Вибір представника ЄС: хто поведе перемовини щодо завершення української війни?

Діалог щодо завершення російсько-українського конфлікту призупинено через ряд обставин, серед яких – відсутність консенсусу стосовно Донбасу та зайнятість американської сторони іранським питанням.

Однак, найближчим часом вірогідна нова спроба США активізувати мирний процес шляхом тиску на Україну, оскільки Дональду Трампу необхідно продемонструвати результативність миротворчих зусиль перед виборами.

На цьому тлі Європа намагається посилити свою участь у переговорах. З цією метою планується призначення спеціального представника, який зможе приєднатися до наступних етапів.

Не пройшли відбір

Труднощі у визначенні єдиного представника від ЄС полягають, зокрема, в тому, що він має бути прийнятним як для самого Євросоюзу, так і для Росії, та особливо – для України, оскільки йдеться про закінчення агресії саме проти неї.

З цієї причини було відхилено кандидатуру колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера, запропонованого Росією. Він відкрито демонструє свої симпатії до Кремля і після завершення політичної кар’єри безпосередньо просував російські інтереси в Європі, працюючи в раді директорів компанії, що є оператором “Північного потоку–2”.

Як пояснив посол України в Німеччині Олексій Макеєв, Шредер не володіє “ані моральною, ані політичною правомірністю, щоб сьогодні виступати посередником”.

Згідно з повідомленням Politico, розглядалася також кандидатура іншого німецького лідера – Ангели Меркель. Вона очолювала країну понад 16 років. З одного боку, Меркель добре знає Путіна.

Завдяки їхньому минулому у Східній Німеччині обидва лідери прекрасно розуміли один одного без залучення перекладачів. Меркель вже має досвід у ролі посередника між Україною та Росією: у 2015 році вона брала участь у саміті Нормандської четвірки (Німеччина, Франція, Україна, Росія), на якому були досягнуті домовленості щодо Донбасу, відомі як “Мінськ–2”.

Разом з тим, Путін неодноразово використовував Меркель у своїх інтересах. Саме за її правління було здійснено запуск газопроводів “Північний потік-1” та розробку проєкту “Північний потік-2”, що зробили німецьку економіку залежною від російських енергоресурсів.

Навіть після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Меркель не визнала своїх помилок. У своїй книзі спогадів “Свобода” єдине, про що шкодує колишня канцлерка, – це нездатність створити ефективну європейську систему безпеки, яка б враховувала загрозу з боку РФ.

Тому не дивно, що сама Меркель відмовилася від ролі посередника. Але навіть якщо б вона виявила бажання бути посередником, це було б неприйнятно для України.

Європейські “яструби”

Перелік можливих кандидатів не обмежується представниками Німеччини. За інформацією Politico, у Брюсселі розглядаються ще дві особистості, чий підхід до Росії є принципово іншим.

Перший – президент Фінляндії Александр Стубб. Навіть серед інших європейських лідерів він виділяється рішучими висловлюваннями щодо Росії та підтримкою Києва. Незважаючи на імідж приязного європейського ліберала, у питаннях безпеки фінський президент має виразну “яструбину” позицію, що обумовлена історичним досвідом сусідства Фінляндії з Росією.

Стубб є майстром персональної дипломатії та неформальних контактів. Завдяки тривалому навчанню в США та захопленню гольфом (у юності він навіть грав за національну збірну), він зміг встановити особисті зв’язки з президентом США Дональдом Трампом. Це робить його потенційним “містком” між Брюсселем і Вашингтоном.

Крім того, фінський лідер має реальний досвід антикризової дипломатії з Кремлем. У серпні 2008 року, під час російського нападу на Грузію, Стубб очолював МЗС Фінляндії і, як голова ОБСЄ, брав безпосередню участь у розробці плану мирного врегулювання.

З одного боку, кандидатура Стубба є оптимальною для України, оскільки Фінляндія розглядає безпеку Києва як власну. З іншого – саме його погляди та членство Фінляндії в НАТО роблять Стубба абсолютно неприйнятним для Кремля.

До того ж, тут спрацьовує фактор дипломатичного протоколу. Якщо йтиметься про механізм інтеграції європейського представника в переговорну групу, яка вже формується, чинному президенту країни буде важко адаптуватися до її формату.

Другий кандидат – Маріо Драгі, колишній прем’єр-міністр Італії та екс-голова Європейського центрального банку. На відміну від Шредера та Меркель, він є втіленням суворого фінансово-економічного прагматизму.

Драгі є насамперед економістом. З одного боку, це означає, що він може мати менше безпосереднього досвіду в питаннях безпеки. З іншого, економічний блок – це та частина мирного плану, де роль Євросоюзу є найбільшою. Насамперед йдеться про післявоєнну відбудову України, санкції проти РФ та ті ж заморожені російські активи.

У європейському істеблішменті він має промовисте прізвисько “Супер Маріо”. Це прізвисько Драгі отримав у 2012 році в розпал боргової кризи в єврозоні, коли однією короткою фразою врятував спільну європейську валюту від краху. Тоді Драгі заявив, що ЄЦБ зробить для збереження євро “все необхідне”, додавши: “І повірте мені, цього буде достатньо”.

Як прем’єр-міністр Італії у 2021 році Драгі змінив традиційно прихильну до Москви зовнішню політику на протилежну. А вже після повномасштабного вторгнення РФ він був ініціатором замороження російських активів у Європі на суму понад 200 млрд євро.

Окрім цього, “Супер Маріо” відзначився ще кількома важливими для України кроками. Драгі за короткий термін зміг зменшити залежність Італії від російського газу з критичних 40% майже до нуля. Крім того, під час історичного візиту до Києва влітку 2022 року (разом з Макроном і Шольцом) він став головним ініціатором надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС.

Завдання і формати

Проте, коло не обмежується лише Стуббом і Драгі. Потенційними переговорниками могли б стати ті, кому це цілком підходить за посадою. Це голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, голова Європейської ради Антоніу Кошта або Високий представник із закордонних справ Кая Каллас.

Але перші двоє опікуються значно ширшим спектром питань: від економіки до гуманітарних проблем чи екології. Їм може не вистачити часу та уваги.

Що стосується Каї Каллас, дипломатія – її прямий обов’язок. Однак, кандидатура Каллас може не сподобатися деяким європейським країнам через вкрай жорстку антиросійську лінію естонської політикині.

Імовірно, певна кількість учасників процесу хотіли б бачити на посаді переговорника окрему людину, яка виконувала б цю функцію “не за посадою”. І для цього є свої аргументи – від завантаження Каллас іншими справами до її складних відносин з Урсулою фон дер Ляєн.

Крім того, важливо буде знайти компроміс і всередині самого Євросоюзу. Безсумнівно, ключові держави ЄС – Франція та Німеччина – хотіли б, щоб ЄС на мирних переговорах представляв хтось із Парижа чи Берліна відповідно.

За інформацією видання Der Spiegel, на роль переговорника з РФ в німецькій правлячій коаліції обговорюють чинного президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра (наразі його посада має церемоніальний характер).

Відтак, це дещо зменшує можливі шанси фінського президента Александра Стубба. З іншого боку, він – один з небагатьох європейських лідерів, який має хороші відносини з Дональдом Трампом, а це теж вкрай необхідна якість для потенційного переговорника. До всього іншого, важливим також буде і поточний ранг європейського представника з огляду на його візаві на переговорах.

“Стубб не може по статусу вести переговори в рамках тієї групи, яка є. Від США – Віткофф і Кушнер. Від України також люди нижчі за статусом. І з цієї точки зору більш реальною виглядає кандидатура Драгі. Він – людина у відставці і зможе більше часу присвятити переговорному процесу”, – зазначив РБК–Україна виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов.

Зрештою, експерт не виключає, що представництво ЄС буде “розділеним” між технічним представником і вищим керівництвом.

“Проблема в тому, що Кая Каллас, Антоніу Кошта і Урсула фон дер Ляєн – це люди дуже високого статусу, і вони мають підключатися вже на фінальному етапі, коли йтиметься про якийсь узгоджений документ. Оскільки в них занадто висока посада, щоб брати участь в технічних переговорах”, – підсумував Леонов.

До цього варто додати неясність щодо цілей: навіщо європейський представник потрібен в принципі. Можливо, коли у Європі з’явиться розуміння своєї мети на переговорах, процес обрання представника стане простішим. Але поки що видається, що пошук єдиної кандидатури буде непростим завданням.