На згадку про Владислава Яковенка, позивний «СКАЛА» Хвилина мовчання 05.08.2026 09:00 Укрінформ
Цінував життя, родину, батьківщину та вірив у світле майбутнє
Владислав Яковенко «СКАЛА» народився 26 квітня 1999 року в селі Пологи Теплицького району Вінницької області, проживав у селі Бубнівка Гайсинського району. Закінчив Національний університет біоресурсів та природокористування України за спеціальністю «машиніст шліфувальних установок». Працював у ПрАТ «Зернопродукт МХП» у місті Ладижин. Паралельно з навчанням в університеті закінчив військову кафедру, здобувши звання молодшого лейтенанта.
Прагнув жити у великому місті, розбудувати успішну справу. У 18 років придбав свій перший транспортний засіб, причому – власним коштом. У 2019-му під час навчання створив сім’ю, разом з дружиною Юлією мешкав у Києві. Згодом у подружжя народилася донька Поліна.
Владислав завжди був сповнений енергії, цілеспрямований, прагнув свободи, досягав усіх поставлених цілей. Мав розвинене почуття справедливості. Був чудовим, люблячим, вдячним сином, братом, племінником, онуком. Найкращим, уважним, турботливим чоловіком і батьком.
За словами дружини Героя Юлії, Владислав любив життя, свою родину, країну та вірив у щасливе майбутнє. «Його відвазі та впевненості у власних силах міг би позаздрити кожен. Цьому обов’язково навчатиму нашу доньку».
З початку повномасштабного вторгнення був одним із організаторів підготовки рідного села до оборони (блокпости, чергування, всі організаційні питання).
«Мене часто запитували: «Він такий серйозний і часто злий, як ти з ним живеш?» Але поруч зі мною це була найніжніша і найтурботливіша людина», – так Юлія згадує свого чоловіка. Вона пам’ятає його як чоловіка, який умів підтримати, розвеселити, подбати та бути справжньою опорою. Їх поєднувало глибоке взаєморозуміння та любов. Владислав дуже любив дружину і доньку, називав їх «мої дівчатка».
З листопада 2022 р. служив у Збройних силах України. Позивний «Скала» отримав завдяки своїй силі, рішучості та безстрашності – він завжди йшов першим, чи то в розвідку, чи то в бій.
З 9 листопада 2022 р. по 7 січня 2023 р. навчався за програмою курсу підвищення кваліфікації осіб офіцерського складу Збройних сил України» за спеціальністю: бойове застосування аеромобільних (повітрянодесантних), десантно-штурмових, гірсько-піхотних і морської піхоти зʼєднань, військових частин, підрозділів. 30 грудня 2022 року був призначений командиром десантно-штурмового взводу у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ.
Брав участь у боях під Кремінною (Серебрянський ліс), Купʼянський напрямок (Перший Лиман). За словами побратимів, «Скала» не боявся нічого, ризикував, прикривав усіх, завжди йшов першим. Отримав мінно-вибухове поранення: осколок влучив через плече і зупинився перед сонною артерією. Після реабілітації повернувся до строю.
Командир роти з позивним «Титул» згадує, що познайомився з Владом на початку січня 2023 року. Тоді до бригади після курсів підвищення кваліфікації прибули четверо лейтенантів, серед них був і «Скала». Ми тоді штурмували позиції противника в Серебрянському лісництві. Влад хотів піти на штурм з хлопцями, а я попросив його залишитися на командно-спостережному пункті. Того дня Влад організовував евакуацію, допомагав із пошуком поранених і завдяки його швидким рішенням вдалося врятувати багато життів.
«Потім у січні та лютому 2023 року ми стояли в обороні й відбивали штурми противника. Іноді виїжджали в Лиман, де проводили заняття для сержантів і солдатів. Влад добре справлявся з цим, пояснював бійцям елементи бойової підготовки. З першого дня він здобув авторитет у підрозділі. Мені подобалося, що в моїй роті є такий командир взводу», – додає «Титул», командир роти.
У 2024 офіцер пройшов селекцію ССО (Q-курс), перевівся до 140-го центру ССО Збройних сил України. Він мав надзвичайно складну підготовку, величезний багаж знань і навичок. Капітан Владислав Яковенко був командиром групи спеціального призначення, роти спеціального призначення, загону спеціальних операцій.
Загинув Владислав 7 липня 2025 року в районі населеного пункту Садки Сумської області. У стрілецькому бою він зазнав вогнепального поранення і вісім годин боровся за життя. Йому було 26 років…
Побратими з групи, якою командував Владислав, розповідають, що «Скала» був рішучим та досвідченим командиром, його поважали в колективі та бачили в ньому лідера. Свій життєвий шлях він прокладав через випробування, які завжди блискавично долав. Він мав і силу, і розум, щоб звертати гори. І невимовно боляче, що зараз про це лишилися тільки спогади…
Поховали воїна у селі Бубнівка Вінницької області.
У захисника залишились мама, батько, дружина, донечка, брат і велика родина, яка його любила та підтримувала у всьому.
Владислав нагороджений відзнаками: «Ветеран війни – учасник бойових дій», «Срібний хрест» та почесним нагрудним знаком «Іду на Ви» IV ступеня.
«Влад був надзвичайно сильним і сміливим сином своєї держави. Його дуже хвилювало майбутнє країни, в якій ми повинні виховувати наших дітей. За ним йшли у найтемніші часи і не боялись, бо він був попереду. Коли все довкола трусило від вибухів, він не боявся і безстрашно дивився ворогу в саму душу. Любимо тебе назавжди», – сказала дружина Юлія.
Марія, волонтерка та засновниця бренду одягу Brave Samurai Company, запропонувала Юлії відкрити збір памʼяті й допомогти його групі.
Мета збору – 354 тисячі гривень на 2 тепловізійні багатофункціональні монокуляри Falcon CLE625 V2 inFOV. За 2 тижні вдалося зібрати 172 тисячі гривень. Підприємство, де працював Владислав, відгукнулося і подвоїло суму, а благодійний фонд «МХП–Громаді» Вінницького хабу додав решту коштів та закупив монокуляри для побратимів «Скали».
Зовсім нещодавно, 18 червня 2026 року, на честь Владислава провели турнір памʼяті. А 28 червня під час «Забігу Честі» (засновано в пам’ять про Олексія Чубашева – військового журналіста і майора ГУР МО) Юлія пробігла дистанцію 5 кілометрів. На Алеї Хоробрих у Києві на ВДНГ встановили портрет Владислава Яковенка.
Фото з: yakovenko.memorial.ua, сайту Книга Героїв, сайту https://requiem.army/
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять ССО Війна з Росією Хвилина мовчання