Безекіпажний човен Barracuda: група однодумців та машинний розум Репортаж 02.04.2026 14:48 Укрінформ «Хижа рибина-камікадзе», якою орудують на дистанції до 20 тис. км, транспортує на собі до 300 кг вибухівки
Баракуда, також сфірена, чи морська щука – вид великих хижих риб. Вони відрізняються своєю войовничістю та проворністю, мають чудовий зір, здатні пожирати навіть скалозубів, отрути яких вистачає, щоб умертвити 30 дорослих людей. Саме за такими засадами функціонують безекіпажні катери українського виробництва, які самостійно змайстрували та запустили в дію бійці однойменного спецпідрозділу, підпорядкованого 40 окремій бригаді морської піхоти 30 корпусу морської піхоти.
Модульна структура човна надає можливість розташовувати різноманітні типи озброєння – від потужних мін до гранатометів. Це – зброя, розроблена так, щоб проникати туди, де її ніхто не очікує і звідки не повертаються.
На тестах унікального безпілотного човна Barracuda на Півдні України побували репортери Укрінформу.
ЦЕ НІБИ ВИБУХ П’ЯТИ «ШАХЕДІВ»
Хоч і прибули ми на місце тестувань зарано, робота у підрозділі вже кипіла – хлопці готувалися до нової задачі. Ми спостерігали за ними: рухи відточені та скоординовані, а під час роботи чоловікам виходило ще й жартувати, тому атмосфера була дуже товариська. До нас підійшов високий молодий чоловік. Це командир підрозділу «Баракуда» на псевдо «Коп». У минулому він займав керівну посаду в поліції, але в перший день війни пішов добровольцем до ЗСУ.
«Коп»
– Човни застосовуємо як камікадзе. На щастя, ми дійшли до того, що подібні завдання вже виконують роботи, а не люди. Човни із завдання не вертаються, це тил ворога – кожного разу застосовуємо нову техніку, – розповідає «Коп».
Зі слів командира підрозділу, перевага Barracuda полягає в тому, що цим човном можливо керувати на відстані до 20 тисяч кілометрів. Тобто пілот перебуває зовсім в іншому місці. Човен несе на собі вибухівку, може транспортувати різні види озброєння, зокрема FPV-дрони. У БЕК вмонтовано штучний інтелект, а також сучасні системи трекінгу та дистанційного керування. Вони мінімізують ризик допущення помилок та гарантують надійний рух за будь-якої погоди. Швидкість човна сягає 100 км за годину, також він обладнаний камерою.
– Це все дистанційно стріляє, вибухає, злітає з нього та знищує супротивника, – посміхається «Коп».
Просимо командира згадати «найяскравіший» епізод вдалого застосування човна.
– Кожен епізод – яскравий. Багато разів вражали особові склади ворога та техніку. Човен несе на собі до 300 кг вибухівки – це завжди ефектно. Це ніби вибух п’яти «шахедів», – жартує чоловік.
ЯК ЗІЙШОВ НА БЕРЕГ, ХОТІВ ЦІЛУВАТИ ЗЕМЛЮ
Екіпаж човна – ціла група. Це штурман, який досконало знає водні протоки та вправно оминає ворожі РЕБи. Також у команді є другий пілот, люди, відповідальні за спорядження човна вибухівкою, та група вогневого прикриття.
– Для пілотування човном необхідно враховувати дуже багато факторів, це складний і відповідальний процес. Це серйозна штука, яка серйозно споряджена і має дістатися туди, куди треба. Підготовка пілотів іде колосальна. Сподіваюся, згодом пілотування подібними човнами навчатимуть на тренажерах. А поки що тренуємося, як сьогодні, – каже «Коп».
Він зауважує, що досі не бачили техніки, ідентичної цій, на озброєнні у росіян.
Також командир акцентує, що в підрозділі зібралися виключно однодумці, «випадкових» людей тут немає.
– У нас закритий підрозділ. Ми всі приятелі. У минулому – бізнесмени, поліцейські… – каже він.
Тепер вже з усмішкою «Коп» пригадує перші БЕКи, які збирали в підрозділі.
– Півтора року тому, коли ми тільки розпочали роботу зі створення безпілотних човнів і в наш успіх ніхто не вірив, один з перших човнів пішов на позиції супротивника – і ми втратили з ним зв’язок. Він заглох неподалік від позицій ворога. На виготовлення іншого на той час у нас пішло би десь два місяці, до того ж ми не хотіли втрачати човен з вибухівкою. Ми з побратимом вирішили поплисти за ним на гідроциклі. Вийшли ввечері, дісталися «баракуди» та на мотузках потягли човен за собою. Але заглох і наш гідроцикл. Ми просиділи у воді майже цілу ніч, течією нас почало відносити до ворожого берега – і тоді я вже попрощався із життям. Такої чорної води не бачив ніколи, водночас ніколи ще не відчував себе таким безпорадним. Дивилися в небо, щоб не прилетів дрон. Весело було… Проте якимось дивом мій товариш все ж таки завів гідроцикл і ми повернулися живими. Як я зійшов на берег, хотів цілувати землю, – згадує «Коп».
Питаємо чоловіка, що додає йому сил у війську.
– П’ятий рік війни. Потрібно просто призвичаїтися, що вона є. Треба жити в тих реаліях, які маємо. Я навіть не думаю, чим займатимуся після війни. Поки що воюємо, – каже «Коп».
ДЕСЯТЬ ГОДИН ЗА ПУЛЬТОМ УПРАВЛІННЯ
Тим часом до командира підходить усміхнений боєць із дуже втомленими очима, просить цигарку та представляється – його звати Макс. Хлопці, які стоять неподалік, додають, що він «Божевільний Макс», як герой однойменного постапокаліптичного фільму. Питаємо, у чому полягає «божевілля».
Макс
– Трапляється іноді. Не боюся нічого під час бойових дій, – усміхається він.
Макс – пілот БЕКів Barracuda.
– Човен розміщений за багато кілометрів від точки керування. У принципі, його дальність нічим не обмежена, окрім пального. Для кожної задачі обираємо його відповідну кількість, – продовжує Макс розповідь про техніку.
З його слів, найдовше за пультом управління він провів десять годин.
– Іноді, коли трапляються напружені моменти і ти зрештою доходиш до кінцевої точки, виконуєш завдання, навіть тиск піднімається. Адреналін – шалений. Взагалі, коли ціль досягнута, кожен випадок – яскравий. Отримуєш величезне задоволення, коли виконуєш місію, – каже він.
Захисник пам’ятає свій перший виїзд.
– Хвилювалися за все. Перший човен ми зібрали самі «на колінках». Там човен взяли, там волонтери мотор принесли… Боялися, що втратимо зв’язок. А тепер – усе на автоматі, навички відточені, – каже хлопець.
У ЗСУ Макс півтора року. Каже, дуже цінує підтримку рідних, а надихає його маленька донечка.
– Вони багато чого не знають. Трапляється, що я на завданні і не можу відповісти, тоді дружина дуже хвилюється. Коли передзвонюю – заспокоюю їх. Моїй донечці зараз три з половиною роки, бачимося зрідка. Дуже сумують. Її слово «татусю» зігріває душу більш за все. Мені є за що воювати, є куди розвиватися, у мене на майбутнє великі плани, – каже він.
Також ми поспілкувалися з Костянтином із вогневої групи прикриття.
– Під час спуску БЕКа на воду ми прикриваємо небо зі зброєю. Якщо у БЕК влучить ворожий дрон, нас впізнаватимуть по ДНК. Працюємо так, щоб максимально швидко скинути човен на воду, – каже він.
Цікавимося, чи не боязко прикривати об’єкт, споряджений 300 кг вибухівки.
– Я воюю з 2022 року. І в піхоті побував, і у спецназі. Багато чого побачив на війні. Ізюмський, Бахмутський напрямки. Страх завжди є, а також прагнення побачити завтрашній день, а як воно буде – хвилювань нема, – каже він.
ДИРЕКТОР ЦВИНТАРЯ З ПОЧУТТЯМ ГУМОРУ
До війни Костянтин працював директором кладовища. Також тренував дітей і дорослих у вільній боротьбі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, без вагань став до війська.
– Це було моє рішення. У мене життя, як Бейрут, було до війни, тож у війну я легко зайшов і без хвилювань, – каже він.
Найжахливіше, що пережив на війні, – бої за Соледар.
– «Вагнерівці» нас у Соледарі намагалися взяти в кільце. У полон потрапити було страшніше, ніж померти. Я вирішив, що або виїду звідти, або піду у вічність. Виїхав без жодної подряпини, – каже він.
Оптимізм для чоловіка – життєва позиція. За розмовою він весь час сміється та жартує. Каже, що стійкий характер допомагає проходити випробування на війні.
– Я дуже радий, коли ми виконуємо місію. Мої батьки були в окупації, і я не знав, чи живі вони, чи ні. Сам я був на лінії зіткнення, там мене щодня хотіли вбити. І я щасливий відправляти до Кобзона його російських шанувальників, – каже Костянтин.
ЯК ДЕРЕВ’ЯНЕ КОРИТО З МОТОРЧИКОМ ЗІРВАЛО НАСТУП РОСІЯН
До розмови долучається боєць підрозділу «Капітан». Він розповідає, що під час першої зустрічі російських окупантів з БЕКом підрозділу вдалося зірвати наступ загарбників.
– Це було півтора року тому. Ми тоді мали дерев’яне корито з моторчиком і ним зірвали наступ росіян у дельті Дніпра. Підірвали вибухівку в місці скупчення їхньої техніки та особового складу. Потім ми ще тиждень перехоплювали розмови росіян, де вони бідкалися, що не вийдуть на воду, тому що бояться зіткнутися з такою штукою. Тоді й зрозуміли, що ми на правильному шляху, – згадує «Капітан».
Чоловік мав власний бізнес, а коли почалася війна, став до лав ЗСУ.
– У будинку, де жили мої діти, у перші дні з’явилися отвори від касетних снарядів. Я не вагався у своєму виборі. Це не ми до них пішли. От якби мене запросили до них сходити, я б замислився. Але я спав удома, нікого не кликав і не хотів цієї війни, вона сама до мене прийшла. Вибір очевидний, – каже він.
«Капітан» наголошує, що найвагоміша мотивація для нього – те, що його дім і могили його пращурів – на українській землі. І він ніколи не віддасть їх ворогові.
***
У цій війні перемагає не лише сила, а й винахідливість. «Баракуда» – це про людей, які змогли перетворити ідею на зброю, яка змінює правила гри. І доки вони працюють, ворог не може почуватися в безпеці навіть там, де ще вчора вважав себе недосяжним.
Фото Ніни Ляшонок
ЗСУ Військові Морпіхи Війна з Росією катер РЕБ FPV-дрон