Колишній житель Мар’їнки: Купу каміння росіяни «звільнили», а не місто

Фото: livejournal.com/softranger

Росіяни святкують перемогу – захопили містечко Мар’їнка на захід від Донецька. Зараз це просто кілька гектарів випаленої землі – другий Бахмут чи Авдіївка. Жодного мешканця, жодного цілого будинку. Як то кажуть – перемога «так собі».

Навіть у Донецьку, де окупаційна влада роз’яснювала, що місто обстрілюють українські солдати саме з Мар’їнки, – жодної радості чи наснаги не відчувається. Швидше, похмура байдужість.

– Буде так само, як із Бахмутом-Артемівськом: так і залишаться руїни, які ніхто не буде ні прибирати, ні місто відновлювати. Всі ці розмови про «обстріли з Мар’їнки» – нісенітниця собача! Обидві сторони мають зброю, яка стріляє на десятки кілометрів. А Мар’їнка носом у Петрівський район Донецька втикалася. Нині така війна, що стріляють і зі ста кілометрів, і з тисячі. Просто їм дуже хотілося взяти Мар’їнку, щоб рушити далі на Курахове, де є водосховище та Курахівська ТЕС, – каже донеччанин Анатолій Сергєєв (ім’я змінено).

Маленьке зелене містечко

Мар’їнка, може, й не славилася на всю країну, але донеччани це містечко любили: було воно компактне, зелене, славне. Сюди привозили своїх старих ветеранів війни на лікування та відпочинок до спеціалізованого шпиталю. Навколо Мар’їнки були розкидані дитячі табори відпочинку, тож влітку було гучно і весело. А Мар’їнський молокозавод випускав досить смачні та популярні в обласному центрі молокопродукти, які роз’їжджалися до магазинів далеко за межами Донецької області. У місті пекли хліб, били насіння в масло, розливали мінералку – загалом, Мар’їнка була крихітною, але ємною.

Війну вона пізнала 2014-го, а до 2022-го була вже повноцінним прифронтовим містом, яке приймало вимушених переселенців. Ще в середині 2019-го через КПП «Мар’їнка» можна було з окупованого Донецька дістатися на вільну територію України та за бажанням, зробивши всі необхідні справи, повернутися додому. Але під прикриттям пандемії коронавірусу окупаційна влада закрила свій пункт пропуску в Петрівському районі (біля заводу «Каргілл») – довелося закрити й український КПП.

– У нас у Мар’їнці була дача. Поїздка з Донецька туди до війни займала 40 хвилин. Потім – 40 хвилин плюс кілька годин стояння у черзі на блокпосту. Але 2020-го ми зрозуміли, що їхати на дачу, яка розташована за 30 кілометрів від нашого будинку, нам доведеться через Росію (після закриття КПП на лінії розмежування окупанти випускали людей з «Л/ДНР» лише на територію РФ. – Прим. авт. ), і займе ця поїздка два дні. Ми жахнулися і вже три роки не знаємо, як там наш дачний будинок, як наш сад. Та всього цього вже немає, все зруйновано, розбито, – розповіла донеччанка Людмила Васильєва (ім’я змінено).

Мар’їнка до приходу “визволителів”. Фото: Wikimedia Creative Commons / Анастасія Федоренко

Щодня ми приймали «плюси» з Донецька

KP.UA вдалося поспілкуватися з колишнім мешканцем Мар’їнки, який зараз живе за кордоном, на ім’я Віталій Петрович. Пенсіонер залишив місто влітку 2022 року за допомогою Червоного Хреста України – вивезли з міста і передали його в руки дітей, які чекали у Покровську. Віталій Петрович поділився своїми спогадами та відчуттями.

– У січні 2022 року, а може, й трохи раніше, керівництво міста перебралося до спокійнішого Курахового. Не можу сказати, що ми очікували на повномасштабну війну – вона у нас уже йшла з 2014 року. Влітку 2015-го нас навіть захоплювали бойовики з Донецька, батальйон «П’ятнашка» – вони дійшли майже до центру міста та підняли там свій прапор, але ввечері їх наші бійці вигнали назад. Щодня ми приймали «плюси» (вхідні постріли) з Донецька, останніми місяцями перед великою війною було перебито тепломережі, частково не було води та світла. Люди поступово виїжджали, навіть найстійкіші. Одразу після 24 лютого відправили дітей та онуків до безпечних міст, самі залишалися в будинках, щоб їх не пограбували. У нас дуже багато було мародерів… Розбирали рештки будинків, навіть автостанцію почали ламати на металоконструкції.

Місцевим мешканцям допомагали волонтери: привозили продукти, воду, брикети, щоби топити пічки. Ще були релігійні організації, які годували людей похилого віку та інвалідів. Військові ходили та вмовляли евакуюватися хоча б у Курахове. Але там теж життя не цукор, тож усі намагалися поїхати зовсім подалі.

Зараз я читаю в інтернеті, як радіють російські «визволенню» Мар’їнки… Два роки вони клали життя своїх солдатів, щоб «установити контроль», грубо кажучи, над декількома вулицями міста. При цьому – я помітив – практично всі пишуть «взяли Мар’їнку», а не «звільнили». Купу каміння вони “звільнили”, а не місто. Там уже немає жодної людини та жодного цілого будинку. Я жив на Заводській вулиці. Зараз її немає від слова “зовсім”. Жодного будинку. На цвинтарі поховані батьки – на їхні могили я вже ніколи не прийду.

Натяк ВСУ окупанти зрозуміли

Участь зруйнованого до цегли Бахмута та Авдіївки може очікувати й інші міста та смт Донецької області: Курахове, Красногорівку, Карлівку тощо, які розташовані досить близько до окупованого Донецька. Красногорівку взагалі, умовно кажучи, видно з околиць селища Старомихайлівка, що входить до Донецької агломерації. Містечко Карлівка біля водосховища, життєво необхідного для остаточно зневодненого Донецька. Курахове – це також населений пункт біля однойменного водосховища та теплоелектростанція.

Втім, ЗСУ вже попередили російських бойовиків з приводу їхнього бажання отримати ще одну електростанцію. Кілька тижнів тому в Донецьку стався масштабний блекаут – були відсутні електрика та інтернет практично у всьому місті. Причин того, що відбувається, окупаційна влада не назвала, але серед донеччан ходила інформація про удар України по Старобешівській ТЕС, яка забезпечує електроенергією та теплом окуповані території. Старобешево потрапило під гарячу руку ЗСУ після того, як снаряди з Донецька впали на території Курахівської теплоелектростанції, не завдавши особливої ​​шкоди. Українці показали, що влаштувати «українську зиму-2022» у «Л/ДНР» їм нічого не варте. Але принципи та міркування гуманності українці ще мають – мирні жителі не винні в тому, що загарбники не вміють здраво мислити.

До речі, в Луганській області стерта з лиця землі Попасна і ледве виживає напівзруйнований Сєвєродонецьк. Всі ці міста були «звільнені» Росією, а отже, непридатні для життя. У РФ це чудово розуміють і не мають наміру займатися відновленням населених пунктів. Наприклад, після захоплення Бахмута жодного повідомлення про налагодження там мирного життя немає, виключно військові зведення про бої на околицях. Тож радість росіян щодо «визволення» Мар’їнки більше схожа на істерику: адже це їхні гроші та податки йтимуть на «відновлення», безповоротно осідаючи десь на пів дорозі в сірій зоні, якою нині став весь окупований Донбас.

Источник: kp.ua