Як колишні СЗЧ-шники «затокмачують» ворога 11.07.2026 11:38 Укрінформ
«Люди із залізними… нервами» – кажуть про бійців 118 бригади, які боронять Малу Токмачку
Запорізький напрямок фронту – один із найскладніших. Супротивник перекидає сюди особовий склад, техніку, намагається атакувати та прагне наблизитися якщо не до обласного центру, то хоча б до Оріхова.
На цій ділянці фронту вже кілька років тривають бойові дії за участю 118 окремої механізованої бригади. Її військовослужбовці стверджують, що надійно утримують позиції, і лінія бойового зіткнення в межах їхньої зони відповідальності практично не змінилася.
СПРОБА НАСТУПУ НА МОТОЦИКЛАХ ТЕЖ ЗАВЕРШИЛАСЯ ПРОВАЛОМ
У 2023 році цей підрозділ брав участь в операції в районі Роботиного. Власне звільнення Роботиного характеризують як один із найважливіших і, водночас, найтрагічніших етапів повномасштабної війни. ЗСУ тоді переходили в наступ, а ворог, відповідно, оборонявся і був дуже добре підготовлений. За звільнення населеного пункту українська сторона, на жаль, заплатила надзвичайно високу ціну.
Наразі 118 бригада знову опинилася в центрі уваги. Цього разу – у контексті оборони Малої Токмачки. Підрозділ встановив своєрідний рекорд (має відповідний документ) за найдовше утримання рубежів, у той час як росіяни постійно заявляють про нібито “захоплення” села.
«Фейк»
Пресофіцер 118 окремої механізованої бригади з позивним «Фейк» зазначає, що неприступною фортецею Малу Токмачку роблять військовослужбовці із залізними… тут він робить паузу, підбираючи потрібне слово.
– Залізними нервами. Назвемо це так, – говорить він, посміхаючись.
Додає, що противнику не вдається проникнути в населений пункт і закріпитися там.
– Вони випробовували різні методи, із застосуванням масштабних механізованих штурмів. Їм не вдалося досягти поставленої мети. Намагалися зосередитися ближче до наших позицій і діяти малими штурмовими групами – також безуспішно, – зауважує “Фейк”.
У середині червня окупанти застосували іншу тактику. Відбулася спроба стрімкого наступу на мотоциклах та квадроциклах, які були оснащені засобами радіоелектронної боротьби (РЕБ) і навіть невеликими пристроями для розмінування. Проте й ця тактика не принесла їм жодного успіху. Вже в перший вечір українські бійці знищили та поранили значну кількість особового складу ворога і вивели з ладу техніку.
– “Затокмачені” – мій неологізм, я його вигадав, – з гордістю констатує пресофіцер.
“ШВИДКО ВИЯВЛЯЄМО ПРОТИВНИКА”
– Чи присутній ворог у Малій Токмачці? – запитую “Фейка”.
– Ні. Якщо навіть одному-двом військовослужбовцям вдається проникнути на околиці, в район цегельного заводу чи в’язниці, то вони там довго не затримуються. По-перше, виникають труднощі з логістичним забезпеченням. Ворог не може забезпечити своїх бійців достатньою кількістю ресурсів для виживання: водою, їжею, боєприпасами. По-друге, ми оперативно виявляємо противника, бачимо його ще на етапі пересування, – запевняє співрозмовник.
Згідно з російськими повідомленнями, Мала Токмачка була захоплена ще в листопаді минулого року. Чимало їхніх військових навіть отримали нагороди та відзнаки за нібито здобуття цього населеного пункту. Визнати, що населений пункт не перебуває під їхнім контролем, окупанти не можуть.
– Незначна брехня породжує значні наслідки. Їм потрібні певні досягнення на фронті, від цього залежать і їхні мобілізаційні процеси. Захопити Оріхів і наблизитися до Запоріжжя їм не вдається – для цього потрібна величезна кількість техніки та особового складу, якого у ворога немає. Але вони можуть впливати на ситуацію навколо Оріхова, якщо зайдуть у Малу Токмачку. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб цього не сталося, – ділиться “Фейк”.
ВІД СЗЧ – ДО “СІРІУСА”
– У нашому підрозділі близько 80 відсотків, а можливо, й більше, тих, хто був у СЗЧ і добровільно повернувся. Найкращі бійці – саме ті, хто сам повернувся до служби після цього, – зазначає військовий на позивний «Рапан».
«Рапан»
Важко заперечити ці слова, особливо коли їх озвучує боєць, який сам належить до цих 80 відсотків.
“Рапану” – 27 років. З 2017 по 2020 рік він брав участь в АТО, служив у штурмовій бригаді.
– На другий день повномасштабного вторгнення добровільно звернувся до військкомату, потрапив до Вінницької бригади ТрО. Після поранення в Старомайорську перебував на реабілітації, і мене заднім числом зарахували до СЗЧ, – розповідає боєць свою історію.
Його побратиму з позивним «Фродо» – лише 20 років, він добровільно вступив до лав ЗСУ у 2024 році. До 118-ї бригади перейшов так само – через СЗЧ.
– Має бути справедливе ставлення до військовослужбовців та належне грошове забезпечення, – наголошує «Фродо».
«Фродо»
Свій бойовий шлях він розпочав в одній із механізованих бригад на Бахмутському напрямку. Зазначає, що перевестися до іншого підрозділу бажав ще у 2025 році, але тоді його запит було відхилено, і він перейшов до СЗЧ. Пройшов лікування і повернувся.
Обидва бійці наразі входять до складу батальйону безпілотних систем «Сіріус», взводу FPV.
“Фродо” – має привітне обличчя і гарне почуття гумору. Про свій “період” у СЗЧ розповідає так, що неможливо слухати без сміху.
– Поки там був, відкрив шиномонтаж. Кум зараз займається цим бізнесом, ну і родина ж повинна з чогось жити, – пояснює він.
– Що сказали вдома, коли ви з СЗЧ повернулися до служби? – запитую.
– Придурок, – відповідає.
Але це все жарти. Він каже, що сьогодні навіть не уявляє себе “на цивілці”.
– Багато хто не розуміє військових. Звичайно ж, я хочу мати сім’ю, дітей, бажаю залишити після себе певну спадщину, – додає боєць.
Вдома він був 16 місяців тому. Ділиться, що роботи на фронті наразі вистачає, а от людей – ні.
Прошу його розповісти про бойове завдання, яке найбільше запам’яталося.
– Це моє перше, ще у складі попередньої бригади на Бахмутському напрямку. Ми перебували в Никифорівці, і розпочався штурм на Васюківку. Якщо чесно, я тоді ще повноцінно літати не вмів (був оператором БПЛА, – ред.). Це 2024 рік, і FPV-дронів було обмаль. Так сталося, що я термічною сумішшю спалив танк. Це взагалі сталося вперше за всю війну, – згадує “Фродо”.
Вирішую перевірити, чи справді це був перший випадок. Пошук у Google видає десятки сайтів із заголовками на кшталт “ЗСУ вперше знищили російський танк за допомогою дрона, що вивергає терміт”. Це дійсно сталося у 2024 році. Тоді українські війська вперше використали термітний безпілотник “Дракон” і знищили російський танк.
“Фродо” продовжує, що найбільше йому подобалося керувати FPV-дронами “Джміль”. Між собою бійці називали їх “джмеликами”. Саме за їхньою допомогою його бригада знищила багато ворожої техніки та особового складу.
– Ми майже не відпочивали тоді. Бували випадки, коли мали лише годину-дві на перепочинок, – згадує боєць.
– Мала Токмачка зараз – це що? – запитую.
– Руїни. Мені нагадує Донецьку область, Миньківку, Васюківку чи Оріхово-Василівку, – каже “Фродо”.
– Села вже немає, відверто кажучи… Зі свого досвіду скажу, що бачив Авдіївку, Бахмут, Старомайорськ, які вони не могли захопити і просто знищували КАБами (коригованими авіаційними бомбами), артилерією. Це їхній метод роботи. Посадки обробляють КАБами – і все, – додає “Рапан”.
“БОЛЯЧЕ, КОЛИ НЕ ВПІЗНАЮТЬ РІДНІ ДІТИ”
За часів АТО “Рапан” служив у підрозділі ППО. Коли переходив до 118 бригади, мав вибір – бути бойовим медиком і працювати на евакуації, чи стати пілотом. Обрав другий варіант.
– Я один день політав на “мавіку” (безпілотник DJI Mavic) і мені сподобалось. Навчався два тижні, а потім замком роти сказав, що я добре літаю, і запропонували перейти на FPV. Було страшно, бо там вибухівка, і мене самого FPV-дрон підбивав. Всі штурми відбиваються за допомогою підрозділів БПЛА. Така війна зараз. Брав участь у відбитті штурмів і цим пишаюся. Подобається, коли завдяки нашій роботі окупанти не досягають наших позицій, – каже боєць, вибачаючись за вжите слово, але іншого щодо ворога не знаходить.
“Рапан” згадує, як під час бойового вильоту його дрон залетів у люк ворожого механіка-водія і підірвав БМП. Зазначає, що тоді складно було саме зупинити техніку, а от “розбирати” її потім – легко.
– Якби тоді не влучили, скільки б біди він наробив? – питаю.
– Піхоті – так. У нас, пілотів, є своє правило: ми першочергово турбуємося про піхоту, а потім уже про себе. Якщо є небезпека для піхоти, то не має значення, що над нами літає – ми намагаємося швидко вилетіти, щоб прикрити хлопців. Якщо не буде піхоти, то ми станемо нею. Якщо перша лінія впаде, ми підемо за ними… Піхоті дуже важко, вони по пів року сидять на позиціях. Ми хоча б з родинами спілкуємося телефоном, дітей бачимо, а у хлопців – рація і все, – говорить “Рапан”.
За час повномасштабної війни він був на Харківщині, на Донецькому напрямку. Спочатку отримав одне поранення, потім – друге. Під час лікування його зарахували до СЗЧ.
– Чи було це образливо?
– Дуже. Чесно. Я колись хотів звільнитися. Думав, третя дитина народиться – і все. Народилася… Але я себе “на цивілці” вже не уявляю. Це при тому, що я мав стабільну роботу. У 2020 році відкрив будівельну компанію, займалися паркетом, але не бачу себе в цивільному житті, – ділиться військовий.
Його старшу доньку звати Анастасія, їй 7 років. Через війну він не бачив її три роки – до першого поранення. Сину Матвію – 3 роки, а найменшій доньці – Надії – рік.
– Діти впізнають вас?
– Менша дитина… ні, – його очі наповнилися сльозами. – Це дуже боляче, це найбільш образливо. Вона говорить зі мною по телефону, а коли я приїжджаю додому – вона тікає від мене. Два дні минуло, перш ніж дитина почала впізнавати. Ось це найважче. Окупанти не дають нам жити, – каже боєць.
Так сталося, що він забрав доньку з пологового будинку, а потім побачив її аж через рік – на хрестинах.
– Що б ви сказали побратимам, які так само, як і ви, не бачать, як ростуть їхні діти? Як би підбадьорили?
– Я й сам не знаю, що сказати. Ми з побратимами обговорюємо це, ділимося переживаннями, підтримуємо один одного. Не я один у такій ситуації. Дуже хочу, щоб діти знали, що ми їх любимо, і це все робиться для їхнього майбутнього, – говорить “Рапан”.
– Раніше операторів дронів називали “очима” артилерії, а зараз ви хто? – запитую на завершення.
– Зірки. “Сіріус”, – швидко відповідає «Фродо».
Фото ЗСУ Агресія РФ Військові Запоріжжя Війна з Росією FPV-дрон СЗЧ Мала Токмачка