Державна взаємодія з приватними лікарнями в рамках Програми медичних гарантій потребує не тільки формальної оцінки на відповідність вимогам, але й аналізу репутаційних загроз. Правдиві відгуки хворих та кримінальні провадження навколо певних лікувальних установ посилюють обговорення щодо критеріїв відбору партнерів НСЗУ. Імідж лікарні повинен стати новим показником при укладанні угод за державні гроші.
В українській сфері охорони здоров’я держава все активніше передає частину медичних послуг приватним лікарням. Сам по собі цей підхід узгоджується з логікою медичної реформи: хворий здобуває право вибирати лікарню, а гроші “прямують за хворим”. Однак у такій системі з’являється важливе питання: чи достатньо ретельно держава перевіряє тих, кому по суті довіряє державні кошти та здоров’я громадян? Про умови відбору партнерів Національної служби здоров’я України, репутаційні ризики та безпеку хворих, читайте в матеріалі УНН.
У моделі, де держава купує медичні послуги у приватних і державних закладах, питання вибору партнерів стає не тільки технічним, а й пов’язаним з безпекою. Адже йдеться не тільки про фінансові договори, а фактично про довіру держави до конкретного приватного медичного закладу і заохочення для хворих звертатися саме туди.
Вимоги до таких партнерів досить формалізовані: наявність ліцензії, апаратури, медичного персоналу та належної інфраструктури. Однак у багатьох державах світу до цього додається ще один важливий показник – імідж медичного закладу та історія його взаємодії з хворими.
Державні угоди та репутаційні загрози
Оцінка репутації майбутніх партнерів давно використовується у сферах, де на кону знаходяться великі фінансові ресурси або суспільна довіра. Мова йде, зокрема, про систему комплаєнсу, яка стала стандартом для міжнародного бізнесу та фінансових організацій.
Так, міжнародні банки перед взаємодією перевіряють партнерів не тільки з юридичного боку, а й з точки зору репутаційних ризиків. Причина проста: навіть формально правомірна операція з партнером, навколо якого є підозри чи скандали, може створити системні ризики для всієї компанії.
Подібний принцип є актуальним і для медицини. Особливо важливо це в умовах війни, коли українська система охорони здоров’я і без того працює в умовах значного навантаження.
Як зазначав у коментарі для УНН колишній міністр охорони здоров’я Олег Мусій, українська система охорони здоровʼя досі не має чітких механізмів, які дозволяли б оцінювати якість роботи медичних закладів і реагувати на можливі порушення.
Контролю якості практично не існує, тому що не існує критеріїв оцінки, досі вони ніким не запроваджені. Ніким: ні МОЗ, ні НСЗУ. Тому показники контролю, на жаль, одне із болісних тем і місць, яких поки що в нашій системі належним чином, так це мало б бути, нема
– розповів ексміністр охорони здоров’я Олег Мусій.
Угоди НСЗУ з клінікою Odrex
Одним із прикладів небезпечної взаємодії є угоди НСЗУ зі скандальною одеською приватною клінікою Odrex. Як раніше повідомляв УНН, клініка фігурує у 10 кримінальних справах, пов’язаних з підозрами у шахрайстві та неналежному виконанні медичних обов’язків.
Крім того, в публічному просторі регулярно з’являються розповіді пацієнтів, які заявляють про можливі труднощі під час лікування у цьому медзакладі. Частина таких розповідей публікується на Telegram-каналі StopOdrex. Який після багаторазових блокувань сайту за позовами Odrex, створили сім’ї померлих в клініці пацієнтів і люди, які вважають себе постраждалими від лікування там.
Водночас важливо зауважити, що сам факт наявності кримінальних справ не означає встановлення вини медичного закладу або його співробітників, оскільки остаточні висновки у таких справах може робити лише суд.
Проте сам масштаб суспільного обговорення навколо клініки актуалізує питання, щодо підходів держави до вибору партнерів. Зараз, попри публічні скандали, Odrex залишається одним із найбільших приватних партнерів НСЗУ. За інформацією самої служби, лише у 2023 році клініка отримала понад 53 млн грн державного фінансування в рамках Програми медичних гарантій.
А у 2026 році клініка Odrex працює відразу за кількома пакетами державної програми медичних гарантій: первинна допомога, лікування інсультів та інфарктів, реабілітація.
Очевидно, формально така взаємодія не суперечить чинним правилам Програми медичних гарантій. Проте сама ситуація ставить ширше питання: чи достатньо державі перевіряти лише технічну відповідність медичних закладів вимогам, якщо навколо одного з найбільших партнерів виникають кримінальні розслідування, публічні скарги хворих і суспільні дискусії щодо якості надання допомоги.