Незважаючи на безпрецедентні санкції, розрив із Заходом, економічні труднощі та значні втрати на фронті, Кремль зумів зберегти загальну стабільність у Росії та уникнути повної міжнародної ізоляції. Це мотивує Володимира Путіна продовжувати війну, оскільки він переконаний у можливості перемоги. Таку думку висловила політична дослідниця Ганна Нотте, авторка книги про глобальну кампанію Володимира Путіна проти Заходу, у своїй колонці для The New York Times.
Нотте нагадує, що після вторгнення в Україну у 2022 році багато хто очікував, що Росія стане державою-ізгоєм. Однак, як зазначається в публікації, Кремль швидко усвідомив затяжний характер війни та почав активно зміцнювати свої позиції серед країн так званого глобального Півдня. Значна кількість держав відмовилася обирати сторону між Росією та Заходом, що дозволило Москві підтримувати міжнародні зв’язки, незважаючи на санкційний тиск.
Для того, щоб дослідити причини такої стійкості, Нотте відвідала понад десяток країн, де спілкувалася з політиками, прихильниками Росії та росіянами, які просувають інтереси Кремля. Вона дійшла висновку, що Москва постійно адаптується до нових умов, а західна стратегія ізоляції не принесла очікуваних результатів.
Одним із ключових прикладів авторка наводить Об’єднані Арабські Емірати. За її словами, після початку війни Дубай перетворився на важливий центр російської економічної діяльності: туди переміщувався російський бізнес, через країну здійснювалися поставки товарів, а також проводилися фінансові операції в обхід доларової системи. Це, на думку дослідниці, допомогло Росії частково нівелювати наслідки санкцій.
Крім того, Нотте розповідає про інформаційні кампанії Кремля в Африці та дипломатичну діяльність Росії в міжнародних організаціях. Вона зазначає, що Москва активно використовує антиколоніальні настрої, а також такі платформи, як БРІКС, для демонстрації свого впливу та залучення союзників.
Водночас авторка підкреслює, що підтримка Росії у світі не є однорідною. У Південній Африці вона пов’язана з історичною пам’яттю про допомогу СРСР під час боротьби з апартеїдом, тоді як в інших країнах політичні сили співпрацюють із Москвою здебільшого з прагматичних міркувань.
Однак під час своїх подорожей Нотте також спостерігала ознаки поступового ослаблення російського впливу. У Казахстані зростає бажання дистанціюватися від Росії, а у Вірменії багато громадян сприйняли бездіяльність Москви під час подій у Карабаху як порушення союзницьких зобов’язань.
На думку авторки, незважаючи на успіхи Кремля у пошуку партнерів, “глобальна міць Росії поступово виснажується”. Особливо це стало помітно після падіння режиму Башара Асада в Сирії, якого Москва підтримувала десятиліттями.
Проте війна в Україні залишається ключовим фактором для міжнародного статусу Росії. Як зауважує Нотте, Володимир Путін переконаний, що результат конфлікту визначить майбутню роль його країни у світі, і він досі вірить у можливість геополітичної перемоги.
“Що б не робив Захід, Росія не відступить. (…) Незважаючи на всі ризики війни, Путін зробив ставку на те, що він переживе Захід. У світі, де, здається, існує невичерпне джерело шанувальників і прихильників, а також безліч посередників і сприяльників, його ставка може виявитися вдалою”, – підсумовує аналітикиня.
Читають зараз: Трамп и Путин избрали разные подходы к ведению войн, но цели никто не достиг, – NYT.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →
