатунку та встановив масу рекордів, попри травми та інші серйозні проблеми.

В інтерв’ю KP.UA Ірина Горбачова розповіла детальніше про те, яким був для них 2023 рік.

Для Іллі не існує меж

– Пані Ірино, рік для вас та Іллі склався дуже результативно: «срібло» ЧС в Антверпені, «золото» і дві «бронзи» на ЧЄ у Анталії. Задоволені? Чи лишилось відчуття, що можна було ще десь дотиснути і взяти більше?

– Я завжди була, є та, напевно, буду максималісткою. І мої переконання непохитні: для Іллі не існує меж. Його потенціал завдяки працьовитості й цілеспрямованості, стабільності й системності – безкінечний.

На чемпіонаті Європи-2023, звичайно, лишився осад: Ілля був готовий і міг взяти «золото» ще й з багатоборства, проте зупинився на третій сходинці через грубі помилки. Але тут мене переповнює і гордість, що з 18-ї сходинки вперше в багатоборстві на змаганнях Ілля пройшов останні заключні два види (паралельні бруси й поперечину) з максимальною базою і непоганим класом виконання й піднявся на п’єдестал. Це чітко говорить про його сильні якості.

Щодо чемпіонату світу-2023, то дуже задоволені, що маємо друге місце з гімнастичного багатоборства.

Ірина вважає, що для Іллі неможливого в гімнастиці немає. Фото: ФБ Ірини Горбачової

Ковтун – другий у світі. Він переписав історію української гімнастики

– Знаємо, що у медалей є своя ціна – травми. І, на жаль, у Іллі цього року їх було багато. Це результат неймовірної щільності графіку?

– Так, ви маєте рацію. У Іллі два роки поспіль дуже щільний інтенсивний графік як на тренуваннях, так і в змаганнях. До таких тривалих системних тренувань й постійно завантаженого графіку Ілля звик змалечку, проте приходить час, коли організм дає збій. Та я гадаю, що Ілля дуже гідно впорався з кожною травмою й, незважаючи на них, працював максимально на команду й для команди, піднімаючи прапор України на кожному старті. На жаль, це спорт вищих досягнень, й тут, як у житті, щоб чогось досягти, необхідно чимось жертвувати.

– Як він почувається зараз?

– 4 грудня було дві операції поспіль на правій ступні, вони тривали 4,5 години, одночасно їх робили два лікарі – мегапрофесіонали своєї справи. 5 грудня Іллю виписали з лікарні з усіма рекомендаціями, й ми раз на два дні їздили на огляд та консультацію. Через десять днів зняли шви, й тепер у нас попереду протягом п’яти тижнів реабілітація в Німеччині та в Хорватії по черзі в спеціальних клініках під наглядом спеціалістів.

Зараз Ілля на стадії післяопераційної реабілітації та відновлення форми після вимушеної паузи. Ось що нещодавно нам сказав головний наш німецький реабілітолог: “Організм спортсменів – це машина та весь її механізм. Під час швидкісної їзди перед кожним поворотом необхідно пригальмувати, а потім, набираючи швидкість, тиснути на газ. Тож Ілля нині знаходиться в середині повороту”.

– Якій перемозі раділи більше?

– Чесно? Коли Ілля піднімається на п’єдестал кожного разу, й неважливо, яке місце, який старт, завжди відчуваю гордість за нього і його сім’ю, за нашу державу, наш народ, за нашу “паханину”! А також завжди відчуваю маленьке стискання всередині себе, так би мовити, біль за нього, адже лише я стовідсотково знаю, усвідомлюю, через що ми щоразу проходимо, які жертви, перепони, подолання всього заради кожного успіху! Також завжди, не завершивши ще старт, я вже планую майбутній етап: аналізую, роблю висновки, складаю план, шліфую методику, вношу корективи в роботу, ставлю цілі й вимальовую шлях їх досягнення.

Я лише десь через місяць після чемпіонату світу, перебуваючи в Італії в нашому клубі у місті Феррара (там нам друзі допомагали з обстеженнями у професора) усвідомила, що Ілля – другий у світі й переписав історію української гімнастики. Коли нас зустрічали, Іллю фотографували, обіймали й весь час казали, писали: “Він – тут!”. Тоді я перетелефонувала чоловікові й кажу: “Вони усі повторюють, що він тут! Чому так в цей раз?” На що отримала відповідь: “Видихай, нарешті ви зрозумієте, якої висоти досягли! Але негайно опусти носа та закатай рукава!”(посміхається).

– Крім медалей, у Іллі були цього року й персональні рекорди. Який для вас найцінніший?

– Рекордів, слава Богу, встановили немало, й усі вони досить вагомі, суттєві й цікаві. Цікавим є те, що багато крутезних рекордів Ілля досяг під час серії етапів Кубку світу: за два роки (2022-2023) на восьми етапах Кубку світу на паралельних брусах Ілля отримав аж сім золотих й одну срібну нагород.

У 2023 році, в порівнянні з 2022 роком, повторив лідерство на паралельних брусах, примножив лідерство на поперечині, поділив лідерство ще з одним гімнастом на вільних вправах (вони набрали однакову суму очок, проте перемогу віддали юнаку з Казахстану за системою вирішення таких питань), також серед усіх гімнастів виборов найбільшу кількість медалей за серію етапів Кубку світу-2023 (як і торік) й має найбільшу кількість золотих нагород.

Суттєвим рекордом є не одна, а три медалі на чемпіонаті Європи!

Вагомим рекордом є те, що Ілля однією нагородою двічі переписав історію української гімнастики на чемпіонаті світу: нині він єдиний гімнаст зі «сріблом» ЧС з багатоборства і єдиний гімнаст з двома медалями багатоборства ЧС.

А якщо без нагород, то для мене дійсно найвищими рекордами Іллі є розкриття його можливостей: Ілля показав найбільшу суму свого багатоборства на чемпіонаті Європи, ми підняли складність комбінацій новими елементами на вільних вправах (складні елементи на килимі – ніхто ніколи, крім мене, не вірив, що Іллі вдасться це зробити), паралельних брусах та поперечині, а також в Іллі вимальовується досить непогана сумарна складність багатоборця.

У тренувальній залі тренер і її підопічні проводять з ранку до вечора. Фото: ФБ Ірини Горбачової

Моїх вихованців і мене вже майже два роки країна не забезпечує

– Якими є зараз позиції України у світі спортивної гімнастики? І яку роль нині відіграє Ілля Ковтун на світовій арені?

– В Україні зараз зібрана іменита титулована команда – це Ілля, Ігор Радівілов, Олег Верняєв, Назар Чепурний разом з молодим перспективним талановитим Радомиром Стельмахом. Тож, якщо хлопці, котрі нещодавно стали до команди, візьмуться за діло, і усі працюватимуть над багатоборством (адже ліцензія в нас командна, а не п’ять особистих), то можемо повернути Україні славетні сильні командні часи й продемонструвати справжній патріотизм, а не безглузде пусте піарництво.

Щодо Іллі, то він входить в п’ятірку кращих у світі, але це вже було вчора, сьогодні – треба працювати, щоб завтра знову ти зміг підняти прапор своєї Батьківщини.

– В Україні вже майже два роки триває страшна і кровопролитна війна. Як це відобразилось на спортивній гімнастиці? І на перспективах України у цьому виді спорту?

– На жаль, в Україні зараз занепад. Це тяжкий період для нас в усіх сферах і напрямках. Руйнуються, знищуються спортивні комплекси і зали, багато людей гине, багато поїхали… Тренувальні процеси порушені, тренери воюють, малі гімнасти за кордоном… Юних та молодих гімнастів дуже мало, і їм ще далеко до світового рівня. Це боляче, але це правда. Так, раніше на чемпіонатах України гімнастів за програмою ІІ дорослого розряду було 48. А нині їх було лише 14 осіб. Тож складно буде спортивній гімнастиці, але не втрачаємо віри й надії. Переконана, що незабаром за нами найголовніша Перемога, війна скінчиться, й ми усі разом розумно і мудро відновимо все та примножимо.

– Як і де готуються спортсмени? Чи вистачає на все фінансування?

– Усі гімнасти (збірна команда основного складу та кандидати) весь час тренуються на олімпійській базі “Конча-Заспа”. Мої гімнасти Ілля Ковтун та Радомир Стельмах разом зі мною знаходяться на навчально-тренувальних зборах за кордоном.

На базі під Києвом є все в них: повне державне забезпечення тренерів та спортсменів (проживання, харчування, оренда гімнастичного та допоміжних залів, сауна, медичний персонал, медицина-аптека), додатково й лікар та масажист нашої збірної, заробітні плати тощо… Гімнасти задоволені, та й тренерам непогано, бо деякі умудряються й сім’ї там “утримувати”…

Моїх вихованців та мене вже майже два роки країна не забезпечує за кошти міністерства. Нині нас вже більше року підтримують друзі-хорвати з міста Осієк – спортивного комплексу “Сокіл”. Вони нам надають проживання, харчування, зал. Допомагають в усіх питаннях, наприклад, з обстеженнями, лікуванням. Й дуже-дуже допомогли з повним передопераційним обстеженням й високовартісною операцією Іллі (в той час як міністерство дало офіційну відповідь про відсутність законності в допомозі Іллі, хоча б з операцією чи реабілітацією). Усе інше необхідне для тренувань (накладки на кільця й поперечину, тейпи, пластирі, підтейпники тощо, медицина – вітаміни, ліки) мої гімнасти купують за власні кошти, й, повірте мені, на це в них іде дуже багато грошей щомісяця. У Радомира заробітної плати на це взагалі не вистачає – допомагають батьки, а Ілля весь час вкладається сам в себе й свою гімнастику задля країни та нашої збірної, щоб показати гідний результат.

– Всі чудово знають про Іллю Ковтуна, і всі за ним уважно слідкують. А як щодо інших ваших підопічних?

– У мене понад 20 майстрів спорту України, два майстри спорту міжнародного класу, два заслужених майстра спорту України. Мої учні працюють в сфері гімнастики в різних куточках світу. Працювала з великою кількістю юніорів та дорослих гімнастів, допомагаючи їхнім тренерам розвиватися й розкривати потенціал своїх учнів.

Зараз з Іллею пліч-о-пліч працює, як і раніше в юніорські часи, Радомир Стельмах, й він дуже виріс у дорослій гімнастиці. Радомир пожертвував у цьому році юніорськими змаганнями (ІІ ЮЧС, ЄМОФ), на яких міг показати медальні результати, гідно перейшов у дорослу гімнастику й добре закріпився в п’ятірці кращих гімнастів України. Відібравшись на чемпіонат Європи, допоміг команді потрапити до чемпіонату світу, а там показав непоганий рівень і дав шанс команді потрапити на Олімпійські ігри-2024. Має усі шанси гідно виступити за Україну на Олімпійських іграх, й ми цим обов’язково скористаємося – кропіткою працею над конкурентним багатоборством.

– Яка ситуація зараз з росіянами і білорусами у спортивній гімнастиці?

– Їх не буде на світовій арені. Ні! Мені страшно навіть,уявити, як себе поведе Ілля, якщо поруч будуть ті спортсмени… Він у нас не піарник, а просто спокійний гімнаст з власними переконаннями. Він не любить голосно кричати, ненавидить пусті гасла… Він просто діє. Якщо Ілля на ЧС-2022, знаючи про можливу дискваліфікацію, одягнув футболку з написом: “Стоп війні!”, то уявіть, що може бути на змаганнях поруч з ними… Їх не буде. Ні зараз, ні потім. Ні! Крапка!

– Які завдання ставите з Іллею на Олімпіаді?

– Завдань багато, й маємо їх реалізовувати, спробувати на максимум. Перш за все – це повна професійна реабілітація після операцій, максимальне відновлення, сплановане набирання форми… А далі – об’єднати усе в єдине ціле, стабілізувати. Вийти на пікову форму й захищати честь України на головній події року. Працювати, працювати й працювати… Самовдосконалюватися й робити нереальне реальним, а неможливе – можливим!

Є елементи, що у світі доступні лише одиницям. Ковтун – серед них. Фото: ФБ Ірини Горбачової

Моє життя з ранку до ночі проходить у залі

– Як особисто для вас пройшов цей рік?

– Коли у нашій країні війна, коли я бачу смерті невинних людей, знаю про безліч проблем мого народу в сльозах та з постійним страхом, то в мене все непогано, досить непогано. Багато труднощів, перепон… і був навіть безкоштовний чорний піар без замовлення – відчула себе зіркою й було смішно спостерігати за стадним інстинктом (посміхається). Але цей рік вже добігає кінця, й ми маємо зосередитися на сьогоденні й завтрашньому дні. Тримаймося та вклоняймося простому нашому люду, саме простому. Низький уклін нашим ЗСУ та усім їх помічникам й помічницям.

– Чого бажаєте у новому році?

– Перемоги! Щоб всі уціліли й здоровими повернулися до своїх домівок, родин! Щоб країна гідно ставилась до справжніх наших Героїв та їх сімей! Щоб внутрішня корупція під корінь була знищена, як і зовнішній ворог! Щоб вірно були розставлені пріоритети й гідні професіонали, чесні й справедливі, були на своїх місцях.

– 2023 рік для вас був складнішим за 2022-й?

– Моє все свідоме життя проходить з ранку до ночі в залі. Працюю як проклята – так завжди про мене кажуть, а ще говорять, що я й мертвого змушу піднятися й займатися гімнастикою. Маю багато безоплатних на добровільних засадах посад, тягну їх роками й працюю по повній в усіх напрямках 24/7 – й скрізь результат говорить за мене.

Десь в чомусь складніший, в чомусь легший, хоча ні, легшим не був, проте гріх жалітися. Я на своєму місці й маю навколо своїх людей та йдемо далі і вперед!

– Що відбулось у вашому житті поза спортом?

– Я одружилася, змінила втретє своє прізвище, сподіваюсь – востаннє (посміхається). Тепер я – Горбачова Ірина Володимирівна, дружина непоганого в минулому гімнаста Казахстану й досвідченого сильного тренера. Втім, “поза спортом” і цей момент складно назвати.

Чоловік молодшої сестри, маючи двох маленьких дітей й проблеми зі здоров’ям, понад рік гідно захищав нашу країну, повернувся додому цілим. Дві операції й нині весь час періодично на лікуванні з не завжди гарними прогнозами. Але повернувся – дякуємо Богові та людям, котрі нам допомагали. Багатьох моїх товаришів й знайомих вже немає, це трагедія, це страшно…

– Як проводили свій вільний час, коли такі годинки видавались?

– Вільний час? А це як? Ну ось з’явилася нічна вільна хвилинка, моя відповідальність, як завжди, бере гору наді мною, і я відповідаю на ваші запитання. Далі буде вільний час – це дорога машиною з країни до країни після реабілітації, і в цей час буду систематизувати наступний етап процесу відновлення, планувати, розписувати, деталізувати. Потім з’явиться хвилинка, то вже розпишу більш конкретно процес підготовки Іллі та Радомира (на рік та пів року, по місяцях вже розписала, тепер слід вірно спланувати детальніше й конкретніше по тижнях тощо). Нині моє життя – це гімнасти й гімнастика, спорт в Черкаській області тощо… Й з розумінням, що незабаром мені буде сорок, я сама себе запитую: “Де мої останні десять років, хто їх вкрав?”

– Що б ви побажали українцям напередодні 2024 року?

– Хочу ще раз подякувати нашим воїнам та жінкам на фронті, їх помічникам й помічницям! Тримайся, простий люде, я вірю в Вас та в Нашу Перемогу! Ще трошки…

Слава Україні!!!

Справжнім Героям на віки Слава!