Анастасія Іванцова
Шеф-редакторка розділу «Бізнес»
99 статей
Наталія Денікеєва, заступниця міністра цифрової трансформації України, до свого призначення в Мінцифри в липні 2025 року, очолювала проєктний офіс «Дія.City». Наразі вона відповідає за прогрес технологічного сектору української економіки.
AIN поспілкувався з Денікеєвою на зібранні Global Tech Kharkiv 2026 стосовно зростання довіри іноземних інвесторів до українських компаній, перспектив внутрішніх інвестицій та основних викликів для технологічних підприємств під час війни.
– Вас вважають ключовою фігурою, що формує політику українського технологічного сектору. Які основні перешкоди, окрім триваючої повномасштабної війни, існують для технологічної галузі України? З якими проблемами до вас найчастіше звертаються?
Безумовно, війна стоїть на першому місці. Однак, проблеми, пов’язані з Україною як юрисдикцією для технологічних компаній, існували завжди: до вторгнення, під час нього, і, ймовірно, залишаться й надалі.
Зосереджуючись на сьогоденні, найсерйознішою проблемою є дефіцит кадрів, зумовлений значними людськими втратами та мобілізацією громадян для захисту держави. Тому ключове питання стосується саме браку фахівців, адже багато жінок виїжджає за кордон, а чоловіки захищають країну. Виникає дефіцит робочої сили.
Другою проблемою є нестача фінансування. Точніше, капітал в Україні є, хоч це може видатися непопулярною думкою. Я вважаю, що в країні достатньо коштів, зароблених поза межами традиційних секторів цифрової економіки, наприклад, у сфері ритейлу, нерухомості тощо. Безумовно, зараз складні часи, які загострилися через ракетні атаки, але фінансові ресурси є.
За наявності валютних та інших обмежень, які фактично утримують ці кошти всередині країни, було б надзвичайно корисно мати розвинену культуру та інфраструктуру для їх інвестування. Однак, наші інвестиційні можливості наразі дуже обмежені. Коли українські компанії отримують додаткові кошти, більшість спрямовує їх на придбання чергового паркомісця чи нерухомості у престижних районах.
Від редакції:
24 лютого 2022 року Національний банк України запровадив низку тимчасових валютних обмежень. Одразу після початку повномасштабного вторгнення росії регулятор зупинив функціонування українського валютного ринку (дозволялися лише операції з продажу іноземної валюти клієнтами), зафіксував курси валют, обмежив зняття готівки до 100 тис. грн на день та заборонив транскордонні валютні платежі.
Згодом ці обмеження поступово послаблювалися. Наприклад, у жовтні 2023 року НБУ перейшов до керованого гнучкого курсу.
На момент виходу цього інтерв’ю, Національний банк підвищив ліміти на зняття готівки для бізнесу до 200 тис. грн на день та дозволив розрахунки за товари та послуги за кордоном за допомогою гривневих корпоративних карток з лімітом до 400 тис. грн на місяць. Крім того, українським експортерам надано дозвіл на сплату штрафів, пені та бонусів на користь іноземних контрагентів у межах 10% від вартості поставлених товарів, починаючи з 23 лютого 2021 року.
Наразі ми реалізуємо проєкт «Дія.City Invest». Його ключова ідея полягає у створенні інструменту для тих, хто бажає інвестувати в інноваційні технологічні компанії, що є резидентами «Дія.City». На сьогодні процес створення українського венчурного фонду може тривати півтора-два роки через законодавчі процедури. Однак, якщо нам вдасться успішно реалізувати цей проєкт, термін скоротиться до трьох тижнів, а процес стане прозорим і зрозумілим.
Комітет з питань цифрової трансформації вже підтримав законопроєкт про «Дія.City Invest». Ми сподіваємося пройти принаймні перше читання цього року, що є оптимістично-реалістичним сценарієм.
Від редакції:
Проєкт «Дія.City Invest» був анонсований на початку 2025 року. Тоді Мінцифри разом з Нацкомісією цінних паперів і фондового ринку узгодили цю ініціативу з метою створення сприятливих законодавчих умов для венчурного інвестування в українські технологічні компанії. У липні того ж року очікувалося, що «Дія.City Invest» буде запущено на початку 2026 року, що дозволить розпочати прийом перших заявок. Однак, законопроєкт № 14362, покликаний запустити цей процес, пройшов Комітет з питань цифрової трансформації лише в лютому 2026 року і досі не був внесений на розгляд Верховної Ради.
– Пам’ятаю, остання велика публічна презентація проєкту відбулася на початку 2026 року для банківської спільноти. Тоді обговорювалася можливість інвестування в українські оборонні компанії, що працюють у межах «Дія.City». Чи є зараз якісь зрушення або анонси щодо того, коли і як це може запрацювати для пересічного українця?
Я не хотіла б розкривати всі деталі завчасно, оскільки в Мінцифри ми звикли говорити про конкретні досягнення. Однак, завдяки певним змінам, я спостерігаю позитивні зрушення в тому, що держава може зробити для технологічного сектору. Це повністю прозорий та екологічний проєкт, який не потребує державних витрат. Це виключно процедурне питання, яке не вимагає узгодження з Мінфіном чи переконання МВФ. Перед нами відкривається вікно можливостей, і ми маємо намір ним скористатися.
– Чи немає побоювань, що «Дія.City Invest» як інструмент може з’явитися запізно? Інші ініціативи, такі як Inzhur MilTech, вже анонсували залучення коштів в українські оборонні компанії. Чи не ризикує «Дія.City Invest» залишитися позаду?
Це не питання своєчасності. Існують так звані базові гігієнічні норми. Це не додаткова перевага, а необхідна умова, без якої ми не є привабливою юрисдикцією для технологічних засновників, які прагнуть розвивати продуктові компанії саме звідси.
На жаль, ми є полігоном для випробувань і цікаві передусім з цієї причини. Але якщо вже так сталося, ми маємо використати цю можливість.
– Повернімося до технологічного сектору загалом. Як показав себе простір «Дія.City» за роки свого існування? Чи був він ефективним для утримання компаній та забезпечення сплати податків у межах країни?
Нещодавно ми разом з партнерами Diia.City United та аналітичною компанією Advanter Group провели дослідження щодо ролі «Дія.City» для української економіки. Якщо на початку ми розглядали його як додаткову перевагу порівняно з іншими юрисдикціями, то зараз «Дія.City» виконує функцію якоря, який, попри всі перешкоди та складнощі, утримує компанії в Україні. Це базова необхідність. Без неї ІТ-сектор мав би значно гірший вигляд.
Від редакції:
У дослідженні взяли участь понад 360 технологічних компаній, як резидентів, так і нерезидентів простору «Дія.City». Проводилося порівняння України з конкурентними юрисдикціями. Згідно з даними дослідження, у 2025 році ІТ-сектор сплатив 58,6 млрд грн податків до загального бюджету, що на 33,2% більше, ніж роком раніше.
Інфографіка Diia.City United
Також одним із факторів популярності «Дія.City» є можливість бронювання працівників. Згідно з чинним законодавством, для визнання підприємства критично важливим для економіки, необхідно відповідати трьом з восьми критеріїв. Два з них є обов’язковими: податковий та зарплатний. Резидентство в «Дія.City» є одним із доступних “вільних” критеріїв.
«Дія.City» є необхідною інфраструктурою для довгострокового розвитку. Наприклад, за два тижні до повномасштабного вторгнення з’явилася «Дія.City», а перше розширення переліку видів діяльності було здійснено саме для виробників БПЛА. Наразі ми маємо близько 500 таких компаній. Для нас інноваційність є питанням виживання. «Дія.City» свого часу став каталізатором цього процесу, а зараз це мінімальна умова для утримання бізнесу в країні.
– На початку функціонування «Дія.City» українські компанії виявляли обережність і створювали окремі невеликі ТОВ для входження. Чи спостерігається зараз тенденція повернення основних юридичних осіб?
Ця тенденція вже відбулася. За 4,5 роки, протягом яких «Дія.City» функціонує майже стільки ж, скільки триває повномасштабна війна, відбулася суттєва зміна у ставленні ІТ-спільноти до Міністерства цифрової трансформації та цього простору.
Спочатку навіть найбільші компанії ставилися до цього з недовірою, незважаючи на активну участь у формуванні архітектури та дизайну проєкту. Вони створювали невеликі юридичні особи з додатком Tech або Digital у назві, що складалися з 9 осіб, якими “не шкода” було ризикувати, і спостерігали. Минув квартал, усі живі, політ нормальний — жодних ознак “мінцифратури” чи “цифрового колгоспу”. Цей процес побудови довіри та трансформації комунікації відбувся приблизно наприкінці першого року існування «Дія.City».
Після певного періоду спостережень за реакцією податкових органів, ефективністю пільг та норм, передбачених законом, судовою практикою та адміністративними можливостями, стало зрозуміло, що жодних прихованих ризиків не існує, і все обіцяне працює належним чином.
Звісно, виникали дрібні проблеми або “баги”, які ми спільно зі спільнотою вирішували за спільним столом переговорів.
Наразі до системи залучено близько 90% ІТ-сектору. Чому не 100%? Україна — складна юрисдикція з комплексним структуруванням бізнесу та численними підводними каменями. Ми чітко розуміємо причини, з яких компанії не є резидентами «Дія.City», і приймаємо це. Ми підтримуємо контакт і ведемо діалог.
Наші KPI та OKR безпосередньо пов’язані зі зростанням кількості резидентів «Дія.City» та галузі загалом, що, відповідно, сприяє її детінізації та збільшенню податкових надходжень.
Ми, зі свого боку, не можемо охопити всі питання, оскільки, окрім Мінцифри, є ще Національний банк, податкова служба та інші установи. Однак, ми звикли позиціонувати себе як головний посол українського техсектору за кордоном і найвпливовіший адвокат всередині країни.
– Наскільки за час діяльності «Дія.City» зросла здатність залучати іноземних інвесторів в Україну? Чи зараз інвестори швидше погоджуються розглянути українські компанії?
Ситуація змінювалася. Оскільки я відповідала за цивільний напрямок, можу зазначити, що інвестиції в цивільний сектор наразі нечисленні. Проте, це зумовлено об’єктивними причинами, адже наша країна має надзвичайно потужний Defense Tech сектор та все, що з ним пов’язано.
Раніше, нагадаю, Олександр Борняков, один з архітекторів Brave1, спілкувався з іноземними інвесторами. Він мав значний міжнародний досвід, але тоді майже ніхто не мав мандату на інвестування в оборонний сектор, і всім доводилося пояснювати, що це нормальні компанії, які заслуговують на увагу. Він наголошував, що якщо проігнорувати їх зараз, то буде втрачена можливість. Це об’єктивно. Станом на сьогодні багато фондів вже мають такий мандат.
Угод багато, але їх ніколи не буде достатньо. Про інвестиції в Defense Tech часто не говорять відкрито з міркувань безпеки. Але, відверто кажучи, для мене, як людини, яка активно брала участь у створенні «Дія.City», надзвичайно приємно усвідомлювати, що переважна більшість інвестицій спрямовується в резидентів «Дія.City». Це своєрідний знак якості, що свідчить про надійність цих компаній. Це не означає, що інші компанії не є надійними, але ті, що є резидентами «Дія.City», пройшли верифікацію простору та валідацію державою. Для багатьох інвесторів це є обов’язковою умовою.