Які проблеми чекають на українську владу в найближчі місяці, чи слід сподіватися на швидке припинення вогню або ж слід готуватися до продовження повномасштабної війни, чи будуть успіхи на передовій, чи зможуть росіяни занурити країну в повну темряву і чи може вилитися у щось невдоволення громадян – читайте в статті РБК-Україна.
“Побачимо, що буде”. Ця відома фраза Дональда Трампа добре передає настрої різних джерел РБК-Україна у владних структурах щодо настання зими.
Після ряду намагань закінчити російсько-українську війну одним махом, американський президент, здається, взяв певну перерву. І в його висловлюваннях на українську тему звучать вже не звичні “два тижні”, а часовий проміжок у пів року – за цей час Трамп закликав оцінити наслідки нещодавно введених санкцій проти РФ.
“Ми дійшли згоди, що сторони перебувають у безвиході. І інколи потрібно дати їм повоювати, можливо”, – заявив американський президент на зустрічі з китайським лідером Сі Цзіньпіном.
Водночас, не виглядає так, ніби Трамп вирішив відкласти питання російсько-української війни в довгий ящик. Очевидно, щонайменше в кулуарному режимі, його спроби якимось чином узгодити позиції Києва та Москви і досягти хоча б припинення вогню будуть продовжуватися.
“У мене таке відчуття, що на тлі усіх цих переговорів потім раптово настане день, коли хоп – і за тиждень-два у нас вже припинення вогню”, – каже РБК-Україна співрозмовник в президентському оточенні.
Проте, і він, і всі інші представники влади, з якими РБК-Україна спілкувалося протягом останніх кількох тижнів, сходяться на думці: основним сценарієм на найближчі 4-6 місяців все ж варто вважати продовження війни в її теперішньому вигляді.
Отже, протягом цього періоду українській владі доведеться мати справу з кількома важливими проблемами: збереження міжнародної, і насамперед американської допомоги (щоб не отримати ультиматум від Трампа); утримання фронту, в першу чергу Донбасу; забезпечення функціонування країни в умовах посилення обстрілів енергетики; стримування суспільного невдоволення, викликаного тими ж обстрілами і численними побутовими труднощами.
Трамп і перемир’я
Протягом останніх кількох тижнів Трамп неодноразово змушував українців переживати емоційні злети і падіння. Спочатку – своїми явними натяками на надання “Томагавків”. Потім – раптовим дзвінком Путіну, самітом у Будапешті і досить стриманим прийомом Володимира Зеленського в Білому домі. Потім – настільки ж несподіваним скасуванням будапештського саміту і санкціями проти “Роснефти” і “Лукойлу”.
Після того, як пристрасті вщухли, всі учасники процесу залишилися без чіткого плану подальших дій: хто до кого тепер має приїхати або зателефонувати. Вочевидь, частково цей порядок денний визначить “мирний план”, який Україна розробляє спільно з союзниками. Але не менш очевидно, що будь-який мирний план не матиме великого сенсу, якщо в Москві прагнуть воювати далі.
“Трамп не очікував, що росіяни настільки брехуни (в оригіналі було більш жорстке слово, – ред.). Коли він мав з ними справу під час свого першого терміну, то не було таких масштабів, це була просто звичайна політика. А зараз – велика війна, люди вмирають щодня”, – каже РБК-Україна співрозмовник в президентському оточенні.
Цю думку продовжує й інше джерело видання. “У нас з американцями теж траплялися складні моменти. Але різниця в чому: ми одразу прямо говорили про свою позицію, потім могли сперечатися, не погоджуватися, але знаходили рішення. А росіяни навпаки, кажуть “так-так-так, ось вам ще купу проєктів ми привезли” – а в результаті обманюють за кожним пунктом”, – каже він.
Тому зараз ризик того, що Трамп почне якимось чином підігравати росіянам і тиснути на Україну, виглядає невеликим. За час другої каденції він випробував кілька підходів. Тиснути на Україну – нічого не вийшло. Намагатися побудувати двосторонні відносини з Москвою на основі “спільних економічних інтересів” – війна як тривала, так і триває.
І в хід пішов новий підхід – санкції, притому що Трамп в принципі дуже критично ставиться до ефективності санкцій як таких. Але буквально за кілька днів після введення санкцій проти “Роснефти” і “Лукойлу” росіяни настільки голосно кричали про те, що від них не буде жодної шкоди, окрім користі, що стало зрозуміло: США дійсно вдарили агресора по болючому місцю.
Поспішний і, схоже, малорезультативний візит Кирила Дмитрієва до США, за підсумками якого американський міністр фінансів Скотт Бессент публічно назвав його “російським пропагандистом”, тому ще один доказ.
Подальша поведінка Трампа найближчими місяцями ще більше залежатиме від майбутніх проміжних виборів до Конгресу, до яких залишився рівно рік. “У Трампа думали, що численні “завершені війни”, насамперед, звісно, у Секторі Гази, будуть сильно допомагати їм на mid-terms. Але виявилося, що для республіканців Ізраїль менш важливий, ніж для демократів – Газа. А ми змогли “накачати” республіканський електорат інтересом до України”, – говорить співрозмовник РБК-Україна в команді влади.
Соціологія підтверджує ці міркування. Згідно з вимірами Public opinion strategies, підтримка виділення Україні військової допомоги Конгресом зросла з 39 до 47% серед республіканських виборців. 63% республіканців підтримують надання Україні “Томагавків”, 64% звинувачують Путіна в тому, що війна триває (Зеленського – тільки 13%). Особливо помітні зміни у сприйнятті Зеленського та України серед основного електорату Трампа – консервативних християн.
Це накладає на Трампа певні обмеження в його політиці щодо України. Тим більше, що Києву вдалося переконати американського президента: добровільна здача підконтрольної частини Донбасу, чого, як і раніше, вимагає Росія, – це non-starter, тобто, взагалі не варіант.
Як розповідають РБК-Україна люди, обізнані з цим процесом, Трамп у своєму стилі кілька разів намагався нахрапом “промацати” реальні червоні лінії української сторони. Мовляв, якщо ви хочете від росіян якихось поступок, вам треба піти на поступки самим.
Україна, насправді, вже кілька разів серйозно йшла назустріч побажанням Трампа – наприклад, коли погодилася на припинення вогню без жодних попередніх умов.
Зараз же Вашингтону різними каналами пояснювали, що здача Донбасу неможлива з низки причин. Насамперед тому, що це буде прецедент, яким Росія обов’язково захоче скористатися, і не раз, а це точно вдарить по американських позиціях у майбутньому.
По-друге, що Україна “втрачає Донбас” тільки в заявах російського Міноборони, а реальна ситуація на землі зовсім інша – і на завоювання всієї Донеччини у агресора можуть піти навіть не місяці, а роки. Крім того, проти такого роду поступок категорично виступає і український народ. І Європа таких підходів теж не сприймає.
Останнім часом у темі України Трамп, судячи з усього, став більш схильним до аргументів держсекретаря Марко Рубіо, якого часто називають “антиросійським” і “проукраїнським” (що все-таки явне перебільшення). А на позицію Рубіо Україна впливає, зокрема, за кубинською лінією – країна останнім часом стала великим постачальником “гарматного м’яса” в російську армію, що викликає невдоволення кубинської діаспори в США. Для Рубіо, дитини кубинських емігрантів, це додатковий аргумент. Тим більше, днями Україна стала однією з небагатьох країн, які в ООН проголосували проти заклику до зняття ембарго з Куби, підтримавши тим самим США.
Все разом це переконало Трампа публічно зафіксувати: будь-які переговори мають починатися з поточної лінії фронту. Але з цим вже не згоден Путін, який щосили намагається цю лінію фронту посунути.
Ситуація на фронті
Уявний компроміс з боку Путіна – Донецька і Луганська області замість території всіх чотирьох областей – має одну, не зовсім очевидну мету – викликати політичну кризу всередині України. Москва розраховує на те, що цього можна досягти незалежно від того, чи прийме Київ її ультиматум.
З точки зору Путіна, якщо українська влада погодиться на його хитрість і добровільно відступить з Донбасу, це розхитає суспільство зсередини. Якщо ж Україна обере шлях продовжувати боротьбу, але в результаті все одно втратить Донецьку область, до того ж ціною значних жертв – це може призвести до аналогічного результату.
Саме тому Росія продовжує активний наступ на Сході в надії зломити або український опір, або український фронт. Епіцентром боїв цієї зими залишиться Донецька область, яку окупаційна армія, згідно з черговим “дедлайном”, хоче повністю захопити до кінця лютого. Наразі найбільша загроза нависла над містом Покровськ, де вже тривають вуличні бої.
Ще у вересні співрозмовники видання у військових колах оцінювали перспективи Куп’янська на Харківщині, де вже також ведуться бої, песимістичніше, ніж Покровська. Куп’янськ ворог намагається взяти вже два роки, Покровськ – понад рік.
Проте зараз вони озвучують протилежні оцінки. Якщо в першому – “марш-кидок” окупантів вдалося загальмувати та провести контрдії в місті, то в другому – ситуація за останні тижні почала помітно погіршуватися в бік точки неповернення.
Вразливою локацією став район Звірового, на південний захід від Покровська, звідки ще влітку російські війська 2-ї загальновійськової армії почали проникати в місто. А нещодавно угруповання ворога з Котлиного змогло інфільтруватися в західну частину міста, в район промзони, і підійти до дороги, що веде на Павлоград.
Зараз, за даними видання, у Покровську може перебувати кілька сотень – до тисячі ворожих солдатів. Через місто проходить залізниця, яка умовно розділяє його на північну і південну частини. На різних картах OSINT-оглядачів південна частина міста вже позначена або як сіра зона, або як червона, тобто під контролем росіян.
Оскільки ситуація в Покровську зараз дуже динамічна, насправді важко визначити, де чиї зони контролю. Що точно можна сказати – оточення і “котлів” там немає, хоча противник справді виношує такий план. Окупанти не встановили контроль над усім містом, проте вони вже “забігають” то в центральну, то в західну, то в його північну частину і вступають у контактні бої.
Ситуацію в Покровську погіршує і те, що противник одночасно тисне зі сходу і півночі на його місто-супутник – Мирноград. З відкритих “осінтерських” карт випливає, що обидва населені пункти зараз перебувають у “кишені”, куди, до того ж, ускладнена логістика – російські FPV-дрони регулярно облітають українські дороги забезпечення. Сили оборони докладають зусиль для стабілізації ситуації як у Покровську, так і на його флангах, на посилення підрозділів, що обороняються там, підійшли військові з ГУР МО.
“Куди це зайде – прогнозувати вкрай складно. Ми поки що не прийшли в точку, коли ситуацію не врятувати. Однак ми близькі до неї. Доля Покровська вирішуватиметься в наступні тижні. І якщо ми втратимо Покровськ, то і Мирноград ми будемо змушені втратити фактично без бою. А далі – розростання цієї проблеми вже на півночі Донеччини”, – міркує один зі співрозмовників видання.
У разі досягнення своїх цілей на Покровському напрямку противник, як вважають джерела РБК-Україна, переключить увагу на Краматорсько-Костянтинівську агломерацію. Для цього він посилить тиск на Лиман, Сіверськ і Костянтинівку. Крім того, напевно він здійснить чергові спроби взяти Куп’янськ.
Інші ризики цієї зими може принести тактика тисячі порізів, до якої постійно вдаються росіяни. Вони розуміють, що українська армія відчуває дефіцит особового складу, через що утворюються прогалини в нашій обороні. Активізуючись на нових напрямках, ворог змушує українську армію “гасити пожежі”, забираючи туди війська з інших ділянок, і тим самим розтягує для нас активну лінію фронту. І в цьому залишається небезпека – противник може спробувати атакувати на відносно стабільній ділянці фронту.
Обстріли енергетики
“Нам не потрібне світло, щоб побачити, що росіяни му**ки”. У цьому сенсі з 2022-го нічого не змінилося”, – говорить РБК-Україна співрозмовник у команді влади, коментуючи нинішні і майбутні обстріли енергетики.
На удари по інфраструктурі Москва на найближчі місяці точно зробила головну ставку – з цим згодні всі, з ким поспілкувалося видання за останній час.
“Росіяни намагаються дестабілізувати нас не тільки на фронті, а й у тилу. Путін взяв цілеспрямовану лінію атак на нашу енергосистему і нафтогазову інфраструктуру – думаю, він це буде продовжувати. Для нас важливо відповідати, щоб громадяни Росії відчували те саме, що і ми. Я думаю, що наші енергетики впораються, але те, що будуть і надалі перебої в електропостачанні – ми, звісно, виключати не можемо”, – говорить РБК-Україна член комітету ВР з нацбезпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський.
З початку осені Кремль знову розпочав кампанію атак на українську енергетику. Спочатку ворог цілився в локальну генерацію (ТЕС, ТЕЦ) на Сході країни. У такий спосіб він намагався створити там дефіцит електроенергії та збільшити потребу в перетоках з інших регіонів. Потім під ударом опинилися вузли передачі енергії (підстанції, мережеві вузли та лінії електропередачі) на Сході та в Центрі. Мета – розірвати маршрути передачі електроенергії до споживачів зі східних регіонів. Пізніше географія цих ударів почала зміщуватися на Захід України, одночасно з атаками на ТЕС, ТЕЦ і каскади ГЕС як у Центрі, так і на Заході – щоб скоротити маневрову потужність.
Ризик цієї зими полягає в тому, що Москва, по-перше, продовжить атаки на ті маневрові ТЕЦ і ТЕС, які вдасться відновити. По-друге, противник може почати масовані удари по імпортно-експортних вузлах ENTSO-E, щоб ускладнити імпорт резервних потужностей. По-третє, росіяни можуть націлитися на розподільчі пристрої, лінії виводу та магістральні ЛЕП від АЕС, щоб станція не могла видавати електроенергію в мережу. І у такий спосіб спричинити повний “розсинхрон” енергосистеми. Щось подібне вже відбувалося наприкінці листопада 2022 року.
Проте кампанія Кремля з атак на нашу енергетику цього сезону відрізняється від того, що було три роки тому. Зараз Москва завдає більше серійних точкових ударів. Якщо тоді росіяни намагалися просто і швидко спричинити в Україні “блекаут”, то тепер їхня мета – “повільна” війна проти стійкості мережі, методичне виснаження системи.
Для цього вони обрали дещо іншу схему і систему цілей, а також змінили тактику ударів. Тепер Росія комбінує озброєння – крилаті ракети, “шахеди”, балістику. Крім того, частина атак може проводитися тільки за допомогою БПЛА або балістичних ракет, без залучення стратегічної авіації або “Калібрів”. По суті, російські обстріли стали менш передбачуваними.
“За базового сценарію нам достатньо наявної генерації і тих потужностей, які ми можемо імпортувати в пікові години. Усі відключення, які відбуваються, є наслідком команд диспетчерів “Укренерго” та операторів розподільчих систем. Це означає, що зараз система контрольована, і немає ситуації, коли вона виходить з-під управління”, – говорить РБК-Україна енергетичний експерт, директор спеціальних проектів у Науково-технічному центрі “Психея” Геннадій Рябцев.
Втім, він додає: загальна стабільність системи не означає, що росіяни не зможуть вивести з ладу окремі об’єкти цієї системи.
За словами Рябцева, у міжсезоння було проведено великий обсяг робіт із підготовки енергосистеми до нинішніх викликів – створено резерви потужностей і запас особливо вразливого обладнання. І хоча апокаліптичний сценарій цієї зими, на думку Рябцева, реалізовано не буде, без періодичних відключень, ймовірно, не обійдеться.
“Періодично, на час проведення відновлювальних робіт, буде обмежуватися електропостачання як побутових, так і промислових споживачів. Тривалість цих обмежень залежатиме від шкоди, яку може завдати Росії енергосистемі. Як правило, повне відновлення системи, навіть після великих атак, займає від кількох годин до кількох днів”, – говорить Рябцев.
Крім об’єктів електроенергетики, Росія цього сезону атакує також і об’єкти газової інфраструктури. За словами Рябцева, газу в підземних сховищах Україні буде цілком достатньо, щоб пройти осінньо-зимовий сезон. Уряд ухвалив рішення докупити третину від уже придбаного обсягу – додатково 1,5 млрд кубометрів газу до вже закуплених 4,6 млрд.
За його словами, зараз у підземних газових сховищах є 13,2 млрд кубометрів газу. З них можна використовувати лише 8,5 млрд, оскільки решта – це так званий газ довгострокового зберігання і буферний газ. При цьому енергетикам на весь сезон необхідно близько 3 млрд кубометрів, каже Рябцев.
Ризик полягає в тому, що внаслідок російських атак система на певний час може бути фізично не здатна доставити цей газ споживачам – наприклад, через пошкодження газокомпресорних або газорозподільних станцій.
“Якщо РФ продовжить удари по об’єктах газовидобутку, газотранспортній системі та компресорних станціях, можливий сценарій, за якого постачання газу внутрішнього видобутку буде на кілька днів обмежено – на час відновлювальних робіт і переналаштування системи, за аналогією з електроенергетикою”, – пояснює Рябцев.
За словами співрозмовника РБК-Україна в команді влади, обстріли газової інфраструктури можуть бути навіть більш чутливими для населення, ніж відсутність електрики. Особливо, якщо зима видасться морозною. Втім, глобально “заморозити” українців у агресорів навряд чи вийде, а ось локальні проблеми в окремих містах цілком можливі.
Настрої українців
Очевидно, своєю кампанією масових обстрілів агресори ставлять перед собою кілька цілей. Одна з них – зруйнувати економіку України загалом та її ключовий компонент – ВПК – зокрема.
Звичайно, через відсутність електрики десь не зможуть виготовити продукцію, десь не зможуть вчасно доставити товари споживачеві. Нацбанк України наприкінці жовтня переглянув прогноз зростання економіки в поточному році, знизивши його з 2,1 до 1,9% – якраз через обстріли енергетики та ударів по газовидобутку.
Але загалом, запевняють співрозмовники видання, майбутні економічні втрати не виглядають критичними. Зокрема тому, що українська економіка за роки війни перебудувалася, ставши менш залежною від енергетики та набагато більш залежною від зовнішнього фінансування. А на нього російські обстріли якщо і впливають, то тільки в бік збільшення.
“Ці масштабні обстріли знову привернули до нас увагу, нам під них дали вже купу всього: і трансформатори, і “батарейки” всякі, і протиракети. На уникнення гуманітарної кризи загалом багато хто дає охочіше, ніж, наприклад, на удари по російських НПЗ”, – каже співрозмовник у команді влади.
Те ж саме стосується і військового виробництва. Звісно, далеко не всі підприємства в принципі можна релокувати на крайній Захід країни або взагалі за кордон, або ж надійно закопати під землею. Тому якась шкода точно буде, але знову ж, як запевняють співрозмовники РБК-Україна, некритична.
Втім, на загальну думку співрозмовників РБК-Україна, головна мета росіян – викликати невдоволення серед звичайних українців, які, за задумом Москви, стануть вимагати у влади “миру за будь-яку ціну”.
Але і тут Путіну, вочевидь, розраховувати особливо нема на що. Тобто невдоволення темрявою, холодом і супутніми незручностями, безумовно, буде. Але у вимогу миру за будь-яку ціну – де-факто капітуляції перед російськими вимогами, воно не перетвориться.
“Бажання миру будь-якою ціною підтримується одним-двома-трьома відсотками українців. Понад 90% однозначно не хочуть йти на будь-які поступки, аби припинити війну”, – говорить РБК-Україна керівник Соціологічної групи “Рейтинг” Олексій Антипович.
При цьому соціолог визнає: загальний рівень настроїв у країні стає більш песимістичним. Такий самий тренд у оцінки того, чи в правильному напрямку рухається країна (свого роду інтегральний показник суспільних настроїв).
“Але це невдоволення не може вилитися в якусь політичну дію. Так, ми ходимо пішки на двадцять п’ятий поверх і проклинаємо – але не українську владу, не внутрішньоукраїнську систему, а ворога, тобто росіян. Усю провину покладають на них. Ми добре розуміємо, хто в нас ворог”, – пояснює соціолог.
Паралельно, за словами Антиповича, зростає і рівень радикалізації настроїв у суспільстві. Близько чверті українців будуть готові підтримати на виборах радикальні політичні сили, яких, по суті, наразі не існує – саме у вигляді оформлених політичних партій.
“Уявіть собі, у що це може вилитися в умовах протестних акцій. Це все може бути дуже різко і зовсім не миролюбно, не так, як “картонні протести”. Але це все – уже в поствоєнний період. На сьогодні зрозуміло: навіщо бити свою владу, яка все-таки не здає твої інтереси як українця, інтереси держави Україна”, – каже Антипович.
***
Четверта зима великої війни, за більшістю оцінок, все ж стане найважчою з усіх. Як кажуть співрозмовники в українській владі, Путін із притаманною йому маніакальною наполегливістю розраховує, що цього разу йому нарешті вдасться зламати Україну. Усі попередні рази не виходило – а зараз чомусь має вийти.
Реальних же підстав для цього не видно. “Буде погано, складно, але стійкість українців так зросла за ці роки. От якби це в комплексі звалилося восени-2022 – тоді була б інша розмова”, – резюмує співрозмовник у президентському оточенні.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →
Читайте vesti-ua.net в Google News
Источник: www.vesti-ua.net
