Пам’яті журналіста, волонтера, добровольця Володимира Даценка (позивний «Борода») Хвилина мовчання 26.07.2026 09:00 Укрінформ
Він був щирим, завжди висловлював власні думки та діяв відповідально
Життєвий шлях Володимира Даценка завершився 14 липня 2022 року під час ракетного обстрілу росіянами Вінниці, куди він прибув у службове відрядження. Спочатку його було внесено до списку зниклих безвісти, але вже 15 липня з’явилася інформація про його загибель.
Зображення з родинного архіву
Володимир народився 19 травня 1988 року у селі Булаї Погребищенського району Вінницької області. До початку війни він працював водієм, мав наміри відкрити автомийку та надавав допомогу людям як журналіст та член організації «Дорожній контроль Вінниці».
Наречена Володимира, Заріна, розповіла, що вони були разом майже п’ять років. У лютому він освідчився їй, і пара планувала весілля. Але війна внесла свої корективи…
Фото: Факти
З перших днів повномасштабної агресії Володимир став на захист України: брав участь у патрулюванні вулиць Вінниці, займався волонтерством. Але цього йому було недостатньо, він звертався до військкомату, проте його не брали до лав армії.
Фото: Фейсбук-сторінка Володимир Затайдух
Тому він вирушив на фронт як боєць-доброволець штурмового батальйону «Айдар». Виконував бойові завдання як оператор другої окремої роти спеціального призначення військової частини А4100. Прізвисько «Борода» він отримав через свою довгу чорну бороду та загалом колоритну зовнішність.
Керівник ГО «Дорожній контроль Вінниці» Володимир Затайдух згадує: «Його всі намагалися втримати тут, роботодавці навіть пропонували йому вищу зарплату. "Володя, залишся, ти нам тут необхідний". Він відповідав: "Ні. Я мушу боронити нашу державу"».
Фото: Фейсбук-сторінка Володимир Даценко
Володимир пишався тим, що захищає Україну, висловлював подяку волонтерам та своїй коханій Заріні за підтримку і любов. «Рабів до раю не пускають», – часто повторював, керуючись таким життєвим кредо.
Друзі розповідають, що у Вінниці «Борода» з’являвся нечасто. 14 липня 2022 року він офіційно перебував у відрядженні, доставляючи до приватної клініки «Нейромед» побратима з «Айдара». У момент обстрілу Володимир стояв на ґанку клініки, спілкуючись зі своїм другом Денисом Клімовим.
«Я йому запропонував: "Ходімо до «Ювілейного», вип’ємо кави". А він відповів: "Не можу, бо побратиму зле, і якщо він вийде на рецепцію, його не зрозуміють, а, можливо, доведеться заповнювати документи". Потім він побачив у небі ракету і вигукнув: "Приліт!". Я побіг уздовж Будинку побуту, а Володимир – у протилежний бік, за "Нейромед", саме туди, де стався вибух…», – згадує Денис.
Фото: Фейсбук-сторінка Володимир Даценко
Клініка була повністю зруйнована. Неподалік були знайдені обгорілі документи Володимира, зокрема посвідчення журналіста ГО «Дорожній контроль Вінниця». Проте його тіла ніде не було. Ще один друг Володимира, редактор «RIA/20 хвилин» Вадим Павлов, згадує: «Після влучань я прибув на місце трагедії через 20 хвилин. Ще за п’ять хвилин побачив, як виносили загиблу дівчинку. Ще через п’ять хвилин мені повідомили… що зник Вова Борода. Що він разом з ще одним моїм товаришем вийшли з "Нейромеда". Після першого влучання вони розійшлися в різні боки… Дениса поранило осколками, а Борода… зник».
Фото: Фейсбук-сторінка Володимир Даценко
Друзі та рідні добу сподівалися, що «Бороді» вдалося вижити. Протягом доби його не було ані в списках загиблих, ані серед поранених. Однак дива не сталося: по обіді 15 липня його загибель була підтверджена.
17 липня Володимира Даценка поховали у його рідному селі. У нього залишилося троє дітей від першого шлюбу, батьки та наречена.
Фото: Погребищенська міська рада
Указом Президента України від 31 серпня 2022 року солдата Володимира Даценка було відзначено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Згадуючи Володимира, його друзі підкреслюють, що він був щирим, завжди висловлював власні думки та діяв відповідально.
Фото: Фейсбук-сторінка Володимир Даценко
«Була надія, що Борода вижив, що він у шпиталі. Але вже за добу друзі поїхали на впізнання. Він загинув… Ми втратили Людину і Друга. Справжнього. Вова був надійним, людяним, безкорисливим, добрим, щирим. Філософом з відкритою душею. Він завжди поспішав на допомогу, навіть не запитуючи. Вова завжди повторював: – рабів до раю не пускають. Я переконаний, що він вже там», – зазначив Вадим Павлов.
Вічна пам’ять Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Погребищенська міська рада, 20 хвилин, Суспільне Вінниця, Факти, RECВІЄМ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять Війна Війна з Росією Хвилина мовчання