“`html
«28 пунктів» і українське вміння тихо сказати «ні» 22.11.2025 08:23 Укрінформ «Мирний план» начебто існує, однак незрозуміло який, і необхідно бути готовими відмовляти, не викликавши гніву Трампа
Розпочнемо з того, що це далеко не перша спроба схилити Україну, перевірити рівень її схильності до капітуляції. Усі колишні завершувалися безрезультатно, і в нас є всі підстави вважати, що те ж саме станеться і з планом «№28 пунктів», чи то Вітхоффа-Дмітрієва, чи то особисто Трампа.
По-друге, держсекретар Марко Рубіо констатував, що план ще розробляється, тобто на даний момент остаточного його вигляду не існує, над ним триває праця.
По-третє, тут дуже багато залежатиме від наших європейських колег і партнерів, а також НАТО. І тут позитивні сигнали є: у п’ятницю від «джерел» американського видання WSJ стало відомо, що Європа разом з Україною розробляють власний мирний план і мають намір надати його Трампу.
А ще говорять, що американо-російський план зазнав суттєвих змін. Зокрема, у ньому зникли пункти про «другу державну мову» і «відновлення РПЦ в Україні». Натомість, вимагають ще більшого зменшення ЗСУ і далекобійного озброєння, а у відповідь лунають цілком логічні та справедливі пропозиції вимагати того ж самого від Росії. Одним словом, такого хаосу у міжнародній політиці не було вже давно, а можливо і ніколи не траплялося. І значною мірою він пов’язаний з ситуацією, яку сучасність створила на інформаційному просторі світу: можливості для поширення інформації безмежні, а «свобода слова» остаточно втратила відповідальність. Але це тема для іншої бесіди.
Нам і нашим союзникам в Європі зрозуміло одне: Росія не може бути де-факто винагороджена за свої діяння. Залишилося донести, врешті-решт, цю беззаперечну правду до президента США. 20 листопада відзначалося 80-річчя початку Нюрнберзького процесу, де нацистські злочинці вперше у світовій історії були засуджені за «злочин агресії». Вчора Укрінформ оприлюднив дуже влучний матеріал на цю тему. Росія колись має бути засуджена за те ж саме і Міжнародний трибунал, який винесе цей вирок вже сформовано. Тому не зайвим було б нагадувати про це тим, хто прийматиме остаточні рішення щодо «плану 28» чи будь-якого іншого «плану».
У цієї історії з самого початку були виразні особливості. Здивувала, наприклад, новина у вівторок, що в Туреччині заплановані «переговори» Володимира Зеленського зі Стівом Вітхоффом. Які можуть бути «переговори» Президента України зі спецпредставником, навіть якщо і президента США? Ну, хіба що інформування, консультації… Це вже не кажучи про те, що досі «здобутки» Вітхоффа у спілкуванні з Кремлем щодо українського питання ніколи нічого доброго нам не давали. Тож інформацію від такої особи вищому керівництву варто отримувати через третю особу.
Не дивно, що вже до кінця дня стало відомо, що зустрічі не буде. І це дуже добре характеризує ситуацію «непевності», яка залишалася і, без сумнівів, залишається і досі у Вашингтоні щодо «україно-російського» питання. А ще добре те, що скасування зустрічі в Туреччині може бути доказом того, що україно-американські переговори щодо сумнівних пропозицій вже відбулися і Київ поставився до них відповідно до змісту, тобто, тихо, без грубих слів, як мінімум, поставив їх під питання.
Виникли численні оцінки, нібито цей «документ» чимось подібний до плану Трампа по Газі. Якщо за кількістю пунктів – то це точно. Але якщо звернути увагу на деякі з них, які з’явилися у медіа, зокрема, роззброєння України та відмову від західних миротворців (це вже не кажучи про знущальні пункти, про державний статус російської мови та повернення в українське суспільство російської церкви), то потрібно зробити цікавий висновок: аналогію з планом Трампа щодо Гази можна продовжити. Роллю Ізраїлю, який 7 жовтня 2023 року зазнав геноцидної агресії від терористичного угруповання Хамас, по «плану 28» «нагородили» Росію, а Україну, на яку 24 лютого 2022 року напала нацистська Росія, ті самі ядерні держави, як і згідно з Будапештським меморандумом 1994 року, намагаються знову роззброїти, – фактично прирівнюють до Хамасу. Тобто нерозуміння з боку адміністрації США справжніх причин і мотивів україно-російської Великої війни, на жаль, залишається одним з ключових факторів у всіх цих нібито щирих намаганнях зупинити кровопролиття.
Є ще одна погана новина: Кіт Келлог, спецпредставник президента США по Україні, досвідчена та порядна людина, яка знає про нас більше, ніж будь-хто інший у сучасній адміністрації, заявив, що з 1 січня йде у відставку. Звичайно, хоча про це він і не говорить, дехто припустив, що це рішення ухвалене через незгоду з черговою спробою примусити Україну до капітуляції. Але це не зовсім так. Адже така посада вимагає щорічного затвердження в Сенаті. Не виключено, що Келлог не захотів знову проходити цю бюрократичну процедуру. Що ж, Джозефа Кіта Келлога можна зрозуміти – йому вже 81 рік, він міг просто стомитися від навантаження і такої відповідальності. Тож залишається подякувати генералу за те, що він від щирого серця намагався нам допомогти.
Замість «Вітхоффа у Туреччині» в Україну прибула група високопоставлених американських військових. Це перша делегація такого рівня в Україні після повернення Дональда Трампа в Білий дім. Зазвичай, військовим не доручають подібні суто політичні справи, але згідно з ніяк не підтвердженими чутками, саме вони привезли до Києва текст. Втім, якщо серед перших контактів офлайн щодо цього питання в українського керівництва були саме з американськими генералами, то це добре. Вони не будуть нічого вигадувати, як це робив на користь Росії той же Вітхофф, а просто засвідчать президенту США все, що вони побачили і відчули в Україні в темному листопаді 2025 року. Побачимо, як це вплине на Дональда Трампа.
Одне з найважливіших питань: як на таку активність відреагує Росія. Зважаючи на повідомлення, що надходять з Москви, там вже почали традиційний «дипломатичний сюркуп» (є такий термін в преферансі і у велоспорті). Мета – не бути першими, хто відмовить Трампу, а звинуватити у цьому Україну. Але задача нашої дипломатії є те саме – щоб росіяни зробили це раніше за українців. Основні правила цієї гри відомі. Заяви щодо незгоди мають бути максимально неконкретними, стосуватися напрямку обговорення в цілому. А ще їх до певного часу не варто проголошувати першим особам. Майстер-клас з такої дипломатії на засіданні Радбезу ООН в четвер дала заступниця Постійного представника України Христина Гайовишин. Вона сказала про це, так би мовити, взагалі, але при всьому тому не залишила сумнівів щодо ставлення Києва до деяких пунктів «плану 28»:
«…Україна готова до змістовних переговорів щодо завершення війни – включно на рівні лідерів. Але наші червоні лінії є чіткими й непорушними. Ніколи – ані формально, ані неформально – Україна не визнає українські території, тимчасово окуповані Російською Федерацією, російськими. Наша земля не продається. Україна не прийме жодних обмежень на своє право на самооборону або на розмір і спроможності наших Збройних сил. Так само ми не допустимо жодного посягання на наш суверенітет, включно з суверенним правом обирати союзи, до яких прагнемо приєднатися. Будь-який справжній мирний процес має ґрунтуватися на принципі: нічого про Україну без України, і нічого про Європу без Європи. (…) ми не будемо винагороджувати геноцидні наміри, що лежать в основі російської агресії, підривом нашої ідентичності, включно з нашою мовою».
А ось що сказав Президент Зеленський після зустрічі з американськими генералами: «Ми домовилися, що команди працюватимуть над цими пропозиціями – щоб усе було по-справжньому. Ми не робитимемо різких заяв і налаштовані на чітку, чесну роботу – Україна, Сполучені Штати і наші друзі та партнери в Європі та світі».
Цілком робоча зв’язка для започаткування переговорів.
Тим часом, знову з американської преси (та ж WSJ) ми дізналися що у Вашингтоні чекають на конкретну відповідь з Києва до 27 листопада. Тобто наступного тижня буде розв’язка у цьому питанні. Не глобальна, звичайно, про завершення війни, але щодо чергової хвилі синусоїди у поглядах Дональда Трампа на те, як саме її слід завершувати.
Існує думка (конспірологічна, на жаль), що «план 28» навмисне був оприлюднений в медіа під дату 21 листопада, коли мали набути чинності жорсткі санкції США проти російської «нафтянки». Мовляв, то була остання спроба натиснути на Путіна «розкішними» пропозиціями, щоб він припинив вогонь? Побачимо. Але на середину п’ятниці про це нічого не повідомлялося…
Тепер про Міндічгейт – його вищевикладене очевидно відсунуло на другий план. Але як він пов’язаний з «планом 28»? Відповідь: ніяк не пов’язаний. Це різні випадки, що стало очевидно теж цього тижня. Так, була така собі «подача на язик», але лише для діячів на кшталт Орбана і його міністра Сійярто. Ну, ще для Кремля, але те, що говорить кремлівська обслуга, для нас все одно. Жодних катастрофічних для відносин України з союзниками і партнерами заяв не прозвучало. Так, з корупцією треба боротися і добре, що Україна це робить, як поки що вміє і ЄС та США за цим спостерігатимуть. Але союзники підтримують саме український народ, який бореться і з ворогом – своїм, Європи і людства, і з корупцією. Тобто, сказати, що український корупційний мегаскандал сильно вплинув на ставлення союзників і партнерів до України було б перебільшенням.
Натомість, в України є унікальна можливість без виборів, проведення яких сьогодні через війну неможливо, реконструювати владні інститути в рамках Конституції. І це вкрай необхідно з огляду на ту ж війну, на стійкість держави у ній. Все дуже просто (і ми писали про це в минулому огляді): Парламент має стати суб’єктним і взяти на себе відповідальність за уряд.
Так, наша занепокоєність тим, що управлінська криза, спровокована «міндічгейтом» може перерости в політичну – цілком справдилася. Державні діячі мають чесно подивитися в очі цій ситуації і прийняти очевидні рішення.
Втім, цього рішення поки що немає. Зустріч Президента з фракцією «Слуга народу» в четвер увечері була багато в чому закритою. Не те щоб зовсім нічого не просочилося з-за закритих дверей, але дуже мало. Депутат Микита Потураєв, автор пропозиції про нову більшість і новий уряд, сказав що наразі ідею не прийняли, але «двері не закриті». Зеленський, за словами Потураєва, сказав, що «не мав уявлення про те, що робиться за його спиною». Зокрема, в енергетичному секторі. А ще він заявив: «Офіс президента – це його кадрова парафія, і він там має право ухвалювати рішення».
Олег Новиченко, Київ
Фото: The White House
Мир Трамп Україна Росія Війна з Росією “`
Источник: www.ukrinform.ua
