Сила та ризики ПВК: чому в РФ стає дедалі більше приватних армій

Фото: ЧВК REUTERS

Одним із символів та синонімів російської агресії в Україні стала приватна військова компанія (ПВК) «Вагнер», укомплектована професійними найманцями та карними злочинцями, яка «прославилася» «м’ясними штурмами» Бахмута. Але це не єдина ПВК, яку використовує Росія, навіть незважаючи на те, що згідно із законами країни найманство офіційно заборонене. Скільки і які російські ПВК зараз воюють в Україні та за яким принципом їх комплектують.

У Росії місцеві «князьки» створюють свої армії

Зараз у Росії існує кілька десятків приватних військових та охоронних компаній, послуги яких російська влада використовує як мінімум у 30 країнах світу. Більшість російських ПВК афілійовані з Міністерством оборони, Федеральною службою безпеки, розвідувальним управлінням або великими бізнесовими структурами.

Окрім «вагнерівців», в Україні були помічені найманці ПВК «Редут-антитерор», створеної у 2008 році розвідниками та ветеранами-десантниками. Бойовики цієї ПВК воювали також у Грузії, Сирії, Іраку та Сомалі.

У 2018 році в Росії з’явилася ще одна ПВК, бойовики якої нещодавно були помічені біля Бахмута на Донеччині – «Патріот», яку пов’язують із міністром оборони Росії Сергієм Шойгу. За інформацією ЗМІ, цю ПВК формують із кадрових військовослужбовців, зокрема Головного управління російського Генштабу. Крім України, члени цієї групи воювали у Бурунді, ЦАР, Сирії та Ємені. Також із міністром оборони Росії пов’язують і ПВК «Шторм».

Свою приватну армію має голова Чечні Рамзан Кадиров. Офіційно спецзагін швидкого реагування “Ахмат” входить до структури Росгвардії, але фактично цей підрозділ підпорядковується лише керівнику Чеченської Республіки.

Крім цього, про формування своїх армій заговорили деякі російські губернатори, а на початку лютого стало відомо, що власну приватну військову компанію створює і російська корпорація “Газпром-нафта”.

У 2016 році в Росії було зареєстровано громадську організацію «Єдині народні общинні товариства» (скорочено «Є.Н.О.Т.»), яка нібито мала сприяти військово-патріотичному вихованню молоді. Насправді члени «Є.Н.О.Т» брали участь у бойових діях в Україні, Сирії, Азербайджані. До речі, один із засновників «Є.Н.О.Т.» – Ігор Мангушев, який публічно закликав до вбивства всіх українців. Втім, на Луганщині він отримав смертельне поранення – за однією з версій, від своїх.

ПВК «Російські системи безпеки» (РСБ-Груп) заявляє, що «надає послуги військового консалтингу в зонах з високою терористичною активністю та ведення бойових дій». Найманці РСБ-Груп були задіяні в Україні, Лівії, Шрі-Ланці, Аденській, Гвінейській затоці, Малаккській протоці.

Кого беруть у найманці та скільки їм платять

Зачислені у ПВК найманці підписують угоду про нерозголошення інформації. Найбільше про роботу ПВК “Вагнер” повідомило петербурзьке видання “Фонтанка”, яке заявляє, що має у своєму розпорядженні частину внутрішньої документації компанії. Посилаючись на опубліковані копії документів, “Фонтанка” стверджує, зокрема, що всі претенденти заповнюють анкети з особистою інформацією, фотографією, проходять перевірку на поліграфі та за свою роботу отримують від 160 до 240 тисяч рублів (приблизно від 2000 до 4000 доларів США) за місяць.

Зарплата залежить від навичок, цілей та місця операції. Під час навчання на території Росії зарплата становить від 50 до 80 тисяч рублів (від 600 до 1000 доларів), під час зарубіжних операцій – 100-120 тисяч рублів(1200 – 1500 доларів), у разі військових дій – 150-200 тисяч (1800 -2400 доларів), у разі особливих кампаній чи великих битв – до 300 тисяч (3700 доларів).

– Класичний найманець, як правило, має великий військовий досвід, це представники спеціальних служб та штурмових загонів. Недарма їх називають “псами війни”. Хороший найманець вартує десяти солдатів регулярної армії. Вони дуже мотивовані. І всі країни користуються послугами найманців, щоб офіційно не «світитися» у сумнівних військових операціях, – розповів військовий експерт Олег Жданов.

– Найманці отримують зарплату втричі більшу, ніж регулярні військові. Вони виконують всі «брудні» операції, але не вважаються втратами країни. Проте їхній професійний рівень дуже високий, наприклад, у американську ПВК «Блекуотер» набирали непальських гуркхів із британських штурмових загонів, колумбійських «коммандос» та інших фахівців. Теоретично в ПВК служать «найкращі з найкращих» із «псів війни» чи «диких гусей», – пояснює військовий експерт Українського інституту майбутнього Іван Ступак.

Воювати – так за гроші

У світі «пси війни» – це найкращі з найкращих військових фахівців. Вони пройшли не одну військову кампанію та готові надавати свої послуги за великі гроші.

У Росії виходить інакше. Значимість найманців на війні в Україні зросла лише тому, що більшість росіян реально не хоче воювати.

– Наймотивованіша піхота у росіян зараз – це найманці з ПВК. Вони воюють за гроші. У росіян зараз навіть розвивається новий бізнес. Міноборони Росії, російські генерали “продають” мобілізованих росіян приватним військовим компаніям. За голову дають 25 тисяч карбованців (300 доларів). Їх привозять на фронт, відбирають документи та віддають «вагнерам». І потім під загрозою розстрілу кидають у м’ясорубку на першу лінію, – пояснює військовий експерт Олег Жданов.

Поява нехай невеликих, але професійних приватних армій стала причиною занепокоєння всередині самої РФ. Все частіше і частіше звучить питання: а якщо ці формування будуть використані для міжусобної боротьби і призведуть до дестабілізації всього державного устрою? Поки що це лише привід для дискусії, адже воюють найманці лише за кордоном. Однак, коли мотивація зводиться лише до одного чинника – фінансів (ні про який патріотизм тут навіть не згадують), все може змінитись дуже швидко. Справді, хто платить, той і замовляє музику. А зробити це можуть не лише підконтрольні уряду сили. Тому, як ситуація може розвинутись навіть у найближчій перспективі, сьогодні не спрогнозує ніхто.

В ТЕМУ

«Дикі гуси» завжди затребувані у світі

Якщо назва «пси війни» звучить логічно, то «дикими гусаками» найманців прозвали за аналогією з птахами, які не мають своєї батьківщини, але готові «приземлитися» будь-де. Це солдати удачі, що рекрутуються для ведення бойових дій, коли з тих чи інших міркувань державі невигідно використовувати як гарматне м’ясо регулярні частини.

Як правило, це колишні бійці спецпідрозділів та інші військові, які не можуть жити “у мирі”. Це справді «пси війни», і бойові дії є для них нормою поведінки. Найманці завжди потрібні. Найчастіше уряди багатьох країн не можуть офіційно використовувати свої армії для досягнення тих чи інших цілей. І тут на арену виходять найманці. Міжнародне право не визнає їх повноцінними комбатантами, вони позбавлені гарантій безпеки, які мають військовополонені, а в деяких країнах вони взагалі оголошені поза законом.

«Головне значення використання найманців – вони не вважаються втратами військових офіційних армій. Для будь-якого уряду у світі це дуже зручно. Є сили, які виконують певні «темні» операції, у яких уряд не можна звинуватити. Якщо за аналогією, то це ті ж «брудні рукавички», які завжди можна викинути та показати чисті руки», – пояснив KP.UA військовий експерт Українського інституту майбутнього Іван Ступак.

Источник: kp.ua