Просяна – Покровське: під шквалом атак КАБів та дронів «Білі янголи» вивозять населення Звіт 12.11.2025 14:35 Укрінформ У Синельниківському районі Дніпропетровської області села стають пустими згарищами з розбитими будівлями За неповний місяць противник вщент зруйнував містечко Покровське, що на Дніпропетровщині, та примусив тисячі мешканців покинути домівки. Нещодавно, прямуючи до сусідніх регіонів, ми зупинялися тут на каву та перекус, повертаючись назад. Зараз знайти каву проблематично, адже відсутнє електропостачання, про «перекусити» взагалі не йдеться. Центр містечка має жахливий вигляд, воно, на превеликий жаль, стає подібним до Оріхова чи Гуляйполя, що на Запоріжжі, на постраждалі від російських обстрілів населені пункти Донеччини чи Харківщини. Ворожі КАБи та дрони розтрощили у Покровському великий торговий центр. Тут не функціонують крамниці, банкомати, медзаклад, кафе чи кав’ярні. Значні проблеми з мобільним звʼязком. На більшості вулиць – безлюдно, проте в центрі, незважаючи на ворожі обстріли, прибиральники замітають вулиці, подекуди можна побачити невеликі групи пішоходів, що прямують отримати гуманітарну допомогу. Навіть більше, біля згорілої автівки, розбитих та почорнілих від пожеж магазинів з капоту машини продає певні речі відважна підприємниця. Тут постійно намагаєшся прислухатися до звуків – чи не наближається раптово щось. Очі машинально шукають, де можна буде сховатися. Тривога знесилює. До лінії фронту – приблизно 13 км, обстріли щодня. Якщо раніше в містечку проживало близько 13 тисяч мешканців, то зараз – менше тисячі. В основному це люди похилого віку та з обмеженою мобільністю. До Покровського ми прибули зафіксувати діяльність спецпідрозділу «Білий янгол». Вже на місці зустрічі дізналися, що група вирушає у Просяне – за 25 км від Покровського. Правоохоронці одержали запит на евакуацію однієї особи. Запропонували поїхати з ними, але застерегли, що місце не цілком безпечне. Ми погодились миттєво. ПРОЩАННЯ НА ВУЛИЦІ ЩАСЛИВІЙ Село Просяна знаходиться у Синельниківському районі Дніпропетровської області та належить до Маломихайлівської сільської громади. Поліція постійно проводить інформування та заохочує людей покинути небезпечну територію.
Сергій Галда – Мусимо забрати одну людину, далі передамо її волонтерам, – говорить під час поїздки поліцейський, представник евакуаційної групи Сергій Галда. Під час пересування він постійно перевіряє телефон, повинен відстежувати інформацію щодо пересування ворожих дронів чи КАБів. Телефон безперервно вібрує. – Попереду загроза ударного дрона, – інформує Сергій своїх товаришів по службі. Раптом лунає дзвінок – невідомий номер. Сергій відповідає. Чоловік, який телефонує, повідомляє, що готовий виїхати, речі спаковані. Цікавиться, чи можливо сьогодні його забрати. Сергій уточнює адресу й просить чоловіка очікувати.
Василь Піпа – У нас ще людина додалася. Щойно надійшов запит. Заберемо жінку і за цим чоловіком заїдемо, – говорить Сергій керівникові евакуаційної групи Василю Піпі та водію.
Поки їдемо в Просяне, питаю про загальну обстановку в районі. – Наразі ситуація в Покровському важка. Погіршилася дуже швидко – впродовж двох-трьох тижнів почали атакувати КАБами та дронами все містечко. Бомби, «шахеди», FPV – систематично все літає. Їм байдуже по чому гатити, нищать все, без вибору. У Покровському залишилося десь 800 осіб, дітей немає. Щоб люди виїжджали, їм потрібні соціальні гарантії від держави, щоб вони розуміли, що їм є куди виїхати. Ми постійно здійснюємо інформування населення, закликаємо людей звертатися за номером «102» або до нас. Розповідаємо, що необхідно із собою брати, – пояснює Сергій.
У цей час проїжджаємо відрізок шляху, де встановлені антидронові сітки. Є відомості, що група «шахедів» рухається на Васильківку. Згодом зʼявиться повідомлення про влучання в адміністративні будівлі, пошкоджені кафе, приватні будинки та господарські споруди. На щастя, люди не зазнали ушкоджень.
Прибуваємо у Просяну, знаходимо вулицю Щасливу і потрібний дім. Проте виявляється, що замість однієї особи виїжджають двоє. Їм допомагає виносити речі чоловік на імʼя Олексій. – А ви чому не їдете? – запитую. – А я поки що не готовий, буду доглядати за господарством. Дружина і сестра поїдуть, – відповідає. – Але ж тут, у селі, майже нікого нема… – Чому ж нема? Ось три будинки, – показує рукою, – там живуть, і там… прямо ще три будинки. Є люди. Дякую вам, що ви такі чуйні та допомогли.
Чоловік обіймає дружину. Трохи соромиться, але все ж таки цілує. Видно, що очі наповнені сльозами. Проводжати жінок вийшли і дві домашні собачки.
У сусідньому подвір’ї помічаємо літню жінку, Сергій прямує до неї, потім швидко повертається. – Повідомив, що є можливість евакуюватися. Каже, поки що не настала критична ситуація, але пообіцяла, що зателефонує найближчими днями, – розповідає про результат розмови поліцейський.
НЕЗАПЛАНОВАНІ ЕВАКУАЦІЇ Займаємо місця в авто і вирушаємо забирати чоловіка, що телефонував Сергієві. Під час поїздки знайомимося з жінками. Обидві – Віти. Речей взяли зовсім небагато. – Взяли тільки необхідне. Раптом повернемося… Ми ще вчора готові були виїхати, все склали, сиділи на валізах, як то кажуть, – говорить молодша з них, дружина Олексія.
Віта та Олексій Вдома на чоловіка залишилось господарство: коти, собаки, кури, хата. Старша Віта додає, що все життя тут прожили. Зараз стало страшно, і тому зважилися виїхати. Жінка їде до своєї доньки, яка мешкає в Ігрені. Друга Віта їде фактично в невідомість. Спочатку до транзитного центру у Волоському, а далі буде видно.
Обидві дивляться у вікна, розглядаючи пошкоджені будівлі та крамниці. Сергій телефонує чоловікові, щоб дізнатися точну адресу, той каже: – А я вас вже бачу. Ви трохи проїхали, повертайтеся, ми тут біля підʼїзду. – Люди нашу машину вже впізнають, бачите, – зауважує Сергій.
Біля багатоквартирного будинку помічаємо чоловіка. На лавці біля підʼїзду сидить жінка, навколо неї стоять речі. З’ясовується, що їхатимуть обоє. – У нас ще плюс два, – говорить Сергій.
Клавдія Іванівна Хлопці швидко йдуть до квартири, виносять речі. Я знайомлюся з новою попутницею. Її звати Клавдія Іванівна. Жінці 84 роки.
– Все життя тут… Народилася, хрестилася, в школу ходила, працювала, – тихим голосом говорить. Жінка так сильно хвилювалася, що навіть не одразу змогла пригадати, ким працювала. Вона не усвідомлює, хто буде виїжджати, – вона чи син.
син Віктор Її сина звати Віктор, йому 63 роки. Це з ним ми розмовляли дорогою. – Маму хочу вивезти. Потрібно вже… Чого раніше не вивозив? Чекав кращого. Але як прилетіло сюди, то трохи страшно стало, а прилетіло прямо поблизу будинку. Ось буквально позавчора. То я і зателефонував «Білим янголам», щоб вивозили. Нам немає куди їхати, тому їдемо, куди відвезете, – каже Віктор. Вже сідаючи в машину, чоловік говорить: – А ось там, вниз по вулиці, ще одна жінка чекає, що ми за нею заїдемо, вона теж зібралася й готова. Сергій і Василь дивляться один на одного, за мить повідомляють, що будемо забирати і її. Жартую, що машина перетворюється на «рукавичку».
Лідія Іванівна За третьою адресою «Білих янголів» дійсно чекали. – Ліда Іванівна я, – представляється жінка.
Їй допомагає якийсь родич, сам поки що не планує нікуди. Разом із Сергієм сідаємо на «запаску» – вільних місць у машині більше немає. Він знову перевіряє телефон. – Тривога? – питаю. – Загроза всього… «Шахеди» летять і КАБи. Але встигнемо проскочити, – говорить. Правоохоронці оперативно приймають рішення щодо шляху, яким будемо повертатися в Покровське. Вирушаємо.
СЕЛО НЕМОЖЛИВО ВПІЗНАТИ – Такі евакуації, як сьогодні, коли збиралися забрати одну людину, а вивозите п’ятьох, наскільки часто трапляються? – запитую у Сергія. – Ой, та дуже часто. Забираємо всіх, телефонуємо волонтерам, попереджаємо, що необхідний транспорт. Люди телефонують і вдень, і вночі. Ось нещодавно було навіть о дванадцятій ночі. Чую дзвінок, беру слухавку, а там: «а чи можна виїхати?». Кажу, звичайно, але ж не вночі. Заявку роблю, і на ранок їдемо. Я усвідомлюю, що люди хвилюються. Тільки десь вибухнуло – і телефонують. Це наша робота. Проте ми віримо, що все це колись закінчиться. Сергій разом з іншими членами екіпажу бачить ці розбиті населені пункти щодня. Запитую, чи помічає він, як противник змінює їх, руйнуючи будівлю за будівлею. – Бачу різницю кожного дня. Їдемо і помічаємо, що там зачинилося, там поїхали люди, там – потребують допомоги. Фронт рухається. – Ось зараз виїдемо звідси, волонтерам людей передасте – і видихнете? – «Хух» буде, коли війна закінчиться. Відверто кажучи, то звикаєш до всього. Так, робота важка, але треба її виконувати. Відчуваю відповідальність за людей, завжди плануємо маршрути руху, узгоджуємо все з керівництвом, беремо із собою все необхідне, – говорить.
Люди, яких евакуюємо, дивляться у вікна, намагаючись розпізнати місцевість. Ліда Іванівна щиро зізнається: за вікном зовсім нічого немає знайомого. А насправді ми вже в Покровському. Саме сюди вона раніше часто їздила автобусом відвідати магазини, зробити покупки. Та зараз бачить лише руїни, в яких не впізнає магазинів з недавнього минулого. НЕБЕЗПЕКА: ТРИ БАЛИ З ПʼЯТИ Цих людей Сергій далі відвіз на точку зустрічі з волонтерами, а ми з Василем Піпою та медеваком вирушили вивозити жінку, якій важко пересуватися через перелом шийки стегна. Евакуація проходить швидко. Разом із жінкою виїжджають ще двоє чоловіків.
Василь підтверджує, що з моменту нашої попередньої зустрічі життя в цьому районі Дніпропетровщини суттєво змінилося. – Більшість людей виїхали звідси. Збільшилися атаки FPV-дронів, удари фугасними авіаційними бомбами. Ворожі війська розбили центр міста, знищили єдиний великий магазин, який тут працював. Інші крамниці закрилися, люди поїхали. Наразі забираємо маломобільних, людей похилого віку, які згодилися все ж виїхати, адже й їхній терпець уривається, – говорить Василь. – Що ховається за одним таким виїздом? – Це вже стиль життя наш, робота. Шкода людей. Ось зараз переживаємо, щоб забрати стареньку з Великомихайлівки. Ми раніше пропонували виїхати, вона із сином жила і відмовлялась. Сина вбило нещодавно, і бабуся живе вже із ним загиблим, адже тіло ніхто не зміг вивезти. Іноді жінка ходить селом. Якщо сама не захоче, то примусово вивеземо – врятуємо хоча б її, – відповідає Василь. – Якби була умовна безпекова шкала, то скільки балів, від 1 до 5, поставили б сьогоднішній евакуації?
– Трієчку точно. Дорога, якою ми їхали, прострілюється і подекуди під прицілом FPV-дронів міцно тримається. Ну і, власне, бої відбуваються вже біля Великомихайлівки, – відповідає Піпа. За плечима Василя та його колег з підрозділу – тисячі надзвичайно небезпечних евакуацій. Скільки їх ще буде – не знає ніхто. Лінія фронту рухається, обстріли посилюються, проте «Білі янголи» і надалі намагатимуться вивезти кожну людину, безперестанку повторюючи: евакуація зберігає життя.
Поки їхали в напрямку Запоріжжя, побачили повідомлення Повітряних сил про те, що ворог атакує КАБами Покровське. Заздалегідь ми домовилися з хлопцями, що відзвітуємо, коли виїдемо на умовно безпечний відрізок шляху. Відзвітували. Одержали від Василя «+». Отже, все гаразд. Полегшено зітхнули. Більше наших фото можливо придбати тут. Дніпропетровщина Евакуація Поліція Пенсіонер Дрон Війна з Росією
Источник: www.ukrinform.ua
