Баскетболістка Дар’я Бірюк: США – це країна баскетбольної мрії, але я сумую за Бердянськом
Фото: ФБ Даша Бірюк
Історія цієї дівчини схожа на казку. У свої 18 років вона – одна з найвідоміших зірок баскетболу в США. Так, у країні, де баскетбол – частина ДНК культури, де він популярний не менше, ніж хокей у Канаді чи футбол у Бразилії.
Ім’я Дар’ї Бірюк стало відоме, ще коли вона виступала у рідному Бердянську. В одному із міжобласних шкільних турнірів дівчинка заробила в одній грі 70 очок – що є рекордом, а якщо врахувати загальнокомандний результат – 71 очко, то досягнення Дар’ї вже фантастика. Кар’єра розвивалася стрімко – запрошення до збірної України у своїй віковій категорії, переїзд до Києва, і ось тепер – США.
У 2025 році Дар’я увійшла до топ 100 найкращих баскетболісток – випускниць шкіл США. Вона другий рік поспіль бере участь у престижному показовому матчі Nike Hoop Summit (аналог молодіжного “матчу всіх зірок”), представляючи збірну світу проти збірної США.
Кореспондент Коротко про поспілкувався з Дар’єю Бірюк і дізнався про її кар’єру в Америці.
У нападі проблем немає, а над захистом працює
– Дар’є, нещодавно ви отримали запрошення на Nike Hoop Summit 2025. Для вас це друге запрошення поспіль. Що воно для вас означає?
– Я дуже вдячна за таку можливість попрацювати з найкращими гравцями і тренерами вдруге поспіль, і це дуже мотивує працювати більше і більше.
– Розкажіть, будь ласка, що це за подія, у чому сенс Nike Hoop Summit? І наскільки престижно потрапити туди?
– 12 гравчинь з усього світу, які потенційні WNBA picks у майбутньому (драфт в американському баскетболі, коли клуби змагаються за право отримати до свого складу найкращих з найкращих. – Авт.). І бути частиною цих 12 дівчат – це велика відповідальність.
– Що можете сказати про свою гру, як її оцінюєте? Що вам вдається легше, а що складніше? Що прагнете розвивати?
– Звісно, я маю багато над чим працювати, але у нападі в мене ніколи не було проблеми атакувати, в захисті, звичайно, складніше, але я працюю над цим.
В американському баскетболі дівчину вже прийняли як свою. Фото: ФБ Даша Бірюк
Виганяли з тренувань більше за всіх, але це зробило сильнішою
– Першим вашим тренером була мама – Ірина Цекова. Складно тренуватись під її керівництвом?
– Так, мама завжди вимагала більшого від мене, тому що вона знала – я можу більше і буду кращою. І вона вимагала відповідальності від мене, адже я мала більше досвіду і розуміла її краще всіх. І отримувала я більше всіх теж, ніколи не було, щоб я була улюбленицею, виганяли мене з тренувань частіше за всіх. Це зробило мене сильнішою.
– Скільки років вам було, коли ви почали займатись баскетболом?
– З першого класу я займалась зі старшими дівчатами або з хлопцями, тому що групи мого віку ще не було.
– З початком війни ви переїхали до США. Цей переїзд був вимушений чи запланований?
– Я завжди хотіла грати в США, нам випав такий шанс, ми його використали, і недарма. Все вийшло краще, ніж я планувала.
– Як все відбувалось?
– Коли я грала останній раз за збірні U16, агент з Америки звʼязався з моєю мамою і запропонував мені поїхати навчатись до Америки і грати за хорошу школу. Я довго не думала – погодилась. Тому ми почали готувати документи і приїхали в листопаді 2024 року в США.
– Складно адаптуватись до життя у США? Нова школа, нова мова, новий менталітет…
– Мені було не дуже складно, трішки інакше, ніж в Україні, звичайно, але мені потрібен був лише час, щоб вивчити мову і зрозуміти, як вони спілкуються. Моя мета – баскетбол, і розуміння цього однакове в усьому світі, тому було не дуже складно.
– Як вам взагалі люди в Америці? Відрізняються від наших?
– Треба бути обережними з людьми, як і всюди. Але всі, хто оточують мене, гарні і добрі люди, мені пощастило з цим.
– Чим відрізняється баскетбол у США та в Україні?
– Дівчата більш агресивні і більше контакту, деякі правила відрізняються, багато пробіжок мені давали спочатку, але я до них уже звикла. Тренери просто мають інший менталітет, вони кричать менше і менше тренувань з командами. Більше все залежить від тебе – якщо ти хочеш бути кращим, тоді йди в зал і працюй.
– Ви родом з Бердянська, який зараз під окупацією. Чи відомо вам, що тепер там відбувається? І чи хотілося б одного разу там побувати?
– Бердянськ – це місто, де я б жила все своє життя, в якому є все, що потрібно, мої друзі і рідні залишились там, вони продовжують жити, але я дуже сумую за тим, що було до 2022 року. Дуже хочу повернутися!
Дар’я потроху освоюється у кам’яних джунглях. Фото: ФБ Даша Бірюк
Від хлопців багато уваги, але не відповідає їм взаємністю
– Чим займаєтесь поза спортом?
– Займаюсь легкою атлетикою, а ще мене запросив тренер з футболу побути воротарем, тому спробувала це також.
– У вас дуже красива фігура. Багато працюєте над нею?
– Дуже дякую, чесно, просто спорт все життя і гени, звичайно. Мама в мене дуже гарна, ніколи мені не давала їсти якісь чіпси і погану їжу, тому мені ніколи не хочеться цього.
– Зізнайтесь, хлопці багато вам уваги приділяють?
– Від хлопців багато уваги, але в мене є хлопець, тому я їм не відповідаю взаємністю.
За спортсменку ще поборються провідні клуби вищого дивізіону. Фото: ФБ Даша Бірюк
Источник: kp.ua
