Чемпіонка світу з фехтування Влада Харькова: Поки моя країна у вогні, я буду про це говорити

Фото: інстаграм Влади Харькової

28-річна Влада Харькова 13 років йшла до здійснення своєї мрії – стати чемпіонкою світу з фехтування. І ось у Тбілісі, де з 22 до 30 липня проходив турнір найкращих фехтувальників планети, мрія стала реальністю.

Для нашої країни успіх Влади – теж історична подія. Вперше за 22 роки українка виграє золото світової першості у шпазі. На шляху до цієї перемоги Харькова вибила навіть першого номера світового рейтингу, але, як зізнається сама спортсменка в інтерв’ю Коротко про, кожен бій на цьому турнірі був дуже важкою дуеллю, де потрібно було викластися більш ніж на максимум.

Подолала прокляття чвертьфіналів

– Владо, ви стали чемпіонкою світу у шпазі. Самі вже усвідомили масштаб досягнення?

– Я довго йшла до цього, через сумніви, поразки, втому, відмову від себе і знову до віри. Ця перемога для мене не просто про медаль, це про внутрішню трансформацію. І водночас це – про країну. Я відчувала, що несу з собою щось більше, ніж особисті амбіції. Це – для людей, які борються кожного дня в реальності, набагато жорсткішій за спортивну.

– На шляху до фіналу ви виграли у першого номера світового рейтингу – південнокорейської спортсменки Сон Се Ра. Ця перемога додавала впевненості у фінальному протистоянні?

– Це був дуже відповідальний бій, тому що ми неодноразово зустрічались на доріжці, і я розуміла, що переможе той, хто зможе вибрати правильну тактику і втілити її в життя.

– Який поєдинок на цьому ЧС став для вас найскладнішим і чому?

– Чесно – кожен. Це був турнір, де мені не давався легко жоден бій. Але, мабуть, найважчим психологічно був бій за вихід у “четвірку”, проти француженки Елоїзи Ванріссель. Минулого сезону три турніри поспіль, включаючи чемпіонат Європи та Олімпійські ігри, я програла чвертьфінали, і для мене це був емоційний бар’єр.

– Кому присвячуєте цю перемогу?

– Україні. Своїй родині. Своїм тренерам і всій фехтувальній сім’ї. Людям, які мене тримали у моменти, коли я втрачала віру в себе. Своїй другій половинці. І собі, бо не зупинилась і змогла.

На турнірі в Тбілісі перемога в кожному бою давалася дуже непросто. Фото: Влади Харькової

Тривожний сигнал для всього спорту

– У Тбілісі серед переможців-чоловіків був російський військовий Кирило Бородачов. Той факт, що люди з таким статусом мають право виступати у фехтуванні, говорить про лояльність до росіян у спорті загалом?

– На жаль, так. І це не виняток, а тенденція. Коли люди у формі, що символізує армію, яка щодня вбиває українців, стоять на п’єдесталі, – це не про спорт. Це про втрату моралі в міжнародних структурах.

– Невже більше у спорті немає консолідації проти росіян?

– Світ втомлюється. Бо легше закрити очі, ніж мати незручну розмову або ж стійку позицію. Але я не згодна мовчати. Поки моя країна у вогні, я буду про це говорити.

– Як ви вважаєте, чи може такий стан справ у фехтуванні стати негативним прикладом, і він торкнеться інших видів спорту?

– Може. І це дуже тривожний сигнал. Якщо зараз не зупинити легалізацію зла, воно стане нормою. Тому відповідальність не лише на спортсменах. А й на федераціях, уболівальниках, медіа.

– На вашу думку, бойкот – поганий інструмент? Чи краще перемагати і доносити свою позицію світу?

– Бойкот може бути інструментом. Але мені ближче шлях бути всередині і говорити. Дивитись в очі тим, хто намагається зробити вигляд, що нічого не відбувається. І перемагати, попри все.

Відкрита до цікавих колаборацій

– У вас в інстаграмі є відео вашої гри на фортепіано. Як давно і наскільки серйозно займаєтесь?

– Інстаграм – це красива картинка, але реалії спорту такі, що ми дуже багато часу проводимо за кордоном, на тренуваннях, спортивних зборах, змаганнях. Там потрібно якось займати вільний час. Я вперше почала грати, коли в мене з’явився синтезатор. Змогла вивчити одну мелодію, яку протягом року, коли в мене є можливість, я граю. Саме цю мелодію я і виставила. Вона єдина, яку я знаю, але дуже гарно звучить і дуже гарно виглядає на відео в інстаграмі.

Фортепіано – це творча частина мене. Це те, що мене заспокоює і дозволяє розвивати себе, і одночасно з цим, розвиваючись всебічно, я росту і у фехтуванні.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Vlada Kharkova (@vladakharkova)

– За свою кар’єру ви відвідали чимало країн. Але в інстаграмі окремо виділили Ісландію і Японію. Там сподобалось найбільше? І чим саме?

– Ісландія і Японія – унікальні країни. Ісландія мене вразила своєю дикістю, незайманістю, тишею. А Японія – культурою, дуже давньою історією. Вони дуже різні і по-своєму особливі.

– У вас також є фотосесії. Вам подобається моделінг? Чи цікаво вам це? Чи бачите ви себе у цій сфері?

– Мені, звичайно, дуже приємно, що мої фотографії сприймаються як моделінг, але це зовсім не так. Насправді ніколи не було такої мети – ставати моделлю. Я не можу сказати, що я часто брала участь у фотосесіях, просто мені подобається фотографуватися. А планів бути моделлю у мене немає. Звичайно, я відкрита до цікавих колаборацій, відкрита до того, щоб люди розповідали про фехтування, і якщо у мене буде можливість таким чином говорити про це і давати якусь корисну інформацію, звичайно, я була б щаслива.

Влада любить фотографуватися, хоч і не збирається в майбутньому бути моделлю. Фото: інстаграм Влади Харькової

Мій пес – дуже характерна особистість

– Що для вас є ідеальним відпочинком?

– Зібрати свою сім’ю, своїх найближчих людей і поїхати на безлюдний острів з дуже гарною природою, тишею, океаном, лісом, звичайно, щоб моя собачка була зі мною – і я з усіма могла провести час і відпочити трішки у тиші з природою.

– Розкажіть, будь ласка, про свого песика. Який він за характером?

– Так, у мене є любов всього мого життя, і це мій пес – брюссельський грифон Грифіндор. Він неймовірно характерний, і взагалі для всіх він така закрита особистість. Але для мене він ніжний, люблячий. До нього у мене безумовна і величезна любов.

– Хто є вашою найбільшою підтримкою у спорті і в житті?

– Звичайно, це мої батьки, які з дитинства підтримували мене, вірили у мене, навіть у часи, коли моя віра була досить слабкою. Звичайно, це мій партнер, який протягом всього сезону був зі мною в складних ситуаціях, допомагав мені і вірив у мене. Це моя фехтувальна родина, тренери, Федерація фехтування та Міністерство спорту. Це також вся Україна, наші воїни, які дають змогу бути на змаганнях і брати у них участь. Тому всі ці люди мають величезний вплив і підтримку в моєму житті.

– Ви говорили, що ця перемога на ЧС була вашою дитячою мрією у фехтуванні. Які у вас мрії тепер?

– Якось я давала інтерв’ю і казала, що моя велика мрія – “золота трійця”. Я її так називаю. Це виграти чемпіонат Європи – я його виграла. Виграти чемпіонат світу – також змогла, зробила. І третє – виграти Олімпійські ігри. Це вже шалений результат. Але це було б поза межею всіх можливих мрій, звичайно.

Але мені також дуже хочеться розвиватися і за межами спорту. Розвиватися, бути всебічно розвиненою, цікавитись цим прекрасним життям і розширювати свої знання та можливості. Якщо глобально описати – хочеться гармонійного розвитку у всіх сферах.