“`html
Вранці 30 червня 1908 року небеса над віддаленою частиною сибірської тайги раптово освітилися. Свідки – а їх було зовсім небагато, адже місцевість була майже безлюдною – розповідали про вертикальний промінь блакитного світла, майже такого ж сліпучого, як сонце, що котився по небосхилу. Далі – вибух. Після чого пролунав гул, подібний до гарматного обстрілу.
Потім – хвиля удару, яка збивала людей з ніг, трощила шибки та відчувалася на відстані сотень кілометрів від епіцентру. Один з місцевих мешканців, якого опитали згодом, описав це лаконічно: “Небо тріснуло навпіл, і над лісом високо й широко постав вогонь”. Інцидент, що стався над річкою Підкам’яна Тунгуска того дня, понад сто років по тому, все ще вважається найбільшим випадком зіткнення космічного об’єкта із Землею у задокументованій історії людства, повідомляє Space Daily.
І що найбільш незвично – і що підтримує цікавість до цього випадку протягом багатьох років, – це те, що науковці досі не можуть остаточно дійти згоди щодо природи цього явища.
Масштаби події
Ці цифри складно осягнути. Вибух повалив близько 80 мільйонів дерев на території приблизно 2150 квадратних кілометрів – площа, більша за Великий Лондон, була повністю знищена в одну мить. Дерева впали за специфічною радіальною схемою, всі спрямовані від центральної точки, як спиці у колесі. Вивільнена енергія оцінюється приблизно від 10 до 15 мегатонн у тротиловому еквіваленті, хоча деякі оцінки подають менші значення, а інші – більші.
За найвищими підрахунками, це приблизно в 1000 разів більше за енергію атомної бомби, скинутої на Хіросіму. Навіть помірні оцінки визначають потужність вибуху в діапазоні сотень Хіросім. Гуркіт було чутно на відстані сотень кілометрів. Сейсмічні станції по всій Європі та Азії зафіксували поштовх. Коливання атмосферного тиску від вибуху було зафіксовано навіть у Великій Британії.
Протягом декількох діб після інциденту нічне небо над Європою залишалося незвично яскравим – подекуди настільки, що люди могли читати газети на вулиці вночі. І саме цей факт досі не дає спокою дослідникам. Якби цей об’єкт з’явився лише на декілька годин пізніше, обертання Землі підставило б під нього велике місто.
Тунгуська подія трапилася над безлюдним лісом. Але обставини могли бути зовсім іншими.
Відсутність кратера
Перша наукова експедиція досягла місця події лише в 1927 році – через дев’ятнадцять років після вибуху. Затримка не була результатом недбалості. Місцевість була надзвичайно віддаленою, а в ті роки Росія була охоплена Першою світовою війною та революцією.
Експедицію очолював радянський мінералог Леонід Кулик. Він відправився туди з надією відшукати кратер. Вибух такої сили, вважав він, мав бути викликаний зіткненням метеорита з поверхнею, а метеорит такого розміру мав залишити величезну вирву.
Кратера знайдено не було. Було виявлено щось більш дивне.
Було виявлено 80 мільйонів повалених дерев – але в самому центрі руйнування, безпосередньо під тим місцем, де мав відбутися вибух, група дерев все ще стояла прямо. Без гілок і кори, але стоячи. Як ліс телеграфних стовпів. Кулик не міг цього пояснити.
Він провів багато років у пошуках свого кратера, але так і не знайшов його. Однак його ретельне документування цього дивного стоячого лісу в центрі виявилося найважливішим доказом – і воно вказувало на те, що наука того часу тільки починала розбиратися в ситуації.
Реальна причина події в небі
Відсутність кратера пояснюється тим, що жоден об’єкт так і не торкнувся землі. Тіло – яким би воно не було – не досягло поверхні. Воно вибухнуло в повітрі, на висоті кількох кілометрів, в результаті явища, яке вчені тепер називають повітряним вибухом.
Коли об’єкт на величезній швидкості увійшов в атмосферу, повітря перед ним надзвичайно стиснулося і нагрілося. Тиск збільшувався швидше, ніж об’єкт міг витримати. Він зруйнувався, розплющився і миттєво вивільнив всю свою енергію в атмосферу. Це пояснює стоячі дерева Кулика. Вибух стався прямо над ними, тому у дерев в самому центрі гілки були обірвані у напрямку вниз, але вони самі не були повалені – на них не діяла бокова сила.
Дерева, що знаходилися далі, зазнали впливу ударної хвилі під кутом і були повалені. Сам об’єкт на той момент перетворився на газ. Не залишилося жодних уламків, які можна було б знайти. Жодного кратера. Лише 80 мільйонів дерев і таємниця.
У 2013 році світ отримав невелику живу демонстрацію тієї ж фізики, коли значно менший об’єкт вибухнув над Челябінськом – повітряний вибух, який вибив вікна по всьому місту і був знятий на сотні відеореєстраторів. Челябінський метеорит був лише незначною часткою від розміру Тунгуського об’єкта. Але він все одно був вражаючим.
Чому вчені досі сперечаються з цього приводу
Саме в цьому полягає справжня, тривала протягом століття суперечка. Майже всі сьогодні згодні з тим, що Тунгуське явище було повітряним вибухом – космічним тілом, що вибухнуло в атмосфері. Вчені досі сперечаються про те, що це був за об’єкт. Основною теорією вважається кам’яний астероїд діаметром приблизно від 50 до 100 метрів. NASA схиляється саме до цієї версії.
Характер повалених дерев, комп’ютерне моделювання вибуху та мікроскопічні частинки, виявлені в ґрунті та деревинній смолі, досить добре узгоджуються з кам’яним астероїдом. Однак гіпотеза про комету так і не була остаточно відкинута. Комета – це, по суті, брудний сніжок з льоду та пилу, і комета могла б пояснити те, з чим важко впоратися астероїдній теорії: ті самі дивні яскраві нічні небеса над Європою після події.
Комета, що руйнується в атмосфері, викинула б величезну кількість льоду та водяної пари у верхні шари атмосфери, що могло викликати саме те світіння неба, про яке повідомлялося. Астероїд би цього не викликав. Тому дискусія зупинилася приблизно на цьому етапі. Астероїдна теорія краще пояснює наземні докази. Кометна теорія краще пояснює небесні явища. Жодна з них не дає повної картини.
Є й інші розбіжності. Найближче озеро, озеро Чеко, було запропоновано деякими дослідниками як можливий кратер від уламка, хоча ця ідея викликає сумніви, і більшість вчених її не підтримують. І оскільки жоден фрагмент об’єкта так і не був остаточно ідентифікований, справа ніколи не була повністю закрита.
Чому це все ще має значення
Тунгуська подія – це не просто історична аномалія. Це причина, з якої планетарний захист сприймається серйозно. Протягом більшої частини історії людства ідея про те, що космічне тіло може знищити місто, вважалася фантастикою. Тунгуський інцидент довів, що це не так.
Об’єкт, достатньо великий для цього, прилетів не в якусь віддалену геологічну епоху – він прилетів у XX столітті, за пам’яті бабусь і дідусів сучасних людей, і впав над безлюдним лісом абсолютно випадково. За оцінками, об’єкти розміром з Тунгуський стикаються із Землею приблизно від одного разу на декілька століть до одного разу на тисячоліття. Це рідкість.
Але це не означає “ніколи”. Сьогодні в NASA працює Координаційний офіс планетарного захисту. У 2022 році місія DART навмисно зіткнула космічний апарат з невеликим астероїдом, щоб довести, що об’єкт, що наближається, в принципі, можна відхилити з курсу. Уся сфера захисту Землі від космічних тіл бере свій початок з червневого ранку в Сибіру 1908 року. Ліс з часом відновився.
Дерева, які фотографував Кулик, давно згнили та розклалися. Але питання, поставлене того дня, так і не отримало однозначної відповіді. Щось прилетіло з неба над Сибіром із силою тисячі атомних бомб. Відомо приблизно коли. Відомо приблизно як. Але досі не можна стверджувати зі стовідсотковою впевненістю, що саме це було. Через століття найбільший вибух у зафіксованій історії частково залишається нерозгаданим.
Читають зараз: Криза на ринку праці: як Україна має намір подолати дефіцит у 4,5 млн працівників.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →
Підписатися
“`