Фото: скріншот з відео
Скандал довкола фільму Юрик – маріупольці вимагають заборонити покази картини. Автори обіцяють внести правки.
Джерело: NV
Маріупольці вимагають заборонити фільм “Юрик”
Виробники воєнної драми “Юрик” про хлопчика, який пережив облогу Маріуполя і зміг виїхати з міста, через тиждень після прем’єри в ефірі телеканалу СТБ та в YouTube відреагували на критику в Мережі і звернулися до мешканців Маріуполя.
Компанія Основа фільм продакшн, як виробник фільму Юрик, намагалася створити художній фільм, що розкриває тему „дитина на війні“. Ця тема на сьогодні надзвичайно актуальна через її масовість, на жаль, адже йдеться про тисячі дитячих життів і доль, які зламались в один день. Ми не знімали історичних хронік і не знімали документальне кіно, хоча в нашому фільмі є історії людей, що дійсно мали місце, вони справжні. Ми намагались розповісти історію українських дітей і привернути увагу світу до цієї важкої теми через художнє осмислення і художні образи, — пояснили представники виробника у Facebook.
Автори фільму зазначили, що поважають реакцію українців, яких обурило неповне і полегшене відтворення у фільмі реальності окупованого Маріуполя. І повідомили, що не будуть позиціонувати фільм як «заснований на реальних подіях».
Художній фільм Юрик промарковано текстом, який попереджає глядачів, що стрічка є виключно художньою та не претендує на відображення реальної трагедії, яку вчинили окупаційні війська рф в м.Маріуполь.
Також Юрик буде доповнений документальними фактами, що підтверджують — реальність була набагато жорсткішою, ніж її художнє осмислення. Цей документальний постскриптум буде створено в співпраці з маріупольцями, які опікуються фіксацією російських злочинів, і захисниками міста. На це нам потрібен час, сподіваємось на розуміння. По готовності обовʼязково сповістимо усіх наших глядачів”, — зазначили в Основа фільм продакшн.
Воєнна драма “Юрик” вийшла в ефір телеканалу СТБ в День Незалежності України.
Головний герой фільму – 11-річний хлопчик на ім’я Юрик. Він перебуває в Маріуполі разом із мамою та прикованою до ліжка бабусею. Вони живуть у підвалі. Решта його сім’ї – маленька сестричка, батько і дідусь – загинули. Мама Юрика вмовляє сина евакуюватися з волонтерами на автобусі ОБСЄ, а сама залишається у Маріуполі разом із бабусею. Хлопець має дістатися до кордону з Польщею, де його зустрінуть родичі з Естонії.
Автори фільму зібрали чудовий акторський склад: Максим Буряк (Юрик), Тамара Антропова (мама), Римма Зюбіна (бабуся), Віктор Жданов (попутник), а також естонка Лііз Хааб (тітка), яка спеціально для фільму вивчала українську мову.
Станом на 1 вересня, фільм Юрик займає 10-ту позицію в трендах YouTube.
Фільм “Юрик” зазнав нищівної критики від маріупольців
Мешканці Маріуполя, які пережили облогу і яким вдалося втекти з міста, називають стрічку «грою на емоціях і плювком в обличчя тим, хто це пережив».
Думки маріупольців, які пережили облогу, найбільш докладно виклав фотограф з Маріуполя Євген Сосновський. Він провів там 62 дні, і вивіз щоденник 9-річного Єгора, один з найбільш відомих документів про облогу Маріуполя. Він зауважує, що не було кормфортних і освітлених кімнат у підвалах, сирен, зв’язку і зелених коридорів, мобільного зв’язку та автівки ОБСЄ, яка вивозить зеленим коридором.
Так, такі фільми зараз потрібно робити і показувати їх не тільки в Україні, а й за кордоном. Але, мені здається, такі фільми повинні бути набагато чеснішими. Бо з перших кадрів цього фільму усі маріупольці, які пройшли через те пекло, побачать неправду. Починаючи з комфортної ярко освітленної окремої кімнати у підвалі з буржуйкою та настінним годинником, прямого зв’язку з Естонією з того ж підвалу і з „вішенкою на торті“ — автівкою ОБСЄ, з якої через гучномовець лунає запрошення на евакуацію коридором, який начебто буде відкритий з 10 до 18 години і потім той самий автобус ОБСЄ, який везе евакуйованих. Тож, виходить, маріупольці все брешуть, коли кажуть, що сиділи в темряві, економлячи кожну свічку, палили масляні каганці, були без зв’язку. Брешуть маріупольці, коли кажуть, що не було аніякої організованої евакуації, аніякої медичної і взагалі будь якої допомоги. Але маріупольці не брешуть, — зауважує він у дописі в Facebook.
Блогер з Донбасу Микола Осиченко розкрив справжню історію, яка лежить в основі цього фільму. На його думку, це нашуміла на всю Україну історія хлопчика Хасана із Сирії, який жив у Запоріжжі і сам проїхав через всю Україну аби дістатися до родичів у Словаччині.
Ви забули, що більш ніж 200 тисяч Маріупольців виїхали з міста, вони вижили. Мало того, що десь 100 -150 тисяч досі лишаються у місті. І це також наші люди, за виключенням відвертих колаборантів. Я сподіваюсь, що вам дуже сподобався той хайп, який ви зловили. Ви зловили хайп на тому, що розтоплтали пам’ять тих людей, які загинули там, ви наплювали на гарнізон Маріуполь, який захищав місто і кожен з них скаже, що ОБСєшники покинули навіть свої броньовані тачки біля свого офісу та позабирали ключи, — пояснив він.
Маріупольці влаштували у Мережі флешмоб під хештегом #юрік, в якому діляться своїм особистим досвідом про перебування в Маріуполі під час жорстокого захоплення та руйнування міста російськими загарбниками.
Я з виживших маріупольців. Я була там з початку вторгнення до 17 квітня. Я бачила все на свої очі! Коли була нагода, ходила і знімала жахіття! Так, жахіття війни. У мене був фотоапарат з двома зарядженими акумуляторами і був телефон. Зв’язку НЕ БУЛО, тому телефон виключно для фотодокументації злочинів! Води не було. Ходили за нею під обстрілами, виключно удень! Бо з 18.00 була комендантська година! Коли хтось попадався могли просто застрелити. За порушення! Яка ж та „мамка“, яка відпустила дитину на смерть?! МАМКА… мангУш… Марік… Це що? Хоча б діалектом маріупольців поцікавились! А Марік… Хто вам дав право, так називати наше місто?!, — зазначила у своєму дописі маріупольчанка Олена Сугак, яка виїхала з міста лише 17 квітня.
Реакція представників кіноспільноти теж була не на користь фільму:
Вважаю великим цинізмом знімати фільми про сьогоднішні події, де торкаємось тем масових вбивств! Можливість говорити про війну, є ! Є багато історій, що просяться на екран.Є багато можливостей знімати про сьогодні, не торкаючись такої складної теми… Все ще буде. потім. і знято буде надталановито, бо визріє (а може вже зріє) той, хто зможе це прокричати. Але це буде тоді, коли цей „крик“ буде не тому, що треба, а тому, що він нестримний і чесний… Прошу колег не брати гріх на душу… Маріуполь, Буча, Ізюм… ще багато пекла відкриємо, не ризикуйте власним ім’ям…, — написала українська акторка Ірма Вітовська.
У відповідь на критику фільму директорка продакшену OSNOVAFILM і авторка сценарію Тетяна Куц у коментарях була надто емоційною і звинуватила жителів Маріуполя в тому, що нібито їхні дії призвели до вторгення росіян в місто:
Маріупольці пішли на референдум і голосували за РФ. Тепер РФ убиває не лише маріупольців.
На ці слова емоційно відреагувала мешканка Маріуполя Надій Сухорукова, журналістка, яка вела під час облоги Маріуполя щоденник, уривки з якого зачитували у Європарламенті і який став книгою #Маріуполь #Надія.
Дуже образливо, коли нам кажуть, що ми „самі винні“. Ми самі винні в тому, що нас вбивали кожну хвилину. В тому, що наше місто рашисти перетворили на концтабір, з якого не було шансів вийти.Не було шансів вижити. Вибачте, що ми вижили. Ми самі не розуміємо як. Це випадковість. Ми не знали, що коли ми вийдемо з пекла, нам скажуть, що цей жах — наша провина. Багато з нас писали щоденники у цьому жахитті. Багато хто ніколи не розповість свою страшну історію. Від них не залишилося навіть могил», — написала вона у Facebook і процитувала один з уривків зі свого щоденника, зазначивши, що все було набагато страшніше.
Тетяна Куц вибачилась пізніше у своїх соцмережах:
Вчора я припустилася помилки, відреагувавши в некоректній формі на коментарі людей, яким не сподобався фільм Юрик. Напевно, краще б було пояснити, що Юрик — не документальне кіно і не кіно про Маріуполь, а історія однієї конкретної дитини, викладена у художньому творі. Що ми прагнули уникнути надмірної ретравматизації тих, хто в реальності пережив усі жахи окупації. Що наша команда, створюючи цей фільм в умовах повномасштабної війни, вклала у нього свої серця і душі, і розповіді близьких нам людей, які також евакуювалися з окупованого Маріуполя. Але емоції взяли верх.
