Внутрішня політична нестабільність в Україні співпала в часі з різким посиленням мирного процесу. США ініціювали новий задум закінчення війни, який містить ряд досить неоднозначних пунктів, та встановили кінцевий термін для його узгодження. Що відбувається та про що вчора американська та українська делегації порозумілися в Женеві – у матеріалі РБК-Україна.
“Потрібно зібратися. Опанувати себе. Припинити гризню. Завершити політичні ігри”, – промовив у своєму зверненні 21 листопада президент Володимир Зеленський.
Цим він підсумував проміжний результат двох найбільш напружених тижнів в Україні за останній час. “Міндіч-інцидент”, гучні записи НАБУ, резонансні відставки в Кабміні, перелік підозрюваних та імовірних фігурантів – все це тимчасово відсунуло тематику війни з головної позиції суспільного порядку денного.
Атмосфера напружувалась і у Верховній Раді. Поки Зеленський та його команда перебували в закордонному турне, у президентській фракції вимальовувався бунт незадоволених, котрі вимагали наступних звільнень у керівництві держави. Але над цією внутрішньою нестабільністю наклався інший сюжет. Дональд Трамп взявся примирювати Україну та Росію з небаченою досі рішучістю.
Отож, після галасливих двох тижнів цей обіцяє бути не менш інтенсивним. Тільки зараз темою номер один – не лише для України, але й у всесвітньому масштабі – стануть ультиматуми для Києва та нові обриси миру від Трампа.
“Ключовий момент”
Основна тема, яку багато депутатів декілька днів готувались підняти на зустрічі з президентом 20 листопада, стосувалася можливого звільнення голови ОП Андрія Єрмака. У всякому разі, саме таке питання, за відомостями РБК-Україна, найбільше повторювалось в анонімній анкеті, яку перед зустріччю із Зеленським запропонували заповнити усій фракції.
Цьому співрозмовники видання називали дві причини. Перша – більш конкретна, але гіпотетична: можлива поява голосу очільника ОП на “плівках” НАБУ та його причетність (яка на даний момент ніяк не доведена) до “Міндіч-інциденту”.
Друга – більш узагальнена, але накопичена і реальна: політична відповідальність Єрмака за цей скандал і незадоволення багатьох депутатів надмірною концентрацією повноважень в руках голови Офісу президента.
У цих обставинах сподівання багатьох членів фракції були пов’язані насамперед із Давидом Арахамією – головою фракції СН у Раді, на якого було покладено місію донести до Зеленського волю обурених депутатів. Зі слів присутніх, Арахамія увійшов до зали під оплески депутатів – наче “ватажок ревкому”. Але це була роль, яку йому відвели, а не та, яку він реально виконав.
За декілька годин до зустрічі телеграм-каналами пройшло повідомлення про те, що “революція” проти Єрмака не просто провалилася – а що у відповідь нібито готується і контрудар, а Арахамія може поплатитися своєю посадою. Такий вкид, за словами депутатів, суттєво деморалізував частину “слуг народу”.
У підсумку засідання пройшло без жодних кадрових рішень. Єдиною, хто публічно порушила питання щодо звільнення керівника ОП, стала позафракційна Мар’яна Безугла. Відповідь від Зеленського, за словами очевидців, прозвучала приблизно так: він не приймає рішень без реальних підстав, і найближчим часом звільняти главу свого Офісу він не збирається.
“Президент майже прямим текстом сказав, що, по-хорошому, подібні кризи треба вирішувати на виборах, а навіть якби вибори зараз були можливі, то за “Слугу народу” у її нинішньому стані люди б не віддали голос. Тому депутатам краще не руйнувати коаліцію, а голосувати необхідні закони, тим паче – у такий доленосний, без перебільшення, момент для країни”, – розповіло одне з джерел.
Саме доленосний для країни момент змусив багатьох присутніх стримати свої протестні настрої, переказує один із нардепів. Напередодні в західних медіа з’явилася інформація про новий мирний план, що містить ряд болючих умов, на які Україну будуть “продавлювати” США. У цей самий день, 19 листопада до Києва прибула американська делегація на чолі з близьким товаришем віце-президента Джей Ді Венса, Деніелем Дрісколлом – міністром сухопутних військ, щоб обговорити цей план.
Обидва треки – політична криза та мирні переговори – явно взаємопов’язані. За поширеною в кулуарах думкою, “Міндіч-інцидент”, навіть якщо й не був інспірований американцями, безсумнівно зіграв їм на руку: послабив позиції України зсередини. Хоча першопричина цього – корупція у вищих ешелонах влади – нікуди не зникла.
Водночас новий виток тиску на Україну закономірно спричинив ефект “об’єднання навколо прапора” – навколо лідера країни. Саме цей ефект і спробував використати Зеленський у своєму зверненні, викликавши широкий спектр реакцій у соцмережах.
“Зараз один із найскрутніших моментів нашої історії. Зараз тиск на Україну – один із найважчих. Зараз Україна може опинитися перед надзвичайно складним вибором. Або втрата гідності, або ризик втрати ключового партнера. Або складні 28 пунктів, або вкрай тяжка зима – найважча – та подальші ризики. Життя без свободи, без гідності, без справедливості. І щоб ми вірили тому, хто напав уже двічі. Від нас чекатимуть відповідь… ” – розпочав своє звернення до українців президент 21 листопада.
Ультиматум США
Існує три найпоширеніші теорії щодо того, чому активізація мирного процесу, який місяць перебував у застої, трапилася саме зараз. Згідно з однією з них, яку РБК-Україна почуло від ряду співрозмовників як з України, так і з Європи – над Москвою вчергове нависла загроза санкцій – якраз мали набрати чинності нові санкції США проти російської нафти. І Кремль спробував їх зірвати, запропонувавши американцям новий “мирний план”.
Відповідно до другої – українська влада нібито сама попросила в американців пожвавити мирний процес на тлі внутрішнього незадоволення суспільства корупційними скандалами, і США надали нашим представникам проект уже готових напрацювань.
Втім, більш поширена інша, досить очевидна версія: американці просто скористались відповідним моментом, коли в Україні розгорілись внутрішні негаразди. До того ж загальна кон’юнктура для нас теж змінилася не в кращий бік: серйозні проблеми з енергетикою, ворог тисне на фронті, плюс гроші на закупівлі за програмою PURL збираються не так вже й легко.
Попри початкові чутки, що план нібито розробляли спецпредставник Трампа Стів Віткофф і представник Кремля Кирило Дмитрієв, як стало пізніше зрозуміло – він був підтриманий і самим Трампом. Його зацікавленість до миру “тут і зараз” може підігріватись двома мотивами: бажанням встигнути здобути номінацію на Нобелівську премію та потребою перебити скандал із “файлами Епштейна”, який набирає обертів.
Протягом трьох днів американські перемовники провели в Києві ряд зустрічей із політичним та військовим керівництвом України, а також із європейськими послами. За даними The Guardian, Трамп офіційно призначив Дрісколла своїм “спеціальним представником” для просування мирного плану.
“До нас приїхали з ультиматумом: якщо до 27 листопада ви не підтримаєте цей план – далі, будь ласка, самі з європейцями, ми все зупинимо – і постачання зброї, і розвіддані. Обрізаємо все. У перший день візиту їхня риторика була дуже жорстка жорстка, щоправда, потім вона трохи пом’якшилась”, – розповідає одне з поінформованих джерел РБК-Україна.
Цей ультиматум виданню підтвердили й інші співрозмовники. Згодом сам Трамп заявив, що оскільки “Україна втрачає території”, то День подяки 27 листопада “є відповідним моментом для Києва погодитися на мирну угоду”. Росіянам при цьому він пригрозив новими “дуже потужними” санкціями.
За даними видання, Дрісколл приїхав до Києва для обговорення двох проектів документів. Один із них – це 28 пунктів, які уже були опубліковані Axios, де йдеться про різні сфери українсько-російського врегулювання – починаючи від територій і закінчуючи умовами реінтеграції Росії у світову економіку.
Інший – додатковий – під назвою “Рамкова угода щодо гарантій безпеки для України”, яка, як зазначено у її тексті, створена “за моделлю принципів статті 5 НАТО”. За інформацією РБК-Україна, ця рамкова угода містить три пункти.
Перший із них передбачає, що у разі повторної збройної атаки з боку РФ на Україну президент США може застосувати “збройні сили, розвідувальну та логістичну підтримку, економічні й дипломатичні дії та інші кроки, які буде визнано доцільними”.
Другим пунктом прописано, що члени НАТО разом із Францією, Сполученим Королівством, Німеччиною, Польщею та Фінляндією зобов’язуються діяти узгоджено зі США. І в третьому пункті зазначається, що така рамкова угода буде діяти протягом десяти років, з можливістю продовження.
“Складні 28 пунктів”
Звісно, не всі з положень американського мирного плану виглядають прийнятними чи справедливими для України, яка є жертвою неспровокованої агресії. Однак опубліковані минулого тижня 28 пунктів – це не остаточний документ, а скоріше матеріал, переданий українській стороні для обговорення. І фактично днями це підтвердив і сам Трамп, заявивши, що його план не є остаточною пропозицією. Саме ці 28 пунктів й стали предметом вчорашніх переговорів у Женеві між українською та американською делегаціями. Те саме стосується і додаткової рамкової угоди про гарантії безпеки від США – вона також, імовірно, зазнає корекції.
Одні з найбільш суперечливих положень у “чернетці” плану стосуються територіальних питань – насамперед вимоги про вихід української армії з Донецької області.
“Американські військові приїхали минулого тижня в Київ зі своєю оцінкою, що ситуація на фронті складається не на нашу користь. Вони вважають, що наступні місяці для нас будуть критичними і що через 12 місяців ми все одно втратимо Донецьку область. А якщо вони нам все обріжуть – то це може статись ще швидше”, – розповів один із співрозмовників РБК-Україна.
За проектом плану США, частина Донецької області має стати нейтральною демілітаризованою буферною зоною під контролем Росії, при цьому окупований Крим, Луганська й Донецька області будуть де-факто визнані російськими. Лінія фронту у Херсонській та Запорізькій областях заморожується. Натомість Кремль, відповідно до американської пропозиції, повинен вийти з інших зайнятих територій поза межами п’яти регіонів — у Сумській, Харківській, Дніпропетровській і Миколаївській областях.
Серед інших суперечливих пунктів в початковій версії плану – спільний контроль України та Росії над Запорізькою АЕС та скорочення ЗСУ до 600 тисяч. При цьому там немає жодної прямої згадки ані про російську церкву, ані про російську мову, ні про обмеження українського озброєння.
“Що стосується чисельності армії, американці прямо запитували про це у наших під час візиту до Києва: якщо не 600 тисяч, то скільки вам треба, якщо 800 тисяч?”, – зазначило одне з джерел РБК-Україна.
Після женевських переговорів держсекретар США Марко Рубіо заявив, що в американський план внесуть певні зміни. Він уточнив, що ця зустріч була “найбільш продуктивною за всі десять місяців роботи” над мирним процесом. Про “дуже продуктивний” діалог заявив і Єрмак, який очолив українську делегацію.
Варто зазначити, що українська влада наразі вкрай обережно комунікує нову ініціативу США: публічно не звучать заяви про неприпустимість “торгівлі”, “здачі” територій чи інші категоричні формулювання. Невідомо, чи це бажання не нашкодити переговорам, чи розуміння того, що країні доведеться ухвалювати складні рішення.
“Обидві сторони визнали консультації вкрай продуктивними. Обговорення продемонстрували суттєвий прогрес в узгодженні позицій та визначенні чітких подальших кроків. Сторони підтвердили, що будь-яка майбутня угода має цілковито поважати суверенітет України та забезпечити стійкий і справедливий мир. За підсумками переговорів сторони підготували оновлений і доопрацьований рамковий документ щодо миру”, – йдеться у спільній заяві української та американської делегацій. У ній також зазначається, що остаточні рішення щодо цього рамкового документа ухвалюватимуть президенти України та Сполучених Штатів.
За інформацією видання, у Женеві делегаціям вдалось погодити більшість норм плану США, а значну частину зі спірних – скорегувати. Серед них – питання чисельності ЗСУ, щодо ЗАЕС, щодо формату обміну полоненими та повернення засуджених. Натомість пункти, що стосуються територій та закріплення невступу України до НАТО у Конституції, за даними РБК-Україна, делегації домовились “винести за дужки” – вони мають бути обговорені та узгоджені на рівні президентів – Зеленського і Трампа. Їхня зустріч може відбутися вже цього чи наступного тижня, хоча конкретної домовленості щодо дати у Женеві не було узгоджено.
У західних ЗМІ вказують, що президент США прагне укладення мирної угоди між Україною та Росією до кінця цього року. Втім, як і завжди з дедлайнами Трампа, жодні дати не варто сприймати буквально. Американський президент сам визнає: якщо, за його відчуттям, процес рухається у “правильному напрямку”, графік цілком можна зсунути.
Подальший “шлях” мирного плану, за словами співрозмовників РБК-Україна, має виглядати так: якщо найближчим часом Україна зможе погодити зі США фінальні пункти, а США – з європейськими партнерами ті положення, які стосуються їх безпосередньо, то далі американські перемовники з цим узгодженим планом поїдуть за тією ж схемою – “батогом і пряником” – переконувати Росію.
У Кремлі ж досі вперто тримаються радянської дипломатичної логіки: будь-яка поступка чи компроміс – ознака слабкості, поразки, провалу. Тож Путін цілком може вкотре почати розповідати про готовність до миру, але зі своїми “але”. І водночас – через власну ненаситність – ще раз програти навіть партію, яка складається для нього максимально вигідно.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →
Читайте vesti-ua.net в Google News
Источник: www.vesti-ua.net
