Підприємства невпинно шукають можливості функціонувати та отримувати дохід. Йдеться не про максимальний прибуток, а скоріше про збереження діяльності. Про ключові труднощі, з якими зіштовхнулися сьогодні підприємці, та методи їх розв’язання, повідомив Ростислав Коробка, віцепрезидент Торгово-промислової палати України.
Зараз український бізнес намагається знайти баланс між потребами, зумовленими військовим часом, і необхідністю функціонувати та отримувати дохід. Чи прислухається уряд до українських підприємців? Чи розуміє їхні потреби? І як підприємства справляються з поточними труднощами – про це УНН поговорив із заступником голови Торгово-промислової палати України Ростиславом Коробкою.
– Актуальним є питання впливу мобілізації на різні сектори економіки. Багато хто говорить про критичну ситуацію. Де ви вбачаєте найбільші проблеми, в яких галузях?
Дефіцит робочої сили на даний момент становить близько 2 млн 100 тисяч працівників. Переважно це робітники – нижча і середня ланки. Це вже критично для таких секторів, як будівництво, сільське господарство та логістика. Щодо логістики, то це позначається на транспортуванні зернових культур до портів, що впливає на експорт. Тобто транспорт є, але немає водіїв, тому що це категорія, з якої найбільше забирають людей.
У будівельній галузі взагалі криза, і необхідно говорити про залучення робітників з інших країн, таких як Китай, Молдова, можливо, Індія та Туреччина. Але є дві проблеми. Ми не можемо залучити працівників з Узбекистану, з країн колишнього СРСР, які є недружніми до України. Служба безпеки України та прикордонний контроль не пропускають таких робітників. Але з ними хоч якось можна спілкуватися без перекладача. Китайці, індуси, бангладешці та інші – головна проблема – це мовний бар’єр. Вони дешевші, але складнощі в тому, що важко комунікувати. А на будівництві це і креслення, це проєкти, які потрібно читати з професійної точки зору.
– Питання процедури бронювання постійно обговорюється, постійно розглядається зміна підходів та аспектів процедури. Чи були зміни останнім часом? І чи задоволені цими змінами роботодавці?
Зміни відбуваються безперервно, до постанови №76 (“Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час” – ред.) постійно вносять правки. Це різні правки по секторах економіки. Наприклад, ОПК – оборонно-промисловому комплексу – зараз надали можливість бронювати 100% персоналу, при цьому не зазначаючи кількість працівників. Це зроблено для оперативного виконання державного оборонного замовлення.
В інших галузях постійно є обмеження щодо кількості, тобто ти повинен вказувати кількість працівників, яку ти бажаєш забронювати. Але зміни (у підході до бронювання – ред.) відбуваються постійно. Та все робиться для того, щоб зменшити можливості для бізнесу в бронюванні. Але коли точиться дискусія між бізнесом і урядом у цьому питанні, то в бізнесу дуже мало аргументів, адже йдеться про потенційну можливість обвалу фронту через нестачу солдатів. І коли ми чуємо ці аргументи від Генерального штабу, від військових, то нам дуже важко ставити на шальки терезів війну та бізнес. Бізнесу не буде, якщо ми не захистимо країну.
З перших днів повномасштабної війни – вже 4 роки – ми проводимо зустрічі між бізнес-асоціаціями та військовими, особливо Генеральним штабом ЗСУ. І вони надають нам дані щодо браку резервів, необхідного поповнення резервів щомісяця, величезних втрат. І коли нам це пояснюють, і ти слухаєш, то в тебе майже немає аргументів. Хоча бізнес відстоює свої інтереси. Але загалом ситуація з бронюванням залежить від того, яка ситуація на фронті, і знає її Генштаб, а не ми, цивільні, які просто висловлюють, як нам зручно.
– Але все ж таки, чи враховуються якісь пропозиції від бізнесу?
Звісно, враховуються. Знаєте, приємно співпрацювати з Міністерством економіки, з іншими органами державної влади, коли вони відчувають цю тонку межу і надають можливість людям забронювати працівників для того, щоб бізнес функціонував, і функціонував особливо на оборону.
– Як вирішується проблема нестачі кадрів? Залучення жінок до типових чоловічих професій, перекваліфікація, навчання, оптимізація процесів…
Підприємства змушені рятуватися самостійно. Тому, звісно, жінки залучаються, перепрофільовуються, зокрема в логістиці. Але є ті сфери, де жінці складно працювати, наприклад, на будівельній техніці. Але жінок залучається більше, є компанії, які відкривають школи, де навчають жінок під свої потреби, наприклад Volvo, є компанія в Немішаєві, яка готує для роботи в аграрній сфері. Ці процеси тривають, і вони не припиняться, а відсоток перекваліфікації жінок на ці професії щороку збільшується, як мінімум, на 20%. І цей ринок працює. Це перше.
Друге – це залучення іноземних робітників. Відбувається воно різними способами, як законним шляхом, коли компанії отримують офіційні дозволи, сплачують податки за цих працівників, так і якимись іншими способами. Але ці процеси також відбуваються. Уже багато китайських робітників працюють у Львівській області, і ми про це знаємо. Вони працюють і надалі приїжджатимуть.
Третє – перекваліфікація. Це процес нешвидкий, але професійно-технічні заклади почали активно співпрацювати з компаніями, які фінансують і замовляють категорії працівників під свої потреби.
Четверте – залучаються працівники до 25 років та після 60 років.
А загалом, давайте говорити відверто, бізнес використовуватиме всі можливості, увесь наявний потенціал і ресурс для збереження виробничого потенціалу. Це і залучення ветеранів, людей з інвалідністю, а іноді й тих, хто пішов у СЗЧ. Потрібні працівники, і кожне підприємство у своїй галузі щоденно займається вирішенням цього питання. Це одне з головних питань. Тобто, якщо опитати бізнес і запитати, з якими проблемами ми стикаємося в своїй діяльності, то на першому місці це відсутність робочої сили, а на другому місці – тиск правоохоронних органів.
– Чи можемо ми стверджувати, що цей тиск є системним?
Почнемо з того, що Україна – постсоціалістична країна, і вона успадкувала всі ті негативні явища і структури, які працювали і продовжують працювати. Це система, яку потрібно змінити, і це явище має системний характер.
Крім того, в Україні менталітет і психологія людей, у тому числі бізнесу, на жаль, полягає в тому, що вважається – “гроші люблять тишу”. Тобто краще працювати тихо, спокійно і завжди домовлятися, ніж виносити все на загал. Це пов’язано з менталітетом і з нормативною правовою базою, яка не дає можливості в тому числі і працювати “в білу”. Звичайно, якби ми працювали всі “в білу” і платили податки, то це краще, ніж знаходити варіанти економії.
Питання не в тому, що хтось хоче отримати надприбутки – питання просто у виживанні. Український бізнес конкурує з іноземними компаніями, які мають доступ до дешевих фінансових ресурсів, а ми сьогодні маємо більше ніж 20% кредитної ставки в гривні, яка взагалі практично не дає можливості розвиватися, практично не дає можливості працювати за собівартістю. Плюс у нас дорога робоча сила. Плюс ми розуміємо, що за всіх працівників потрібно платити мінімальні податки для того, щоб їх забронювати. Ці всі навантаження чинять величезний тиск на бізнес. І тому, якщо підприємства йдуть на якісь порушення, то це не для того, щоб отримати якісь надприбутки. І ми говоримо про підприємства, які працюють – це не про схеми, це не про якісь ухилення від податків. Ми говоримо про те, що 80-90% бізнесу – це бізнес, який виробляє, генерує додану вартість. Плюс ми знаємо ситуацію в енергетиці. Ми зараз працюємо на генераторах. І неможливо працювати на генераторах і мати якийсь прибуток або якусь низьку собівартість. Це все збільшує твою собівартість, і ти мусиш якось виживати.
Тому тут можна сказати, що є якийсь консенсус між бізнесом і владою, де знаходиться “золота середина” щодо сплати податків і розумним управлінням своїми фінансовими потоками.
– А хто найчастіше стає об’єктом тиску: малий, середній чи великий бізнес?
Немає такої інформації. Але великий бізнес має у своєму арсеналі власну службу безпеки, він комунікує з органами державної влади, і знаходить компроміс у межах чинного законодавства, я наголошую, у межах чинного законодавства, для того, щоб бізнес функціонував і було сплачено податки в межах того навантаження, яке там є. А от малому, середньому бізнесу гірше, тому що він не може собі дозволити таке лобіювання і захист своїх інтересів, як великий бізнес.
Те, що стосується тиску, це така нечітка історія. Але завжди буде конфлікт інтересів між СБУ, Національною поліцією, Бюро економічної безпеки, тому що бізнес не хоче платити, а органи хочуть збирати максимальну кількість зборів і податків для того, щоб наповнити бюджет.
– Але ж середній та малий бізнес можуть налагоджувати діалог з органами влади, у тому числі і з правоохоронними, через асоціації. Наскільки зараз цей діалог відбувається, чи є позитивні приклади?
Коли почалася каденція Руслана Андрійовича Кравченка на посаді Генерального прокурора, то почалися на системній основі зустрічі в межах Української ради бізнесу і галузевих асоціацій. Сюди входять практично всі галузеві асоціації: ритейлери, будівельники, аграрії та інші. І діалог бізнесу з Офісом Генерального прокурора існує на системній основі. Практично кожен місяць Генеральний прокурор та його заступники відповідають на всі запитання і розбираються безпосередньо по кейсах. Бізнес на зустрічі говорить про якийсь кейс – цей кейс одразу береться на контроль і вивчається. Якщо там є правопорушення, то по ньому працюють, а якщо ні, то закривається кримінальне провадження. Навіть, якщо досудове розслідування веде Нацпол, чи СБУ, чи інші органи досудового розслідування.
Радує те, що вони принаймні намагаються щось робити для того, щоб білий бізнес бачив і розумів, що ведеться робота.
– А можете навести конкретні кейси?
З мого боку це буде некоректно. Я можу однозначно сказати, що ведеться активна робота по боротьбі, зокрема, з незаконним обігом підакцизних товарів, нелегальним продажем смартфонів.
– А яка взаємодія зараз з БЕБ, який є профільним органом щодо бізнесу, особливо після зміни керівництва?
Взагалі, взаємодія покращилася, вони стали більш відкритими, коли прийшов новий керівник, пан Цивінський. Він почав зустрічатися з бізнесом, щоб зрозуміти підходи до роботи. Це вже позитивний момент, але процес перезавантаження БЕБ триває. І здебільшого це стосується регіональних підрозділів і переатестації співробітників. А це тривалий та економічно затратний процес. Тому відверто, ми зараз як бізнес дуже обережно дивимося, як воно буде працювати і за яким підходом те, що вони декларують, як воно відбуватиметься.
Найголовніше ж – це не зробити так, щоб бізнес покарати і він закрився. Найголовніше – це превентивні заходи та ефективність сплати податків, боротьба з тінню. Функції БЕБ – це робота з тим же ухиленням від сплати податків, підакцизні товари, зернові та багато іншого. Ми розуміємо, що з тими бюджетами та кількістю співробітників вони не можуть охопити все, але ми очікуємо, що принципи та підходи до роботи змінюватимуться. А ми зі свого боку будемо аналізувати та надавати свою інформацію, аналітику.
– А чи надавав бізнес якісь свої рекомендації, наприклад, Генеральному прокурору? Чи до законодавчих органів щодо зупинки тиску з боку правоохоронних органів?
Звичайно, і надавав, і надає, і буде надавати. Ми зустрічаємося з різними партіями, фракціями Верховної Ради для того, щоб донести ці зміни.
– Як ви оцінюєте ініціативу Генерального прокурора щодо запуску платформи “СтопТиск”? Чи відомо вам про звернення представників бізнесу через цю платформу?
Кравченко презентував цю платформу (“СтопТиск” – ред.) на засіданні Української ради бізнесу. Ми розцінюємо її як дуже позитивний крок щодо взаємодії з бізнесом. Є кейси, коли люди звертаються, – воно працює, і Генеральна прокуратура реагує на публічні кейси і на цю платформу. Це дуже позитивна історія.
– Багато скарг з боку бізнесу на дії податкової: тиск, віднесення до ризикових, блокування податкових накладних. Чи відбуваються якісь позитивні зміни у цій сфері?
Змінюється команда, змінюється стиль спілкування з бізнесом, відкритість, проводяться зустрічі, триває системне спілкування з бізнесом, вирішуються проблемні кейси. Але є проблема – регіональні податкові – обласні податкові адміністрації ще не дотягують за своїм рівнем відкритості до центрального апарату. Багато над чим ще потрібно працювати.
– Загалом, комунікація органів державної влади, наскільки, як ви оцінюєте, вона є достатньою в умовах війни?
Знаєте, навіть саме спілкування в умовах війни, коли потрібні бомбосховища, спеціалізовані приміщення для цього спілкування, це вже є позитивно. Звичайний бізнес буде говорити, що недостатньо. Але якщо порівнювати тенденції за довоєнний час і зараз – цього спілкування стає більше.
І воно як наслідок призводить до того, що бізнес залишається в Україні, працює і якось розвивається. Тому і влада розуміє, що того, хто залишається тут, його потрібно оберігати. Але це має бути білий бізнес, який платить податки. Тому що дійсно дуже багато ухилень, схем.
І є таке питання, як запровадження податку на додану вартість для ФОПів, яке під час останнього свого візиту поставила голова Міжнародного валютного фонду як умову виділення коштів. Це показує, що багато проблем: дроблення платежів, оптимізація найманих працівників і тому подібне. Тому ми мали зустріч з Міністерством фінансів для того, щоб знайти спільну мову навіть щодо мінімального бар’єру оподаткування – не мільйон гривень, а хоча б хочемо 2.