Вшанування розвідника Віталія Чорногора (псевдонім «Сапсан») Хвилина пам’яті 28.07.2026 09:00 Укрінформ
З 2014 року був волонтером, а з моменту повномасштабного вторгнення захищав свою рідну Київщину
Віталій народився 16 грудня 1962 року у Переяславі на Київщині. У 1980 році завершив навчання у місцевій загальноосвітній школі, потім здобував освіту на факультеті електрифікації сільського господарства Української сільськогосподарської академії (нині – Національний університет біоресурсів і природокористування). Саме тоді він зустрів свою майбутню дружину, з якою після завершення навчання повернувся до рідного міста.
Працював на посаді електромонтера у місцевому Районі Електричних Мереж, а в період 1987-1989 років проходив строкову військову службу у танкових підрозділах на території Угорщини. Після служби працював на заводі “Точмаш” – обіймав посади енергетика, майстра, був головою профспілкового комітету. Надалі займав керівні посади у ряді комерційних організацій, а також займався питаннями захисту довкілля Переяслава та утримував господарство з домашньою птицею.
За спогадами його дружини Олени, Віталій обожнював птахів, особливо диких хижих – соколів, сапсанів, яструбів, орланів, кібчиків. Найбільше, за її словами, чоловікові подобався саме сапсан – один із найрідкісніших і найшвидших хижих птахів у світі. Навіть електронна пошта Віталія містила назву цього птаха.
Дружина згадує, що чоловік був надзвичайно працьовитим та мав “золоті руки”: він доглядав як за подвір’ям, так і за садом, власноруч виготовив газонокосарку та зварювальний апарат.
У 2014 році подружжя планувало спільно долучитися до оборони України на сході, закуповуючи для цього все необхідне. Проте зрештою Олена та Віталій стали волонтерами. Жінка згадує, що Віталій був дуже обізнаним у підборі спорядження для військових та в організації його доставки.
Чоловік пішов добровольцем до військкомату в перший же день повномасштабного вторгнення РФ. Його призначили начальником розвідки. Воював на Київщині – зокрема, в районі Макарова.
“Він пішов свідомо, без жодних коливань. Подивився мені в очі – і я зрозуміла, що він дуже хоче, щоб я його відпустила. Я відповіла: “Добре, але тільки якщо підемо воювати разом”. Ми разом поїхали, але, на жаль, я не змогла потрапити до війська, проте не зупинилася і вирушила волонтеркою до його підрозділу”, – розповідає Олена.
Жінка доставляла для підрозділу Віталія необхідні речі – сокири, пили, ковдри, біноклі, продукти харчування, а згодом і медикаменти, одяг, термобілизну. Вони вірили в перемогу України абсолютно, без жодних сумнівів, каже Олена.
Востаннє вона розмовляла з чоловіком 3 квітня 2022 року. Того ж дня він загинув, підірвавшись на міні у селі Гоголів Броварського району.
Тіло «Сапсана» знайшли та забрали лише через два тижні. Чоловіка поховали у Переяславі. На могилі Віталія Чорногора вибитий його псевдонім, а поруч – зображення його улюбленого птаха.
За ініціативою товариства “Просвіта” у 2022 році одну з вулиць у рідному місті воїна перейменували на його честь. Олена продовжує волонтерську діяльність: з 2023 року жінка співпрацює з волонтерським центром у Данії.
Вічна пам’ять Герою!
Фото з родинного архіву
За матеріалами Переяслав.City
Підготовлено Українським національним інформаційним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять Розвідка Війна Війна з Росією Хвилина мовчання