«Найпоширеніша помилка новобранців – не реагувати на FPV» Звіт 25.05.2026 17:24 Укрінформ Внаслідок великої кількості дронів на передовій солдати можуть перебувати на місцях дислокації тривалий час та повинні бути готовими до цього не тільки фізично, а й ментально. Критично оцінювати ситуацію, навіть коли лячно, зберігати спокій, слухати товаришів та координовано працювати – безумовно, непросте завдання. Але його реально виконати – фактично, цьому навчають під час проходження базової загальновійськової підготовки. Разом із військовослужбовцями 118 окремої механізованої бригади репортери Укрінформу відвідали полігон, де новобранці вчаться здійснювати штурм, тримати оборону та долати психологічну смугу перешкод.
«ДЕНЬ-ДВА-ТРИ-П'ЯТЬ – І ТИ ЗВИКАЄШ»
Бронежилети, шоломи, зброя, боєприпаси – воїни екіпіровані, розподілені на «трійки» і готові до випробувань. Смуга перешкод – це відрізок шляху протяжністю 750 метрів. Тут над головою літають і скидають заряди дрони, чути вибухи, облаштовані окопи, захисні споруди та інше. «Зображення» нагадує зону бойових дій. Але є різниця: похибка на фронті може забрати життя, тут – це досвід і вміння. Вояки тренуються вже два місяці й таку смугу проходять не вперше. У них немає паніки, кожен знає, де не справився під час минулого заняття і на що слід звернути особливу увагу.
– Коли ми вперше проходили, то було трохи страшно, тому що до цього настільки не випробовували своїх фізичних можливостей. Хоча я навіть здивувався, що подужав деякі етапи. Це було на адреналіні, – каже солдат із позивним «Мишара».
Йому 27 років, родом із Чернігова, працював програмістом. До армії потрапив «несподівано» – призвали. Розповідати, як це відбулося, не хоче. Він каже, що потрапив до війська людиною, яка зовсім не мала військового досвіду і ніколи не працювала зі зброєю.
– Зараз опанував основні правила, як поводитися зі зброєю, щоб нікому не зашкодити. Навчився стріляти, літати на дронах, – розповідає боєць.
Під час проходження смуги перешкод він буде ватажком своєї невеликої тактичної групи. Зазначає, що ставиться до цих навчань як до чергового етапу, який потрібно пройти.
– Це потрібно для усвідомлення, що я таке вже робив, зможу й витримаю, – додає «Мишара».
Чоловік має впевнений вигляд і вже обізнано обговорює з товаришами, хто і як повинен діяти на певних ділянках. У його «трійці» є новачок. Однак, хто це – не захотіли казати.
Знайомимося ще з одним бійцем. Має позивний «Провідник», оскільки колись працював за цією спеціальністю. Їздив із Хмельницького до Криму.
– Провідником був не дуже довго – у 2008–2009 роках. Але сама робота цікава, – говорить воїн.
Йому 36 років. Ніколи не служив і не мав навіть елементарних знань із військової справи. Каже, що найжахливіше було зробити перший постріл.
– Розумів, що необхідно працювати над вишколом. День-два-три-п’ять – і ти звикаєш, бронежилет спочатку важкий, а потім – одягнув і пішов. Ця смуга, як і все інше – завдання, яке слід виконати. Особисто для мене найважче – реагувати на вибухи, дрони та гранати. Відверто кажучи, думаю, що й сьогодні не все буде бездоганно, – каже з посмішкою «Провідник».
«Кухар» (перший зліва)
«МІГ БУТИ КУХАРЕМ, АЛЕ КОРИСНІШИЙ НА ПОЛІ БОЮ»
Серед тих, хто вчиться бути військовим, – 28-річний «Кухар». За таким фахом навчався. Хоча у війську буде ремонтувати техніку. Чоловік є частково придатним до служби, але підписав контракт.
– Міг би бути тут кухарем, але на кухні ти особливо не допоможеш – хіба що їжею. На полі бою – корисніший. Я пішов у взвод забезпечення. Буду лагодити авто, техніку, щоб вона могла й надалі виконувати завдання, – розповідає співрозмовник.
Для нього було дуже важливо потрапити саме до лав 118 бригади. Тут служать його вітчим – «Санич», відповідає за евакуацію поранених, та брат – «Джек Пот», пілот FPV-дронів.
– Коли дружина почула, що я йду служити, трохи сварилися вдома. Навіть не можу пристойно передати її слова, але зрештою мене підтримала. Сказала, щоб не забував: на мене чекають вдома. А мені соромно за те, що всі ховаються. Війна всіх торкнеться – це питання часу. Так, я частково придатний і міг не йти, але я тут, із хлопцями, які готові боронити країну, – розмірковує «Кухар».
Він переживає, щоб під час занять ніхто з товаришів не постраждав, щоб він сам не збентежився.
«Я БАЧИВ, ЩО КОЯТЬ РОСІЯНИ»
Ще декілька хвилин – і інструктори дають наказ, щоб бійці починали. Чуємо вибухи, бачимо дрони. Хлопці стартують доволі швидко, втім, деякі швидко сповільнюють темп: важко. Інструктори постійно підбадьорюють: «ще трішки», «братику, обережно, дрон», «не здаватися», «скоро буде легше». Та здається, що це «скоро» буде точно не сьогодні. Спітнілі й стомлені хлопці доходять до кінця смуги. Перепочинок. В інструкторів також – щоправда, відпочивають їхні голосові звʼязки. Бійці діляться враженнями та обговорюють, що вдалося, а над чим ще треба попрацювати. Помічаю серед молодих бійців літнього чоловіка.
– «К700»! Ти як? – звертається до нього інструктор.
– Та нормально, – відповідає він, витираючи долонею спітніле обличчя.
Незважаючи на втому, боєць посміхається, від спілкування не відмовляється. Звати Сергій, позивний «К700» «приліпився» до нього давно, тому що працював трактористом у колгоспі (К700 – трактор загального призначення підвищеної прохідності, – ред.). Йому 51 рік, але виглядає, насправді, старшим.
– Такі фізичні навантаження приводять у форму. Важко, але впорався, – починає розмову зі звіту Сергій.
Він родом із Запорізького району, села Мар’ївки. У війську – вже вдруге від початку повномасштабного вторгнення.
– Перший раз був із 2022 до 2024 року. Здоров’я трохи підвело, тому звільнився – грижі в шийному відділі, праву сторону тіла паралізувало. Але лікарі підлікували – пів року лікувався. У мене відтермінування було, але вирішив повернутися, тому що країну боронити потрібно.
Боєць додає, що минулого разу служив у 60 ОМБр – механіком-водієм САУ, а тепер буде механіком-водієм танку.
– Що трактор, що танк – двигун, гайки, важелі – все однакове. Очі бояться, а руки роблять, – зазначає Сергій.
Розповідає про свій перший бойовий вихід. Згадує, що 5 березня отримали техніку, а 11-го – вже стояли на вогневому рубежі.
– Тридцять п’ять знищених ворожих цілей. Вони колонами йшли на Кривий Ріг. Ми цілий день стріляли. Важко, але техніка ремонтується, люди – відновлюються. Зараз механіків не вистачає, – каже він.
– Як вдома? Ворог постійно обстрілює Марʼївку.
– Вдома все добре, але кошмарять КАБи, дрони, «молнії», FPV – усе підряд.
– Це стало останньою краплею, що вирішили повернутися до війська?
– Як сказати….
– Та щиро кажіть, як є.
– Як є? З села хлопців мобілізували, але вони навіть до навчального центру не доїхали, пішли у самовільну відлучку. А країну потрібно боронити. Якщо росіяни прийдуть, то я бачив, що вони роблять. Був дев’ять місяців у Херсоні, три ротації в Бахмуті, дві ротації в Лимані. Я на власні очі бачив, що ці «нелюди» коять…. Ми в Херсоні такого надивилися…
– Розповісте?
– Про таке не розповідають… Зґвалтовані жінки та дівчата, криниці, заповнені трупами цивільних. Якщо вони прийдуть, то 1933 рік у країні повториться… Після Херсона найважчим був Донбас. Це пекло на землі, – каже Сергій.
Ще декілька хвилин на перепочинок – і бійці рушають далі.
– Це тільки початок їхнього дня, так би мовити, розігрів перед штурмовими та оборонними діями. У них насичена програма, але хлопці – молодці. Вони й самі бачать, що прогресують, почали влучати, – трохи хвалить новачків інструктор на позивний «Май».
ПРО ПОМИЛКИ НОВОБРАНЦІВ І МАЛУ ТОКМАЧКУ
Інструктор говорить про важливість проходження базової військової підготовки. Запевняє, що тут відпрацьовують комунікацію, вчать не лише долати перешкоди, а й захищати один одного. Запитую про найчастіші помилки новачків. І це – дрони. Зброю, якою буквально «нашпигована» передова, бійці майже не помічають на полігоні.
– Вони не реагують на FPV, не використовують укриття. Коли дрони наближаються, потрібно бути за укриттям, а вони – попереду. Будемо працювати над цим. Далі у них ще адаптація в підрозділах – 10–15 днів. Наше завдання – щоб вони були живі, розвивали критичне мислення, комунікували, приймали рішення. Ця смуга важлива, як і базова загальновійськова підготовка, – розповідає «Май».
Він не приховує, що ті, кого мобілізували, не дуже хочуть вчитися. І взагалі: за один день неможливо стати хорошим воїном. Інструкторові потрібно пояснювати на власному досвіді, знаходити підхід до кожного.
«Май»
За плечима «Мая» – великий бойовий шлях: спочатку – Київщина, потім – участь у Харківському контрнаступі, далі – Курдюмівка, Бахмут, де він був у піхоті. А вже у 118 бригаді став командиром групи бригадної розвідки. Отримав поранення, потім – ще одне, перейшов в інструктори. Не можу не розпитати у нього про Малу Токмачку, яка вже стала мемом.
– О, Мала Токмачка – це мій перший пункт постійної дислокації. Коли ми заїхали на напрямок, ще не розпочався контрнаступ, тому ми там жили. Зараз це фортеця, хлопці тримають населений пункт, збільшують зону ураження. Реально молодці, – каже він.
– Чим вона важлива?
– Це ж очевидно – фланг Оріхова, дуже вигідна позиція. Росіяни зараз у Гуляйполі мають невеликий успіх, у Степногірську їх зачистили. Важко тримати Малу Токмачку. Хоча я вже давно не був там на бойових завданнях, але знаю, що особливо складно піхоті.
«Май», як і багато його побратимів, говорять, що дрони змінили правила ведення бою. Якщо раніше бійці невеликими групами заходили на позицію і діяли, то зараз завдання – зайти в негоду, сидіти та тримати позицію. Це – найважче, тому що може затягнутися на місяці й навіть рік.
Ольга Звонарьова Світлини Дмитра Смольєнка ЗСУ Військові навчання Військові Війна з Росією FPV-дрон БЗВП