«Під прицілом САУ “CAESAR” – точки запуску російських дронів» – командир гармати 28.07.2026 10:43 Укрінформ
Головний сержант артилерійського взводу Дмитро Жук – про те, як самохідна артилерійська установка «CAESAR» влаштовує ворогу «апокаліпсис»
Дмитро Жук, позивний «Гері» – військовослужбовець 148 окремої артилерійської Житомирської бригади Десантно-штурмових військ, яка наразі є найефективнішою артбригадою ЗСУ та передовим підрозділом Сил оборони.
Його юність збіглася з війною. Двадцятитрирічний головний сержант артилерійського взводу несе службу на посаді командира гармати «CAESAR» («Цезар»), яка успішно знищує особовий склад та техніку противника.
Кореспондентці Укрінформу вдалося поспілкуватися з Дмитром у проміжку між його бойовими завданнями. Військовослужбовець розповів, зокрема, про особливості експлуатації французької САУ, «важливі» цілі та мотивацію продовжувати боротьбу.
БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ У ЩАСТІ
«Гері» родом із Житомирщини. Після школи здобув кваліфікацію машиніста автомобільного крана. Каже, що спробувати себе у професії ще не встиг – не вистачило часу.
Після професійного училища Дмитро певний час працював на агрофірмі. Розуміючи, що попереду строкова служба, вирішив укласти контракт із ЗСУ. Обрав 148 окремий гаубичний самохідний артилерійський дивізіон і в березні 2021 року вступив до лав війська, а восени був направлений у зону проведення ООС.
– Наша ротація мала відбутися наприкінці лютого 2022 року, – розповідає військовий. – Перші гармати дивізіону вирушили на завдання ще 20 лютого, коли надійшла інформація про значне скупчення сил противника. У ніч на 24 лютого я був у наряді. Ми з побратимом стояли й розмовляли, і було відчуття, що це затишшя перед бурею. У певний момент по рації пролунало: бойова тривога, загальний збір, усі по машинах… За п’ять хвилин ми вже були готові.
Тоді Дмитро працював на САУ «Акація» радянського виробництва. Каже, що гаубиця добре виконувала свої функції. На початку повномасштабного вторгнення в ній доводилося навіть ночувати. Воїн згадує сніг, морози та відчуття, ніби прокидався в морозильній камері. Зауважує, що це не впливало на бойовий дух.
– Війна для мене почалася з населеного пункту Щастя Луганської області, де й відбулося бойове хрещення нас, молодих і недосвідчених, – згадує воїн. – На той час мені було 19 років. Тоді страху не відчував. Бачив вогонь, але не мав часу боятися. Ми були на адреналіні. У певні моменти не відчувалося ані голоду, коли банку тушонки ділили на чотирьох, ані втоми. Перший страх у мене з’явився ближче до літа, адже ми вже багато чого побачили і пережили.
Після Щастя підрозділ «Гері» вирушив до Сіверськодонецька. Там артилеристи працювали приблизно два місяці. Його «Акація» тоді допомагала знищувати колони росіян.
– Я не знаю, в яких масштабах передати виконану нами роботу. От уявіть, що ми займали позицію на якійсь височині, звідки відкривався чудовий краєвид, і вдалині бачили дорогу, а на ній – протяжність диму на два кілометри. І в той момент розуміли, що горить колона, по якій ми щойно працювали, – ділиться військовий.
За роки війни Дмитро воював на Луганщині, Донеччині, Харківщині, Запоріжжі, а тепер виконує завдання на Олександрівському напрямку. Фронт він залишає лише під час короткострокових відпусток.
АРТИЛЕРИСТИ ПІВТОРИ ДОБИ ВИБИВАЛИ ВОРОГА З БУДИНКІВ
У 2023 році на базі 148 дивізіону було створено 148 окрему артилерійську Житомирську бригаду. Тоді в підрозділі відбулося переозброєння, і «Гері» пересів на САУ «CAESAR».
– Нова САУ мені одразу сподобалася, – ділиться артилерист. – Вона перевершує «Акацію» за ефективністю. Я просто їду, а комп’ютер показує напрямок стрільби. Біля якоїсь посадки ми відпрацьовуємо, далі кудись переїжджаємо і ховаємось. А поки вони (росіяни, – ред.) щось запускають у небо, щоб нас знайти, вже їдемо в інший населений пункт і звідти починаємо працювати.
За його словами, «CAESAR» стріляє влучно, знищуючи та уражаючи цілі. «Гері» пригадує кілька випадків, якими пишається найбільше.
Зокрема, під час Запорізького контрнаступу артилеристи півтори доби вибивали росіян із будинків, аби штурмовики ЗСУ змогли зайти в населений пункт. Ділянка була небезпечною, адже ворог постійно відкривав вогонь із вікон. Артилерія настільки добре відпрацювала по противнику, що захисники увійшли туди, не застосовуючи стрілецької зброї.
– Ще пригадався один випадок із весни минулого року, коли росіяни хотіли наступати на Андріївку Донецької області. Ішов майже батальйон броньованої техніки та живої сили, по якій почала працювати наша артилерія. Вони вибігали посеред поля і просто тікали у зворотному напрямку. Машини масово палали, а на землі лежала купа їхніх. Це було видовище, як у фільмі про апокаліпсис, – ділиться Дмитро.
«ДІСТАЄМО НА ВІДСТАНЬ ДО 40 КМ»
Він зауважує, що тепер на мобільність САУ «CAESAR» суттєво впливає активність дронів.
– Відпрацьовуємо по тому, що можемо вразити, а вражаємо ми далеко – до 40 км. Наша гармата доволі точна. Тепер переважно працюємо по живій силі та точках запуску їхніх FPV та БпЛА. Це наші пріоритетні цілі, – пояснює він.
В екіпажі гаубиці – четверо військовослужбовців. Разом із ними на завдання їздить мобільно-вогнева група з двох воїнів, які прикривають небо, поки працює гармата.
У підпорядкуванні Дмитра – чоловіки віком за 30 років. На запитання, чи слухають його, 23-річного командира, підлеглі, відповідає:
– Я наймолодший не тільки в екіпажі, а й у своєму підрозділі. Вік на війні не має значення, адже важливий досвід. У моєму екіпажі кожен знає, що треба робити. Я не переймаюся, що в когось щось не вийде або хтось підведе. Люди, з якими працюю, не скаржаться і не мають страху. Та й у них настрій покращується, коли мені надходить інформація, що знайдена ціль і треба по ній відпрацювати.
«ЦИВІЛЬНИМ ТРЕБА ЖИТИ, ХОДИТИ НА РОБОТУ Й ДОПОМАГАТИ ЗСУ»
– Дмитре, наскільки розумію, ваш трирічний контракт уже закінчився, але ви продовжуєте воювати. Що вас мотивує це робити?
– Мій контракт закінчився у 2024 році, тож служитиму до завершення воєнного стану. У певний момент я поставив собі запитання, а що буде з моїм майбутнім, якщо не перебуватиму тут. Я не хочу і не дозволю, аби хтось прийшов і почав мені нав’язувати правила життя, мову спілкування, чи щоб у мене щось відібрали. Я відстоюватиму своє за будь-яку ціну, і це для мене справа принципу.
На початку мене мотивував наш народ. У мене було відчуття, що ми маємо перевагу, бо з нами люди і ми працюємо разом. Коли на одну нашу гармату припадало сім російських, було дуже важко, але хотілося воювати, бо за нами стояв народ. Не потрібно було нічого просити, люди самі допомагали. Тепер усе кардинально змінилося.
Вирішив, що маю бути тут, аби моє майбутнє, майбутнє моїх молодших братів, матері, дружини, доньки було в Україні. Звісно, можна втекти від цього всього і жити добре десь в іншій країні, але я цього не прагну.
– А ваш екіпаж у чому черпає сили?
– Ми просто тримаємося. Фізичні сили є завжди. Тими, хто хворіє, опікуються медики. Я повідомляю комбата, що є військовий, який потребує звернення до лікаря, і згодом приїжджає той, хто може його замінити. Наших військовослужбовців також періодично скеровують на відновлення, бо людям треба подбати про спину, руки, ноги, очі й душу.
Я морально дуже виснажений. Буває, що мене просто накриває. Я вже дуже довго тут і просто не встиг пожити тим життям, яким би мав.
Треба частіше вживати магній – і тоді все буде добре. Мені це допомагає.
– Чи відчуває ваш підрозділ брак людей?
– Нам потрібні люди. Останнім часом прибувають чоловіки віком 50–60 років, і виходить, що в нас є робоча сила, але вона не задіяна, бо не може. Наприклад, на завдання їдуть семеро людей, а активно й ефективно щось роблять лише троє, бо інші – старші, і з них багато не витягнеш. Молоді тепер дуже мало. Я вважаю, що найефективніший вік для служби у ЗСУ – 23–45 років.
– Що б ви зараз порадили цивільним?
– Треба набратися терпіння і жити, бо іншого виходу немає. І допомагати ЗСУ. Та й на роботу варто ходити, бо це корисно для нашої економіки.
Хочеться, щоб люди трохи заспокоїлися, бо це вже зухвалість, коли кажуть: «Та я нікому нічого не винен». Дехто говорить, що буде боронити своє місто чи область, коли вони (росіяни, – ред.) вже зайдуть туди. Та ні, так не буде. Вони спочатку знищать усе КАБами, ракетами, «шахедами», а коли вже не буде живого місця, зайдуть.
Це все треба якось зупиняти. Бо якщо його лише трохи придушити, знову набереться сил і з’явиться.
Фото надано Дмитром Жуком
БПЛА ЗСУ Військові Житомирщина ООС Щастя Війна з Росією CAESAR Артилерія FPV-дрон