Українська авіаційна сфера зберігає ключові технологічні навички та створює надходження в іноземній валюті. Відсутність державної підтримки може спричинити втрату конкурентоздатності.
Авіаційний сектор лишається одним з небагатьох сегментів української економіки з високою вартістю, тривалими інвестиційними періодами та значною експортною результативністю. В умовах широкомасштабної війни він не тільки зберігає критичні технологічні можливості та робочі місця, а й продовжує створювати валютні та фіскальні надходження. В цих обставинах для держави важливо продовжувати підтримувати авіаційний сектор в Україні, вважає керівник юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційний сектор – один з небагатьох сегментів з високою вартістю, тривалими інвестиційними періодами та великою експортною результативністю. Під час війни він не тільки утримує критичні можливості, а й продовжує створювати валютний виторг та податки”, – зауважив Руслан Мельниченко.
Відміна спеціальних режимів та підйом вартості капіталу
В той же час, за його словами, рішення уряду про відміну з 1 січня 2025 року спеціальних податкових режимів для авіабудування вже має негативні економічні наслідки. Подібний підхід до регулювання створив інфляцію собівартості, порушив оборотний капітал та викликав ризик зриву угод, в яких податок на прибуток не був врахований у цінах.
Руслан Мельниченко зауважив, що для авіаційної сфери, яка має тривалий цикл розробки та сертифікації, це означає не просто збільшення податкового тягаря, а підвищення вартості капіталу та втрату конкурентної спроможності.
“Для галузей з тривалим циклом розробки та сертифікації це означає підвищення вартості капіталу та втрату конкурентної спроможності саме тоді, коли країні потрібні робочі місця, експорт та технологічний суверенітет”, – пояснив керівник юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Зберегли авіаційний сектор завдяки пільгам
Окремо Мельниченко спростовує розповсюджену тезу про неефективність галузевих пільг. За його словами, завдяки пільгам, які діяли в авіаційній сфері до 1 січня 2025 року, Україна зберегла повний цикл створення та підтримки авіаційної техніки, реалізувала нові види літаків та двигунів, а модернізаційні програми дозволили втримати робочі місця та компетентних працівників.
“На ринку сервісу та ремонту гелікоптерів радянської розробки після капітальних робіт в Україні ресурс машин складає 4-8 років, а близько 40% валютної виручки від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “тривалі” галузі повертають державі більше за рахунок зарплат, ПДВ у ланцюгах постачання та експорту, ніж за рахунок миттєвого податку на прибуток у рік інвестицій”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як інструмент зниження вартості капіталу
Другим системним фактором Мельниченко називає регуляторну передбачуваність.
“Другий системний фактор – регуляторна передбачуваність. ЄС застосовує суворі імпортно-експортні обмеження щодо рф, але супроводжує їх детальними винятками та перехідними положеннями, щоб сумлінні оператори могли планувати постачання та сервіси. Коли трактування норм “походження/території” для виробів довоєнного виробництва з третіх країн є однорідними, бізнес знижує транзакційні витрати та премію за ризик; коли ж ні – зростають собівартість, зриви ланцюгів та кредитні спреди. Для авіації це прямо конвертується у втрату маржі на експортних угодах та відтік кадрів”, – зауважив він.
У цьому контексті ключову роль, за словами Мельниченка, може відіграти спеціальний режим Defence City, що надає податкові пільги та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його думку, Defence City може стати ключовим інструментом зниження вартості капіталу та відновлення інвестиційних циклів зокрема у виробників з подвійним призначенням.
Законодавство передбачає дію спецрежиму до 2036 року, формування реєстру резидентів Міністерством оборони України, а також податкові стимули та спрощення митних процедур.
Варто зазначити, що серед податкових стимулів звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК коштів у свій розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Окрім того, для резидентів Defence City діятимуть спрощені митні процедури; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі необхідності.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційної сфери є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Ключова для авіації норма – знижений поріг “кваліфікованого доходу” для входу (в резидентство Defence City – ред.): 75% для більшості резидентів і 50% – для підприємств авіабудування. Саме цей 50-відсотковий поріг враховує структуру виручки авіадвигунів, бортової електроніки та компонентів з суттєвою часткою цивільних продажів і відкриває доступ до режиму для широкого кола виробників”, – пояснив керівник юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на “інвестиційний буфер” для науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань і сертифікації з тривалим циклом окупності.
Тривалі інвестиції замість короткого фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко підкреслює необхідність стратегічного вибору держави.
“Сьогодні вибір полягає не між “давати пільги” чи “економити бюджет”, а між двома моделями доходів держави: коротким фіскальним приростом за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і сталим потоком податків і валюти за рахунок зростання експорту, зайнятості й технологічної бази”, – наголошує юрист.
За його словами, світовий досвід показує, що відновлення втрачених авіаційних можливостей триває десятиліттями і коштує значно дорожче, ніж їхнє збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, оптимальним є курс на тривалі інвестиції в авіацію з прозорими правилами та вимірюваним ефектом: 50% поріг для літакобудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення торгівлі та уніфікація імпортних трактувань. Це знижує вартість капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість і зміцнює обороноздатність”, – резюмував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотників, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які росія використовує для масованих ударів по території України.
Під час підготовки ключових законопроєктів, які створюють правову основу для запуску Defence City – спеціального режиму підтримки оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної галузі були враховані частково.
Зокрема, не були враховані ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не лише контракти Міноборони, а й міжнародні договори у сфері оборони та подвійного призначення. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з літакобудування. Не було підтримано і ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами літакобудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Окрім того, не була помʼякшена норма щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Попри наявність усіх підзаконних актів і задекларовану готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як уже зазначалося, отримало лише одне підприємство.
Очевидно йдеться не про відсутність інтересу з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та наджорсткі критерії відбору, що звужує коло потенційних резидентів.
Після запуску роботи спецрежиму стало зрозуміло, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційної галузі, бар’єри залишаються стримуючим фактором, навіть попри очевидні фінансові вигоди.
Таким чином виникає ризик того, що Defence City може перетворитися у режим для обраних великих гравців, і не стане масовим інструментом розвитку оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує доопрацювання. Ідеться не про зміну концепції, а про точкове спрощення процедур, чіткіші критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний ефект для галузі можуть залишитися дуже низькими.