Мені було 8 років, коли за вечерею з дідусем та бабусею я спостерігав, як обличчя Ґон Ґона ставало яскраво-червоним після кількох ковтків жовтого вина. Він любив мене розсмішити, і хоча йому подобалися його напої, мені здається, йому подобалася моя реакція ще більше.
Через десятиліття я почав помічати ту саму реакцію почервоніння на вечірках та в барах у деяких моїх східноазійських друзів, а також у себе. Кілька з цих друзів приймали блокатори гістаміну, як-от Pepcid AC, перед виходом, сподіваючись приховати очікуване почервоніння. Одного разу я бачив, як хтось продовжував пити, незважаючи на почервоніння, щоб довести, що він має вищу толерантність, ніж сигналізувало його тіло.
Більшість з нас знали цю реакцію під її народною назвою: “азійське почервоніння”. Ця фраза робить це явище безпечним, навіть грайливим.
Лише коли я почав медичну школу і відвідав захід, присвячений місяцю спадщини американців азійського та тихоокеанського походження, я зрозумів науку, що стоїть за цією реакцією. Після позитивного тесту на пластир з етанолом я дізнався, що почервоніння є поширеним маркером зниженої активності мітохондріальної альдегіддегідрогенази 2, або ALDH2, ферменту, що бере участь у розщепленні алкоголю. Ця успадкована недостатність вражає приблизно третину людей східноазійського походження і надзвичайно рідко трапляється в інших етнічних групах. (Пов’язане з цим почервоніння можна сплутати з розацеа, розвиток якої, як припускають деякі дослідження, може підвищувати ризик вживання алкоголю, але розацеа є окремим станом, що характеризується хронічним запаленням і вражає всі тони та типи шкіри).
Не існує безпечного чи здорового рівня споживання алкоголю для будь-якої людини. Однак люди з недостатністю ALDH2 стикаються як із негайним дискомфортом, так і з довгостроковим пошкодженням клітин та підвищеною схильністю до розвитку раку верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. Кожен клініцист, який працює з пацієнтами східноазійського походження, повинен приділяти час поясненню біологічних наслідків того, що довгий час вважалося лише естетичною особливістю.
Коли активність ALDH2 знижується, ацетальдегід, токсичний проміжний продукт метаболізму алкоголю, накопичується в організмі, розширюючи кровоносні судини, сприяючи вивільненню гістаміну та викликаючи почервоніння обличчя, нудоту та прискорене серцебиття. Ацетальдегід також є мутагеном, що пошкоджує ДНК, і має значення для шляхів загибелі клітин.
Не кожна людина з цією недостатністю проявляє однакові симптоми. Люди, гетерозиготні за найпоширенішою мутацією зі зниженою функцією ALDH2, або ALDH2*2, мають одну активну копію гена, успадковану від одного з батьків, і одну варіантну копію, успадковану від іншого. Їхні симптоми не настільки серйозні, щоб відмовитися від подальшого вживання алкоголю, тому вони часто продовжують пити, хоча їхнє споживання алкоголю пов’язане з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань, розладів мозку, панкреатиту та злоякісних новоутворень, зокрема раку стравоходу. Гомозиготи, які успадковують дві неактивні копії гена, рідше хворіють на рак, оскільки вони мають настільки сильні реакції на вживання алкоголю, що уникають його.
Хоча багато східних азіатів визнають, що вони червоніють після вживання алкоголю, вони можуть не усвідомлювати пов’язаних ризиків. Медичні працівники повинні виявляти пацієнтів, які відчувають алкогольне почервоніння, і консультувати їх щодо того, що це означає для їхнього здоров’я. Прості анкети про минулі реакції почервоніння, а в деяких випадках і тест на пластир з етанолом, подібний до того, який я пройшов у медичній школі, показали високу чутливість та специфічність у виявленні недостатності ALDH2. Ці інструменти можуть бути інтегровані в стандартне взяття анамнезу, поряд із запитаннями про вживання алкоголю та сімейну історію.
Для деяких груп людей алкоголь може мати особливе соціальне та культурне значення. Для них освітня робота має бути широкомасштабною та, що важливо, індивідуалізованою та тактовною.
Підлітки та молоді люди, як я, наприклад, стикаються зі значним тиском однолітків щодо вживання алкоголю. Мої друзі зі східноазійського походження заслуговували знати, що прийом антигістамінних препаратів для приховування почервоніння може зменшити видиме почервоніння, але не знизить рівень ацетальдегіду в крові. Вони заслуговували знати, що маскування попереджувальних сигналів організму може полегшити вживання більшої кількості алкоголю, ніж вони б вжили інакше.
Нещодавно бренд Nectar, що виробляє консервовані хардові селцери та коктейлі, запустив кампанію до Місяця спадщини азіатів та тихоокеанських островів, закликаючи людей переосмислити реакцію алкогольного почервоніння як “Asian Glow Up” (Азійське оновлення сяйва). Хоча намір міг полягати в тому, щоб перетворити джерело ніяковості на вірусний б’юті-момент, нездатність компанії включити дисклеймер, що згадує про медичні показання, просуває наратив, який заохочує більше вживання алкоголю серед і без того вразливої, недостатньо поінформованої популяції. У підписі до рекламної кампанії в Instagram йшлося: “Діліться напоями з друзями, а потім діліться своїм сяйвом з усіма”.
Звичайно, молодь, цільова аудиторія таких рекламних кампаній, заслуговує отримувати інформацію про реальність “азійського сяйва” не як догану, а як знання, що зберігає їхню свободу волі та може допомогти їм зробити більш усвідомлений вибір.
У моїй медичній школі багато заходів, що популяризують обізнаність про алкогольну непереносимість, є невеликими фокус-групами, керованими моїми однолітками, де учасники більш охоче довіряють і ставлять запитання. Рандомізоване дослідження 2010 року показало, що персоналізований генетичний зворотний зв’язок щодо ALDH2 зменшив частоту та кількість вживання алкоголю протягом 30 днів серед молодих дорослих американців азійського походження з однією неактивною алеллю ALDH2; майбутні дослідження можуть розглянути результати, якщо такий зворотний зв’язок надаватимуть однолітки.
Схожий принцип застосовується до консультування старших дорослих та сімей іммігрантів. Просте прохання до цілої підгрупи населення припинити вживання алкоголю може бути зневажливим до світу, звідки походять пацієнти. Алкоголь слугує соціальним змащувальним матеріалом у певних східноазійських культурах. Ігнорування цієї реальності може посилити недовіру та прогалини в культурно чутливій допомозі азійцям.
Провайдери можуть подолати цю прогалину, співпрацюючи з надійними громадськими центрами та спираючись на консультативні ради лікарень для проведення заходів, що підсилюють клінічне консультування в звичних просторах. Цього року я планую провести волонтерський захід, запросивши лікаря Стенфордського університету виступити з доповіддю про недостатність ALDH2 після служби в сусідній китайській баптистській церкві.
Коли сім’ї іммігрантів, як моя, переїжджали до Сполучених Штатів, їм доводилося вирішувати, що брати з собою, а що залишити. Деякі речі були очевидними: близькі, місця, мови. Інші були менш помітними: рецепти, ритуали та повсякденні звички, включно з напоями, які подавалися під час їжі, для гостей або перед укладанням ділової угоди. Я виріс на перетині їхнього світу та мого американського, де звинувачення чи виключення рідко призводили до чогось корисного.
Коли я вперше дізнався про недостатність ALDH2, мені не терпілося зателефонувати родичам і друзям вдома, деякі з яких не мають доступу до медичної страховки чи постійного лікаря, щоб розповісти їм про це. Але мені довелося підійти обережно: я ще не лікар.
Мій батько врешті-решт пройшов тест на пластир з етанолом під час безкоштовного візиту до клініки, поки я був з ним на відеозв’язку. Відтоді, як він дізнався про недостатність ALDH2, він значно менше п’є. Ймовірно, він би не так добре відреагував на наказ повністю відмовитися від алкоголю або на лекцію про індуковані ацетальдегідом адукти ДНК та їхнє зшивання в білих кров’яних клітинах.
Моя мати, можливо, не потребує знати кожен молекулярний шлях, яким ацетальдегід-індукований окислювальний стрес впливає на формування кісток. Але вона заслуговує знати, доступною для неї мовою, що недостатність ALDH2 збільшує ризик остеопорозу, до якого вона, можливо, вже більш вразлива як постменопаузальна східноазійська жінка.
У моїй родині ролі міняються, коли я старію. Ґон Ґон, якому зараз 91 рік, — це той, кого я намагаюся розсмішити. Я вчуся, що медицина — це не лише те, що я знаю. Це те, як делікатно і правдиво я пропоную те, що знаю, людям, яких люблю, і незнайомцям, які одного дня довіряють мені свою турботу.
Дізнатися більше на: www.statnews.com