“`html
Сполучені Штати чинять тиск на Україну, аби вона до 27 листопада дала згоду на мирну угоду з 28 пунктів, котра, на погляд європейських партнерів, дуже сприятлива для Росії. Головні «червоні лінії» Києва опиняються під загрозою. Ознайомтеся з докладним аналізом найскладніших аспектів, де досягнення домовленості стане величезним дипломатичним викликом, і з тим, що поставлено на карту для незалежності України.
Про це повідомляється в матеріалі видання Financial Times.
Представники з Європи та України 23 листопада продовжили переговори з офіційними особами США, намагаючись відкоригувати запропонований Вашингтоном цього тижня мирний проєкт, який, на їхню думку, занадто вигідний для Росії.
Вашингтон наполягає на тому, щоб Київ до 27 листопада схвалив документ із 28 пунктами, викладений у загальних рисах і без належної деталізації. У плані містяться декілька давніх вимог Москви, а також положення, що йдуть врозріз із чіткими «червоними лініями» України та не враховують інтереси європейської безпеки.
Американські чиновники називають проєкт попередньою робочою версією. Разом з тим, перетворення його на документ, прийнятний для України та союзників у Європі, уявляється серйозним дипломатичним випробуванням. Далі розглянуто питання, у яких розбіжності найскладніше подолати, і ті, де поступки можуть бути більш реалістичними.
Чи піде Україна на відступ з Донеччини?
Одним із найбільш проблемних пунктів є вимога вивести українські війська з частин Донецької області на сході, що знаходяться під контролем Збройних Сил України. Незважаючи на те, що це пункт 22d, він по суті є одним із визначальних. Саме він пояснює нову активізацію зусиль США та Росії на дипломатичній ниві: таким чином Москва могла б отримати те, чого не змогла досягти силою з 2014 року. З огляду на повільний, але стабільний поступ російських військ у регіоні, президент США Дональд Трамп, за наявною інформацією, вважає перемогу РФ у Донецьку неминучою.
Втрата територій, за котрі українці віддали стільки життів, стане важким і дестабілізуючим ударом для держави, що, зі свого боку, відповідає інтересам Кремля. Десятки тисяч громадян, які й досі проживають у цих районах, будуть змушені покинути свої домівки.
Україна також втратить «фортифікаційний пояс» — Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку та Костянтинівку — міста, які з 2014 року виконують роль головної лінії оборони.
Передбачається, що території, з яких Україна відступить, стануть «нейтральною демілітаризованою буферною зоною». Однак якщо Росія порушить її під час нової атаки, центральна частина країни, зокрема Дніпро та Запоріжжя, опиниться під серйозною загрозою.
Незважаючи на те, що президент України Володимир Зеленський визнає: повернення захоплених територій можливе лише дипломатичним шляхом, він систематично відкидає будь-яку форму легітимізації російської окупації.
Американський план пропонує визначити поточні окуповані райони як «де-факто російські». На перший погляд, це виглядає менш чутливим, ніж «де-юре» визнання, яке означає зміну кордонів силою, порушуючи міжнародне право.
Проте, як відзначає директор з міжнародного права Chatham House і професор Кембриджа Марк Веллер, формулювання «де-факто російські» більше відповідає інтересам президента РФ Володимира Путіна, ніж варіант «під де-факто російським контролем», а саме посилання на «визнання» підсилює цю тенденцію.
Чи забезпечить план реальні гарантії безпеки?
У документі зазначається, що Україна «отримає надійні гарантії безпеки», проте конкретних механізмів він не містить, водночас відчутно обмежує допомогу від партнерів.
План передбачає, щоб Україна не вступала до НАТО — для цього потрібно змінити статут Альянсу та Основний Закон країни, що є надзвичайно складними політичними кроками.
Крім того, країнам НАТО буде заборонено розміщувати свої війська на українській території, що унеможливлює створення європейської місії зі стримування або масштабної тренувальної операції.
Після досвіду Будапештського меморандуму Київ не покладається на розмиті обіцянки. У 1994 році США та Велика Британія надали Україні запевнення безпеки, однак це не зупинило російське вторгнення ані у 2014-му, ані у 2022-му році.
Зеленський наголошує, що надійні гарантії безпеки є обов’язковою умовою будь-якої мирної угоди, оскільки вони мають унеможливити чергову агресію Росії. Він наполягає на зобов’язанні Заходу, аналогічному до статті 5 НАТО, що передбачає військову відповідь і жорсткі санкції у разі нової атаки.
Українські й американські представники запевняють, що консультації щодо специфіки таких гарантій тривають. Та все, що не міститиме чітких алгоритмів дій, навряд чи буде прийнятним для Києва.
Кому дістануться заморожені російські активи?
Американський план фактично ставить під сумнів ініціативу Євросоюзу щодо надання Україні «репараційного» кредиту на 140 млрд євро за рахунок заморожених російських активів, яку Брюссель планував затвердити вже наступного місяця. Основна частина 300 млрд дол. активів перебуває саме в Європі. Але згідно з американською пропозицією, Вашингтон отримує 100 млрд євро для американо-українського інвестиційного фонду, половина прибутків якого діставатиметься США. Європа вкладає ще 100 млрд дол., а решта передається американо-російському інвестиційному механізму.
Після завершення війни Україна все одно потребуватиме значної фінансової підтримки від ЄС і стабільного фінансування армії. Практично всі європейські уряди погоджуються з тим, що репараційна позика — найефективніший і найменш витратний спосіб це забезпечити. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, який був одним із головних прихильників цієї ідеї, був особливо обурений спробою США перехопити контроль над активами.
Чи варто оголошувати загальну амністію?
План містить пункт про загальну амністію для обох сторін та відмову від будь-яких юридичних претензій. Для значної частини українського суспільства це неприйнятно — особливо з огляду на масові вбивства, руйнування, зґвалтування та викрадення дітей, скоєні російськими загарбниками.
Нобелівська лауреатка Олександра Матвійчук підкреслила, що всеохопна амністія та «відсутність будь-яких негативних наслідків за агресію» стануть «найбільшим розчаруванням» у запропонованому США плані.
До того ж такий підхід позбавить ЄС юридичного механізму для репараційного кредиту, зазначає Юлія Зіскіна з організації Razom: «Якщо цю угоду буде схвалено, репараційний кредит стане юридично й фінансово неможливим».
Чи можна обмежувати чисельність української армії?
По суті, пропозиція скоротити українську армію до 600 тис. військовослужбовців є втручанням у суверенні рішення держави. Країни ЄС категорично проти цього, адже вважають сильні ЗСУ ключовою перешкодою на шляху російської агресії в Європі.
Проте навіть після скорочення приблизно на третину, українська армія все одно залишалася б значною та боєздатною — майже вдвічі більшою, ніж найбільша армія в ЄС. Це могло б дозволити частині виснажених війною військових повернутися до мирного життя.
Водночас такі обмеження викликають серйозне занепокоєння серед громадян, оскільки за останні 11 років Україну двічі атакували значно більші російські сили. Особливо тривожним є те, що документ не передбачає симетричних обмежень для Росії.
Вже зараз окремі військові відкрито висловлюють незгоду зі скороченнями.
«Це пряма підготовка до нового вторгнення і послаблення України настільки, що вона не матиме змоги підготуватися до відсічі», — заявив фахівець зі зв’язків у ЗСУ та відомий коментатор Олександр Солонко.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →
Читайте vesti-ua.net в Google News
“`
Источник: www.vesti-ua.net
