Український авіаційний сектор зберігає важливі технічні можливості та приносить іноземну валюту. Відсутність державної допомоги може призвести до зниження конкурентоздатності.
Авіаційна сфера лишається одним із нечисленних секторів економіки України з високою вартістю, тривалими циклами інвестування та великим експортним результатом. В умовах широкомасштабної війни вона не тільки утримує важливі технічні навички та робочі місця, а й продовжує продукувати валютні та податкові доходи. У цих обставинах для держави суттєво і далі підтримувати авіаційну сферу в Україні, вважає голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційна сфера – один із небагатьох секторів із високою доданою вартістю, тривалими інвестиційними періодами та значною експортною вигодою. У воєнний час вона не тільки зберігає важливі компетенції, а й продовжує приносити валютні кошти та податки”, – підкреслив Руслан Мельниченко.
Припинення спеціальних режимів та підйом ціни капіталу
Разом з тим, за його словами, урядове рішення про відміну з 1 січня 2025 року спеціальних податкових умов для літакобудування вже має негативні фінансові наслідки. Даний підхід до регулювання створив збільшення собівартості, зруйнував обігові кошти та викликав ризик зриву угод, в яких податок на прибуток не був врахований у цінах.
Руслан Мельниченко зазначив, що для авіаційної сфери, яка має довгий термін створення та сертифікації, це означає не просто збільшення податкового тиску, а підняття ціни капіталу та втрату можливості конкурувати.
“Для галузей із тривалим терміном розробки та сертифікації це означає підняття ціни капіталу та зниження можливості конкурувати саме тоді, коли країні потрібні робочі місця, експорт та технічна незалежність”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Захистили авіаційну галузь завдяки преференціям
Окремо Мельниченко заперечує поширену думку про низьку ефективність галузевих пільг. За його словами, через пільги, котрі діяли в авіаційній сфері до 1 січня 2025 року, Україна зберегла весь ланцюг створення та забезпечення авіатехніки, втілила в життя нові типи літаків і моторів, а програми модернізації дали можливість втримати робочі місця і компетентних робітників.
“На ринку обслуговування та ремонту гелікоптерів радянського виробництва після ремонтних робіт в Україні термін служби машин становить 4-8 років, а приблизно 40% валютної виручки від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “тривалі” галузі повертають державі більше коштів за рахунок зарплат, ПДВ у ланцюгах постачання та експорту, ніж за рахунок миттєвого податку на прибуток у рік інвестицій”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як засіб зниження вартості капіталу
Другим системним фактором Мельниченко називає регуляторну прогнозованість.
“Другий системний фактор – регуляторна прогнозованість. ЄС застосовує суворі імпортно-експортні обмеження щодо рф, але супроводжує їх докладними винятками і перехідними умовами, щоб чесні оператори могли планувати поставки та послуги. Коли тлумачення норм “походження/території” для виробів довоєнного виготовлення з третіх країн є однаковими, бізнес знижує операційні витрати і премію за ризик; коли ж ні – зростають собівартість, розриви ланцюгів і кредитні спреди. Для авіації це прямо перетворюється у втрату прибутковості на експортних контрактах і відтік кадрів”, – зазначив він.
У цьому контексті головну роль, за словами Мельниченка, може відіграти спеціальний режим Defence City, що надає податкові полегшення та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його погляд, Defence City може стати основним засобом зниження ціни капіталу та відновлення циклів інвестування зокрема у виробників із подвійним призначенням.
Законодавство передбачає дію спеціального режиму до 2036 року, формування реєстру резидентів Міністерством оборони України, а також податкові заохочення та спрощення митних формальностей.
Варто відзначити, що серед податкових стимулів звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК грошей у свій розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів Defence City діятимуть спрощені митні формальності; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна допомога релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі потреби.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційної сфери є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Ключова для авіації норма – знижений поріг “кваліфікованого доходу” для вступу (в резидентство Defence City – ред.): 75% для більшості резидентів і 50% – для підприємств літакобудування. Саме цей 50-відсотковий поріг враховує структуру виручки авіаційних моторів, бортової електроніки та компонентів із суттєвою долею цивільних продажів і відкриває доступ до режиму для широкого кола виробників”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, уникнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на “інвестиційний буфер” для науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань та сертифікації з тривалим терміном повернення коштів.
Тривалі інвестиції замість недовгого фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко наголошує на необхідності стратегічного вибору держави.
“Сьогодні вибір полягає не між “надавати пільги” чи “економити бюджет”, а між двома моделями прибутків держави: коротким фіскальним приростом за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і стабільним потоком податків і валюти за рахунок зростання експорту, зайнятості й технічної бази”, – зауважує юрист.
За його словами, всесвітній досвід доводить, що відновлення втрачених авіаційних компетенцій триває десятиліттями та коштує набагато більше, ніж їхнє збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, оптимальним є курс на тривалі інвестиції в авіацію з прозорими правилами та вимірюваним результатом: 50% поріг для літакобудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, полегшення торгівлі та уніфікація імпортних трактувань. Це зменшує вартість капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість і зміцнює обороноздатність”, – підсумував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотних літальних апаратів, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які росія використовує для масованих ударів по території України.
Під час підготовки основних законопроєктів, які створюють правову основу для запуску Defence City – спеціального режиму підтримки оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної галузі були враховані частково.
Зокрема, не були враховані ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не лише контракти Міноборони, а й міжнародні угоди у сфері оборони та подвійного використання. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з літакобудування. Не було підтримано і ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами літакобудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Крім того, не була помʼякшена норма щодо відсутності відкритих кримінальних справ проти компаній.
Незважаючи на наявність усіх підзаконних актів та проголошену готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як вже говорилося, отримало лише одне підприємство.
Очевидно, йдеться не про брак зацікавленості з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та надзвичайно жорсткі критерії відбору, що звужує коло можливих резидентів.
Після початку роботи спеціального режиму стало ясно, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційної сфери, перешкоди залишаються стримуючим фактором, навіть попри очевидні фінансові переваги.
У такий спосіб виникає небезпека того, що Defence City може перетворитися в режим для відібраних великих гравців, і не стане масовим інструментом розбудови оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує доопрацювання. Йдеться не про зміну концепції, а про точкове спрощення процесів, чіткіші критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний ефект для галузі можуть залишитися дуже низькими.