Хіміотерапія на основі платини, зокрема цисплатин і карбоплатин, є порятунком для дітей з певними видами раку. Ці методи лікування, наприклад, трансформували прогноз при гепатобластомі, рідкісному виді раку печінки, що найчастіше діагностується в дитинстві, підвищивши показник п’ятирічного виживання з 20% до понад 80% для локалізованих пухлин.
Однак ці препарати, пошкоджуючи ДНК ракових клітин, також можуть спричиняти мутації в ДНК здорових клітин, потенційно збільшуючи ризик виникнення нових видів раку в майбутньому. Ці мутації задокументовані у дорослих, але картина для дітей менш зрозуміла. Нове дослідження, опубліковане в журналі Science, прагнуло глибше зрозуміти довгостроковий вплив платинових агентів на дітей, які лікувалися від гепатобластоми.
У дослідженні вивчалися діти, які проходили платинову терапію з подальшим хірургічним видаленням пухлини. Дослідники брали зразки тканин печінки (як здорових, так і ракових), а також кров пацієнтів, аналізуючи їх за допомогою складної техніки секвенування ДНК під назвою NanoSeq.
Потім результати секвенування порівнювалися з результатами дітей, які отримували лікування іншими препаратами, або не отримували його до операції, а також з тканинами печінки плода. Було виявлено, що вплив платинових агентів призвів до сотень мутацій у генах (в середньому 2 200 на зразок печінки) – рівень мутацій, який зазвичай спостерігається у печінках дорослих. Іншими словами, платина “зістарила” клітини печінки у лікованих дітей, зробивши їх більш схожими на клітини печінки дорослих.
Кількість мутацій також зростала пропорційно до впливу платини: діти, які отримували лише цисплатин, мали меншу кількість мутацій, ніж ті, хто отримував і цисплатин, і карбоплатин. Автори дослідження зазначають, що ці мутації можуть збільшити ймовірність розвитку патологій печінки або виникнення вторинних пухлин.
“Ми виявили багато генів, пов’язаних з раком, але також і гени, асоційовані з довгостроковими змінами метаболізму печінки”, – сказав Фуад Рухані, один з авторів статті та професор Лондонського університету. Проте він наголосив, що “це зовсім не означає, що ці клітини обов’язково стануть раковими з часом. Ми лише говоримо про наявність доказів потенціалу цих клітин спричиняти проблеми в майбутньому”.
Клітини печінки мали значно більше мутацій, ніж клітини крові, незважаючи на те, що хіміотерапія є системним лікуванням. “Платина по-різному впливає на клітини печінки порівняно з іншими клітинами. Можливо, вона метаболізується по-іншому, або клітини печінки по-іншому відновлюються, ми насправді ще не знаємо”, – сказав Рухані. Це може означати, що печінка була більш чутливою до впливу платини, або навпаки: ступінь мутацій може пояснити, чому ця печінка захворіла спочатку.
У супровідній статті Санджів Васудеван та Дональд Вільямс Парсонс, обидва професори Медичного коледжу Бейлор у Х’юстоні, написали, що висновки “надають вагомі докази для проведення досліджень довгострокового стану здоров’я дітей, які пройшли лікування раку печінки, після тридцятирічного віку”.
На думку авторів дослідження, його головний внесок полягає у встановленні факту пошкодження, що дозволить лікарям уважніше спостерігати за цими пацієнтами протягом їхнього життя та виявляти проблеми на ранніх стадіях, зазначив Рухані.
Але це може мати й перспективний вплив на лікування. “Якщо ми зрозуміємо механізм, чи зможемо ми з часом розробити хіміотерапевтичні препарати наступного покоління, які будуть високоефективними у лікуванні раку, але при цьому майже не впливатимуть на здорові тканини?”, – запитав Рухані.
Джерело: www.statnews.com