Світлана Ройз поділилася з Укрінформом практиками та порадами, які саме зараз можуть допомогти малечі
Щоб діти якомога безпечніше для психіки пережили випробування суворої реальності сьогодення – повітряні тривоги, загрози ракетних атак, постійне перебування в укриттях та загальний стрес суспільства від війни – дитяча психологиня Світлана Ройз зібрала практики, ігри та поради, які допоможуть їм впоратися з ситуацією. Звісно, за підтримки дорослих, близькість і турбота яких зараз є ще більш значущою для малюків.
«Ми всі зараз шукаємо певні точки опори – те, що допоможе вкоренитися в житті, надасть сил, допоможе впоратися з втомою та іноді зневірою. Можливо, такими точками опори є наша близькість з дитиною та наша надія. Те, що так властиве людям», – зазначила вона в коментарі нашому агентству.
Отже, найважливіше, що зараз потрібно всім українцям, як дорослим, так і дітям, особливо під час та в перші хвилини ворожої атаки:
- Відчуття близькості. Наша присутність та контакт. І всі наші слова та відчуття про одне, по суті – я з тобою, ми разом, наша ППО неймовірно нас захищає.
- Якнайшвидше відновлення «рутини» – звичного розпорядку дня, особлива увага до простих потреб.
- Нормалізація станів: загальмованість, збудженість, дратівливість, балакучість чи навпаки мовчання, пригніченість – це все нормально після такого. Ми говоримо з дітьми і робимо акцент на тому, що було справді страшно, але ми разом це витримали.
- Тіло. Все, що ми зараз зможемо зробити для тіла близької людини, дитини – повернути відчуття власного кордону (обіймами, доторками, загортанням у ковдру), іграми розтягнути м’язи, дати води та теплої їжі, іграми стимулювати рухливість. Корисно надати можливість «звучати» – наприклад, у співі.
- Важливі ранкові тілесні ігри. Вони необхідні в будь-який час – і дітям, і дорослим, – говорить психологиня, – але вранці саме зараз вони просто незамінні. Адже від нашої «тілесності» зараз буде залежати, як ми впораємося з емоційним навантаженням, травмами, завданими ворожою атакою.
«Діти спираються на тілесність, тому обійми – якщо вони комфортні для дитини – дають відчуття захищеності», – каже психологиня. Тому, якщо ви бачите, що ваша дитина тривожиться, напружена або нервує через тривале перебування в укритті, зробіть з нею кілька простих речей, запропонованих Світланою Ройз у проєкті ЮНІСЕФ «Гратись і не боятись».
- Встановлюємо контакт з дитиною – гра «Інопланетянин». Уявіть себе інопланетянами, які не знають, як вітаються на Землі. Тому вони зустрічаються і вітаються, торкаючись ліктями, колінами, плечима, мізинцями і тільки наприкінці – за руку.
- Повернути відчуття заземлення та кордонів тіла, а також заспокоїтися допоможе гра «Веселі тваринки». Запропонуйте дитині постукати себе по грудях, як мавпочка, пострибати, як зайчик, струсити краплі води, як песик. У таку гру зручно грати під пісню «Я і Ти», яку співачка Світлана Тарабарова та психологиня Світлана Ройз створили спеціально для ЮНІСЕФ.
- Для ігор ви можете використовувати те, що точно є вдома чи навіть в укритті. Наприклад, за допомогою кольорової шкарпетки, одягненої на руку, можна когось зображувати. А ще можете запитати у дітей, що вони відчувають, загадувати загадки, рахувати, вчити пісні, танцювати.
- Використовуйте уяву для контролю емоцій та розслаблення.
Попросіть дитину уявити, що у неї на руці кошеня чи пташеня. Запропонуйте другою рукою погладити цю уявну тваринку, дуже маленьку й тендітну, – тому доторки мають бути ніжними. Коли побачите, що рухи дитини стали більш розслабленими, можна запропонувати погладити себе по голові та плечах так, як вона гладила тваринку.
- Застосовуйте дихальні вправи для подолання напруження.
Попросіть дітей уявити, що хтось із них – вітер, а хтось – пір’їнка. Вітер дме на пір’їнку, та кружляє, а потім діти міняються ролями. Залежно від сили дмухання має змінюватися сила «кружляння». Це допоможе повернути відчуття значущості середовища та контролю, активно видихнути та звільнитися від напруження.
Важливо пам’ятати, що зараз діти і дорослі навряд чи зможуть грати в ігри чи робити якісь практики із заплющеними очима – поки що ми можемо намагатися контролювати всі процеси.
Світлана Ройз, дитяча психологиня
Світлана Ройз запропонувала декілька простих ігор для зняття стресу у дітей
- «Доброго ранку» – промовляємо по-різному: «Добрий ранок, носику! Добрий ранок, щічки! Добрий ранок, вушка! Добрий ранок, шийко! Добрий ранок, плечики!» – торкаючись різних частин тіла (можливо, цілуючи). Треба пройтися так по всьому тілу.
- Ліпка. Це – розминати тіло, як тісто чи пластилін.
- Колобок. Спочатку «засипати» борошна – пройтися легкими рухами по всьому тілу, потім, «налити» води. Рухами, що гладять, робимо тісто, а потім ліпимо колобка – дитина сидить, обійнявши себе руками. А ми її обіймаємо за спинку. Розкриваємо руки – колобок «випекся».
- Поцілунки. «Квадратний», «трикутний», «овальний» – цілувати лобик чи щічку багатьма поцілунками так, щоб їх послідовність утворила форму.
- Малювання. На животику чи спинці малювати пальцем різні літери чи прості форми, а дитина має вгадати, що це.
- Будиночок. Ти – будиночок, у тебе підлога (ніжки), стіни (проходимо по всьому тілу доторками), дах (голова). Ти в будиночку (можна покласти руку на серце).
- Люлечка. Сісти за дитиною, обіймаючи її за спинку, можна погойдатися.
- Обійманці. Обійми мене сильніше, ніж я.
- Кенгуру. Дитина сідає животиком до нашого живота і міцно обіймає.
- Килимок. Простукати себе, все тіло, мов килимок.
- Орангутан. Стукати із криком «ЯЯЯЯЯ!» себе по грудній клітині, мов мавпа.
- Сніговик. «Ліпимо» з дитини сніговика. Просимо напружити всі м’язи, наче він змерз. А потім «гріємо сонечком» – а зараз вийшло сонечко і сніговик тане. І дитина розслабляється.
- Очищення. Сонечко чи вода проходить (з нашими доторками) по тілу зверху донизу – і змиває, освітлює все, що напружує, лякає, заважає.
- Можна робити масаж типу: «Рейки, рейки, шпали, шпали…»
«Якщо дитина в стресі, торкаємося тільки частин тіла, закритих одягом. Наші доторки – не поверхневі, не лоскочуть, а трохи проминають. Дитина може якусь гру просити повторювати багато разів – значить, ця гра для неї найтерапевтичніша», – говорить Світлана Ройз.
Діти, які зростають під час війни, залишаються дітьми. І ми – дорослі – повинні зробити все можливе, щоб війна не позбавила їх можливості сміятися та грати. Показуйте їм свою любов та підтримку кожної миті – нехай сяють усмішки на обличчях українських діток!
Любов Базів. Київ
Фото взяті з ФБ Світлани Ройз