Переможниця ЧЄ з фехтування Емілі Конрад: Мрію повернутися зі Швейцарії до Києва

Фото: Особистий архів

Перемога на престижному турнірі, безумовно, стала знаковою для дівчини, адже суперники здебільшого тут були набагато старшими, а отже – досвідченішими. А для України її перемога – ще один привід пишатися своїми спортсменами.

Емілі Конрад вже у другому колі змагань здолала лідерку посіву і господарку змагань Язмін Тот. Перемога була більш ніж переконливою – 15:7. На шляху до фіналу Емілі перемогла польку Барбару Брих (14:13), француженку Осіан Франсійон (15:11) та чинну віцечемпіонку світу серед юніорів Аліцію Клашік (11:10).

У фіналі суперницею Емілі Конрад стала 22-річна італійка Сара Марія Ковальчик. Підсумковий рахунок їхнього поєдинку був 15:12.

Таким чином, до золота кадетського Євро-2023 Емілі додала ще й континентальне чемпіонство у віковій категорії до 23 років.

KP.UA поспілкувалась з Емілі Конрад і дізналась про її шлях до цієї визначної перемоги.

Присвячую перемогу своїй країні

– Емілі, ви тепер чемпіонка Європи у віковій категорії Ю-23. Які думки і емоції у вас викликає це досягнення?

– Я дуже рада такому результату. Приємно закінчити сезон з такими класними емоціями. І особливо після важкого чемпіонату світу у квітні.

– Турнір почався для вас з доволі жорсткого жеребкування групового етапу, всі суперниці – імениті і титуловані спортсменки. Що допомогло налаштуватись на успішний виступ в таких умовах?

– Я знала, що легко не буде. Тому потрібно продовжувати на доріжці. І ще добре допомагала мама – вона чудово налаштувала мене на бої.

– У фіналі вам протистояла суперниця, що старша за вас на 7 років. А це означає, що і досвідченіша. Хвилювались перед фінальним поєдинком?

– Я була дуже стомлена тоді. Місця для переживань вже не було. Я добре налаштувалась на бій, і мені було цікаво позмагатись з цією італійкою.

– Що допомогло отримати перемогу над такою непростою суперницею, коли на кону було золото ЧЄ?

– Я з нею ніколи до цього не фехтувала, не знала її. Тому ми з тренером подивились її попередні бої і зробили висновки. Те, що пояснив мені тренер, спрацювало від самого початку. І моя суперниця тактику не дуже змінила протягом поєдинку.

– Чому присвячуєте цю перемогу?

– Звичайно, присвячую своїй країні. Для мене велика честь підіймати її прапор та слухати український гімн. Як і кожен українець, я дуже чекаю на перемогу і хочу повернутись до рідної країни. Тому це все – для неї.

– Які плани і завдання ставите перед собою надалі?

– Продовжувати навчатися фехтуванню та приносити найбільше перемог Україні.

У фіналі суперницею Емілі Конрад стала 22-річна італійка Сара Марія Ковальчик. Фото: особистий архів

Поруч зі мною не тільки тренер, а й дуже близька для мене людина

– Емілі, ваша мама і водночас ваш тренер – легенда українського фехтування: вона перша в історії нашої держави чемпіонка світу. Що для вас це означає? Чи допомагає це вам? І якщо так, то яким чином?

– Для мене це означає, що поруч зі мною не тільки тренер, а й дуже близька для мене людина, яка завжди мене підтримає. Це дає мені впевненість. Я дуже їй довіряю.

– Якими були ваші перші кроки у фехтуванні?

– В 9 років я прийшла в маленький шкільний клуб фехтування. Ходила туди декілька разів на тиждень після школи.

– Вам всього 15. І тепер доволі часто доводиться змагатись із дорослими дівчатами. Наскільки це складно?

– Звичайно, складніше, ніж з дівчатами мого віку. Але це і набагато цікавіше і вчить мене фехтуванню та дає досвід.

– Напевне, дівчата вже побоюються отримувати вас на змаганнях у суперниці, знаючи вашу майстерність?

– Я такого не помічала. Не знаю, що мої суперниці думають про мене.

– Чи вистачає у вас часу на ще щось, крім фехтування?

– Наразі в мене ще є школа. Між школою і фехтуванням знайти ще якесь хобі складно. Раніше я трохи займалась плаванням і особливо любила займатись кінним спортом. Але потім перестала, щоб більше фехтувати. А зараз із нетерпінням чекаю літніх канікул.

Тренер Емілі – мама, перша в історії нашої держави чемпіонка світу Наталія Конрад. Фото: особистий архів

Мені подобається Оля Харлан – вона дуже потужна

– Що для вас є ідеальним відпочинком?

– Я люблю їздити на море, просто цілий день спокійно лежати, засмагати на сонечку. Ні про що не думати і головне – в хорошій компанії бути.

– Яку музику, кіно, книжки полюбляєте?

– Я багато різної музики слухаю в залежності від обстановки, настрою, дня. А фільми люблю романтичні або детективи. З книжок… Увесь навчальний рік читаю книжки, що задають у школі, їх дуже багато. А ще читаю на французькій мові, так мені легше.

– А де її вам вдалось опанувати на такому рівні?

– Я, коли ще жила в Києві, навчалась у французькому ліцеї. Тому моя перша мова – французька, і мені легше читати на французькій. На ній я й навчаюсь.

– Ви кажете «жила в Києві»… А де живете зараз? Переїхали через війну?

– Мій тато – швейцарець, тому ми за два дні до початку війни вилетіли з України. І зараз всією родиною живемо в Швейцарії, в Лозані. Тому зараз я тут навчаюсь в гімназії. Мені тут подобається, але не так, як в Україні.

– У чому відмінності життя в Україні і в Швейцарії?

– Київ – це моє рідне місто. Воно набагато більше, ніж всі міста у Швейцарії. Тут все таке дуже маленьке. А ще тут все дуже дороге. І люди тут зовсім інші в плані культури, спілкування.

– За чим в Києві сумуєте найбільше?

– За родиною, за своїм домом. Тут складно себе відчути вдома.

– Які страви вам до вподоби? І чи потрібно бути на дієті, щоб завжди бути у найкращій формі?

– Я дуже люблю різноманітні види паст. Обожнюю італійську їжу. Взагалі мені подобається пробувати щось нове. А ще я люблю готувати. А на дієті я ніколи не сиджу, і з цим все гаразд.

– Хто для вас зараз є кумиром? Чи є у фехтуванні така особистість, яка надихає на перемоги?

– Мені подобається Оля Харлан. Вона дуже потужна – мені подобається її характер на доріжці. Нею пишається вся Україна. Вона безліч разів підіймала наш прапор, і це дуже круто.

– Чи є у вас домашні тваринки?

– Так, в мене є котик у Києві. Я сама вирішила його купити. Він британський короткошерстий, рудого кольору, його звати Тігі – дуже смішний. З початку війни я його не бачила, дуже сумую за ним. Хотілося б поскоріше побачити не тільки його а й взагалі всіх рідних.

– Про що мрієте?

– У мене, як і у всіх, багато мрій. Але найбільше я зараз чекаю на перемогу нашої країни. Хочу повернутися додому, побачити сім’ю, за якою сильно сумую.