Пам’яті молодшого лейтенанта, пластуна Андрія Марківа (позивний «Маркіз») Хвилина мовчання 07.08.2026 09:00 Укрінформ
Був вірним Богові та Україні
Андрій Марків народився 3 серпня 1994 року в місті Надвірна Івано-Франківської області в родині військовослужбовців. З дитинства зростав у атмосфері честі, відповідальності та любові до Батьківщини. Ще навчаючись у Надвірнянському ліцеї №2, виявив себе кмітливим та активним учнем, брав участь у шкільному житті.
Важливе місце в житті Андрія посідав Пласт. З 2008 року він пластував у гуртку «Орли» підготовчого куреня ім. Северина Наливайка у Надвірній. У 2010 році, під час відзначення дня Покрови у рідному місті, склав пластову присягу, обравши життєве кредо: «Бути вірним Богові та Україні». Активно допомагав у вихованні молодших товаришів, організовував табори для молоді.
Після завершення школи юнак вступив до Надвірнянського фахового коледжу Національного транспортного університету, який закінчив у 2014 році за спеціальністю «механік». Далі продовжив здобувати освіту в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, де отримав ступінь бакалавра з транспортних технологій.
Особливим місцем сили та відпочинку для Андрія завжди були гори. Ще з юності він любив вирушати в походи, а зимові Карпати надавали йому особливої енергії. Захоплювався катанням на сноуборді, любив риболовлю та мріяв, як згодом ділитиме це захоплення із сином.
У 2014-му, як і багато молоді, долучився до Революції Гідності в столиці, виборюючи свободу України.
У 2015 році Андрій Марків був призваний на строкову службу, де вступив до лав Національної гвардії України. А згодом свідомо обрав шлях професійного військового, підписавши контракт. Служив хлопець в елітному спецпідрозділі НГУ «Омега». Брав участь в АТО/ООС на сході країни.
Після звільнення в запас Андрій працював на СТО, будував цивільне життя, одружився. У 2020-му в родині народилася донька.
На початку повномасштабного вторгнення кадровий військовий без вагань повернувся до лав Збройних сил, до знайомої «Омеги». Він служив офіцером зі зв’язку окремого загону спеціального призначення.
Бойовий шлях Андрія пролягав через найгарячіші точки: Київщину, Чернігівщину, Харківщину, Сєвєродонецьк, Серебрянський ліс, Торецьк, Часів Яр та Покровський напрямок. Завдяки його витривалості та рішучості підрозділу вдавалося проходити найскладніші випробування — зокрема, під час боїв за Часів Яр Андрій із побратимами 40 днів провів у підвалі й вивів усіх воїнів живими.
У другому шлюбі торік в Андрія народився син. Андрій був надзвичайно люблячим та турботливим батьком. Як згадували рідні, чоловік понад усе прагнув миру, прагнув повернутися додому й бачити, як росте його син, щодня поруч, а не через екран телефону. Дуже чекав, коли у малюка з’явиться перший зубчик.
Але 12 січня 2026 року молодший лейтенант Андрій Марків загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Родинське Покровської громади на Донеччині. Під час бою він отримав поранення обох ніг, побратим надав йому першу допомогу й перетягнув у бліндаж, однак через щільний обстріл ворожих дронів вчасна евакуація була неможливою, і воїн помер від втрати крові.
Перед цим бойовим виходом він надіслав дружині своє останнє повідомлення: «Доброго ранку, кохання моє, я вас неймовірно кохаю, будьте чемні і дивіться одне за одним».
За мужність і героїзм Андрій Марків був відзначений орденом «За мужність» III ступеня, відзнакою Президента України «За оборону України», нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу», відзнакою Івано-Франківської ОДА «За бойову звитягу», медаллю Івано-Франківської облради «Лицар бойового чину» та відомчою вогнепальною зброєю від МОУ.
Указом Президента України №554/2026 від 27 червня 2026 року лейтенанту Андрію Марківу посмертно присвоєно найвище державне звання — Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Про це у Фейсбуці повідомила голова Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук.
31-річного захисника поховали на Алеї Слави у рідній Надвірній. У нього залишилися батьки, сестра, дружина та двоє дітей.
Вічна шана Герою!
За матеріалами: Історія Пласту, Експрес
Джерела: сторінки у Фейсбуці Світлани Онищук, Анни Мурал, онлайн-меморіалу «Книга Героїв»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять Загибель Хвилина мовчання